Курсова робота

З дисципліни

„ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА”

На тему:

„РОЗПОДІЛ ТА ПОЄДНАННЯ ТРЬОХ ВЛАД”

План

Вступ

Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад як засобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства

1.1 Чи доцільним є ослабляти державну владу шляхом поділу: погляди науковців

1.2 Місце ідеї розподілу влад в філософії права

1.3 Мета функціонування та характеристика політичної влади та її основної складової – державної влади

Розділ ІІ. Історія виникнення ідеї розподілу влади в філософсько-правовому розумінні

2.1 Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу і Середньовіччя

2.2 Ідеї Нового часу. Ш. Монтеск’є та інші просвітники

2.3 К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад і диктатура пролетаріату

2.4 Основні здобутки історії розвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності

Розділ ІІІ. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади

3.1 Зміст інституту стримувань і противаг

3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади

3.3 Принципи поділу і гармонізації влади

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Темою даної роботи є єдність, взаємодія влади в контексті теорії поділу влад, яка знайшла своє відображення в чинному українському законодавстві, зокрема на високому конституційному рівні в ст. 6 Конституції України. Проблема розподілу влади актуальною являється завжди, так як людина є владолюбною істотою, і кожна з гілок влади постійно намагається зосередити в своїх руках якомога більше повноважень. Прикладом того є недавні події в Україні. Політична реформа, яка відбулася одночасно з початком терміну президентства В. Ющенка, розставила нові акценти між повноваженнями президента і парламенту, а прем’єр-міністр став більш незалежною фігурою. Метою політичної реформи було удосконалення, перш за все механізму стримувань і противаг і введення суворої політичної відповідальності Кабінету міністрів перед виборцями. Однак, з нововведенням почалися проблеми, які зумовлені все тим же недосконалим механізмом стримувань і противаг балансу трьох влад..

Тому, зважаючи на той факт, що об’єм курсової роботи є досить обмеженим, ми намагатимемося торкнутися суті основної ідеї розподілу і взаємодії трьох влад, прослідкувати її історичну трансформацію, торкнутися принципів, в рамках яких має розвиватися національна правова система. Досягнення вказаної мети зумовлює структуру даної роботи. Дана робота побудована з розділів, які розкривають сутність самої ідеї розподілу влад, історії виникнення такої ідеї та її розвитку у різні епохи, систему стримувань і противаг як невід’ємну частину концепції поділу влади. Ми вважаємо за доцільне зупинитись саме на філософсько-правовому аспекті, так як вважаємо, що це є необхідним і достатнім для зрозуміння суті, причин виникнення, мети функціонування та прогнозування подальшого розвитку такого державного інституту, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.

В роботі була використана наступна методологія:

1. метод аналізу,

2. формально-логічний метод,

3. методи абстрагування,

4. метод дедукції,

5. метод юридичного аналізу,

6. метод юридично-догматичного тлумачення.

За допомогою використання вказаних методів наукового пізнання, на наш погляд, ми матимемо змогу дослідити інститут розподілу влад та зробити певні висновки, які допоможуть в майбутньому при практичній діяльності захищати права та законні інтереси громадян шляхом розвитку національної правової системи.

Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад, як засобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства

1.1 Чи доцільним є ослабляти державну владу шляхом поділу: погляди науковців

Дослідженим проблеми функціонування гілок державної влади викликає необхідність визначити філософсько-правові й теоретичні основи концепції поділу влади. Це стає особливо актуальним, тому що нині висловлюється точка зору, що принцип поділу влади як конституційний принцип був реальним лише в епоху промислового капіталізму і став формулюванням тієї об'єктивної політичної закономірності, яку породили і визначили зароджені в надрах феодалізму капіталістичні виробничі відносини, розвитку яких перешкоджала феодальна політична організація суспільства, зокрема, абсолютна монархія.

Один із захисників цього міркування Д. О. Ковачов стверджує, що "смертна година" для "вічного" принципу поділу влади пробила, коли "капіталізм досяг своєї останньої. стадії розвитку - імперіалізму", і хоча й залишається проголошеним у конституціях деяких буржуазних держав, на сьогодні - це свого роду гасло, що використовується як засіб для омани легковірної публіки, яка продовжує вірити в демократизм сучасної буржуазної держави". Д.О. Ковачов вважає, що реальним принципом, на якому будується така держава, є принцип бюрократичного централізму, тобто зосередження всієї державної влади в руках центральних органів "виконавчої влади" та її чиновницького і військового апарату, що виражається в праві законодавчої ініціативи, законодавчого вето, праві центральних виконавчих органів скликати вищу представницьку установу і розпускати її тощо [ 9; 81].

Аналіз даної концепції дає підстави вважати, що в ній виражено не зовсім правильне розуміння сутності концепції поділу влади і поєднуються воєдино дві сторони цієї теорії: поділ влади і взаємодія гілок влади. Видається, що в даному випадку можна застосувати діалектичний закон єдності і боротьби протилежностей, згідно з яким саме співробітництво між споконвічно самостійними гілками влади може призвести до прогресивного розвитку держави і суспільства.

Інший дослідник - О. М. Пилипенко - критикує принцип поділу влади, на якому базується більшість сучасних конституцій, відзначаючи його значеннєву алогічність: "Відомо, що операція поділу цілого на частини знищує саме ціле. У цьому значенні механічне тлумачення поділу влади позбавляє змістовного початку державну владу, що, будучи розподіленою між її різними суб'єктами, втрачає цілісність і фактично знищується. Тобто абсолютизація принципу поділу влади логічно веде до знищення державної влади як цілісного явища, а практично - до паралічу держави" . Але, висловивши таку думку, автор далі сам відкидає цю тезу, підтверджуючи виголошене багатьма дослідниками, насамперед, автором доктрини -Ш. Монтеск'є. Очевидно, що теорія поділу влади має досить відносний характер, а дійсність, у якій функціонують усі гілки влади, змушує їх діяти, щоб перетворити в єдине ціле те, що іменується державною владою. Звичайно, важливо не лише проголосити та закріпити принцип поділу влади, а й визначити оптимальний баланс між гілками влади і створити такий механізм їхньої взаємодії, який дозволив би їм бути ефективно діючим цілісним організмом, тобто справжньою державною владою. І тут я згоден думкою О.М. Пилипенка, що пошук політичних рішень у визначенні на основі принципу поділу влади статусу державних інститутів, у тому числі виконавчої влади, не повинен переступати межу, за якою поділ влади веде до вивільнення енергії розпаду державної влади.[15;25]

Однак, незважаючи на критику, багато вчених і фахівців усе-таки вважають найбільш плідним підхід до проблеми державної влади з позиції теорії поділу влади. Цей висновок ґрунтується По-перше, на тому, що вона (теорія) показала, свою життєвість. По-друге, її залучення означає використання величезного наукового потенціалу, накопиченого вченими і практикою державного будівництва багатьох країн. Хоча, звичайно, успішна реалізація доктрини поділу влади залежить від багатьох умов. Необхідно, скажімо, щоб ці влади співробітничали, доповнювали одна одну, але при цьому певною мірою були незалежні, мали можливість контролювати, впливати одна на одну. Наявність системи стримувань і противаг реально перешкоджає концентрації влади, призводить до її правильного використання, сприяє встановленню ефективних відносин держави а громадянським суспільством, з кожною людиною зокрема. У результаті створюються умови для забезпечення прав і свобод людини, становлення громадянського суспільства, реалізації на практиці ідеї правової держави.

1.2 Місце ідеї розподілу влад в філософії права

Історія виникнення і розвитку доктрини поділу влади та її теоретичне обґрунтування займає особливе місце у філософсько-правовій науці. Тривалий час філософсько-правову думку цікавила проблема кращого устрою людського суспільства, ідея побудови справедливої, правової (як її пізніше назвали) держави. І важливою складового цієї ідеї стала проблема "правильної" організації державної влади, що відповідала б потребам громадянського суспільства.

Слід зауважити, що ідея влади тісно пов'язана з державою, вона ніби іманентно притаманна їй. "Якщо держава - не, насамперед, інституціоналізована влада...., то влада - особлива загальна сфера... Влада щось структурне, безособове, тому що здатна представляти вище благо, виражати кагальний інтерес, у тому числі й у формі держави" .

Відзначаючи важливе значення влади в державі, Б. М. Чичерін писав, що Посередником між протилежними елементами, на які поділяється суспільство, може бути лише єдина державна влада, яка стоїть над ними, зважує протиборчі інтереси, стримує непомірні прагнення і дає кожному належне йому місце в загальному організмі. [ 18; 43].

1.3 Мета функціонування та характеристика політичної влади та її основної складової – державної влади

Спробуємо проаналізувати поняття "влада". Кожна людина народжується вільною. Сутністю свободи є воля. Мати свободу - означає мати — волю, а мати волю - відповідно мати владу.

Влада - це не чиста форма, а форма, що розвивається. Для того, щоб влада могла реалізуватися в наявному бутті, вона повинна знайти своє вираження у свободі. Влада взагалі -це "чиста невизначеність". Загальність влади знімається в переході її в наявне буття. Це можна назвати моментом "особливого" у визначенні влади. Тобто влада вже з'являються як джерело і мета.

Влада сама по собі - можливість, але як вона буде здійснена? Яку прийме форму? Влада - це поняття, яке не можна виміряти, тому що вода нематеріальна, але стосовно суб'єкта може зменшуватися чи збільшуватися. Кожна людина у суспільстві наділена владою. Але вона віддає (усвідомлено, добровільно чи примусово) частину своєї влади державі як органу, покликаному забезпечити нормальне існування конкретній людині, Влада може набувати різних форм, поділяючись і зливаючись, переходячи від одного суб'єкта до іншого і повертаючись назад. Крім того, влада здатна до граничної концентрації. У зв'язку з цим підтримуємо правильну позицію Ф. А. Хайєка, який різко критикує "трагічні ілюзії деяких ліберальних соціалістів, які вважають, що, відбираючи в індивіда владу, якою він володів в умовах лібералізму, і віддаючи її суспільству, ми тим самим знищуємо владу як таку. Усі, хто так міркує, зустрічаються з очевидним фактом: влада, необхідна для здійснення плану, не просто делегується, вона ще тисячократно підсилюється" .

Влада сама по собі є ніщо до того моменту, поки вона не реалізується в якому-небудь суб'єкті існуючого, це не просто ідея, тут влада починає не просто "водити", а водити "щось". Влада - це одна зі сполучних ниток, що поєднують людське суспільство. Вона є в кожного, але й у кожного сама по собі також є ніщо, доки не почне взаємодіяти з владою інших. Поєднуючись, вона починає, реалізовуватися, цей процес нескінченний.

Реалізуючись у суспільстві, влада покликана служити суспільству, забезпечуючи його цілісність, організованість і належне функціонування. У демократичному громадянському суспільстві влада забезпечує й охороняє, у першу чергу, права і свободи особистості. Але влада може набувати значення самостійної сили, бути ареною зіткнень різних інтересів. Таким чином, у широкому значенні слова під владою варто розуміти здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати па діяльність, поведінку людей за допомогою якого-небудь засобу - авторитету, права, насильства.

Слід зазначити, що проходячи через усі суспільні відносини, влада набуває різних характеристик залежно від об'єкта відносин, але однією з найважливіших у життєдіяльності людського суспільства є політична влада - реальна здатність даного класу, групи, індивіда проводити свою волю в політиці і правових нормах.

Найважливішою складового політичної влади є державна влада, яка має свої особливості: вона носить публічний характер (тобто виступає від імені всього суспільства); підкріплюються силою закону, завдяки якій вона здатна проводити державні веління в усьому суспільстві; носить суверенний і легітимізований характер (тобто має соціальну і юридичну підставу для того, щоб виступати як публічна влада - представляти народ, усе суспільство). Державна влада є складним соціальним явищем, яке пильно вивчалося багатьма мислителями минулого і сучасності. "Предметом даних досліджень є одна з найважливіших соціальних характеристик державної влади в демократичному суспільстві - поділ влади. Але спершу відбувся тривалий період становлення, коли державна влада відокремилася від інших видів політичної влади, а пізніше па перший план вийшла проблема поділу власне державної влади.[13;79]

Розділ ІІ. Історія виникнення ідеї розподілу влади в філософсько-правовому розумінні

2.1 Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу і Середньовіччя

В. Соловйов писав: "Не викликає ніякого сумніву, що перший, найдавніший період людської історії представляє своїм пануючим характером злитість чи невідособленість усіх сфер і ступенів загальнолюдського життя. Не викликає ніякого сумніву, що спочатку не було чітких розбіжностей між духовним, політичним і економічним суспільством; перші форми економічного союзу - роди - мали, разом з тим, значення політичне і релігійне, були першою державою і першою церквою . Влада в суспільстві відповідно також була єдина. Але поступово, з розвитком суспільства, сила первісної єдності починає руйнуватися, уже дуже рано у Греції і Римі