Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це місто разом з прилеглою до нього невеликою сільськогосподарською місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно проживають вожді і жерці, воно стає місцем, де відбуваються засідання рад і зборів. Місто-держава знає чітку соціальну диференціацію, майнове розмежування, поділ праці.

З розвитком суспільства поступово усвідомлювалися важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов’язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, передача посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.

Класова природа первісних держав чітко визначилася лише з часом, коли розмежування суспільства, класоутворення привели до захоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх інтересів та потреб. Процеси утворення класів і держави не можна розуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антагонізм привів до появи держави. Ці процеси відбувалися паралельно, взаємодіючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяльності лише панівного класу. Вона – результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.

При цьому поступово зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських магістратів, рад. Їм на зміну прийшла інша практика – присвоєння посад і передача їх своїм нащадкам. У ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому суспільстві, як правило поєднує світську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і народом. Теократична державність була первинною в багатьох регіонах.

Таким чином, на відміну від соціальної організації первіснообщинного ладу, держава являє собою нове політичне, структуроване і територіальне утворення.

Політичне, тому, що, на відміну від родової общини(яка захищала загальні інтереси її членів), держава стала виражати і захищати класові інтереси.

Держава є також і структурованим утворенням, вона виділилася із суспільства як особлива група людей, основним заняттям яких стало державне управління, організаційна діяльність. У ній з’явилися нові інструменти управління: суди, в’язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.

На відміну від первісного суспільства, держава стала територіальним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану на спорідненій організацію, то держава поступово шляхом переростання цих общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого вимагало землеробство. Першим етапом територіальної організації стало місто, що поєднувало вже не стільки родичів, скільки населення, що проживало на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими групами, що проживало на певній території в межах державних кордонів.

Таким чином, з аналізу нової, державної форми організації суспільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарська діяльність; наявність особливої верстви людей – апарату управління і примусу; єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто додати і мову, єдину для спілкування на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну системи.

1.4 Шляхи виникнення держави

Держава у різних народів формувалась неоднаково. Наприклад, класично у Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникла держава.

У Стародавньому Римі особливості виникнення держави характеризувалися боротьбою патриціїв (родової знаті) і плебеїв (прийшлого населення).

У німецьких народів важливим фактором виникнення держави було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже розпадалася. Для тримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх намісників (князів), що спонукало утворення ранньофеодальної держави.

У виникненні держави у народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація громадських робіт під час будівництва каналів.

Створенню держави у народів Центральної та південної Америки (інки та майя) сприяло рільництво.

У східнослов’янських племен держава виникла внаслідок перетворення органів військової демократії на державні органи. Попервах у них панувала рівність, й організаційною одиницею у них був рід. Поступово з однорідного суспільства почали виокремлюватися ”лучші люди”, які утворювали місцеву аристократію й називалися болярами (боярами). Поступово князі прибирали владу до своїх рук, і виникла держава.

Виникнення Київської Русі історично пов’язується з оповіданням про Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, які побудували перше місто і назвали його Києвом.

Особливістю виникнення державності у слов’ян і німців є те, що вона у них виникла як ранньофеодальна, минувши рабовласництво.

Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з’явилася там і тоді, де й коли суспільство розділилося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов’язують виникнення політичної організації суспільства, держави з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Цінність її в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати певний порядок у суспільстві, контролювати ситуацію, щоб люди, її громадяни мали змогу нормально жити, працювати, творити, виховувати дітей, задовольняти моральні та матеріальні потреби. Держава здійснює політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, управляє загальносуспільними справами, виконує свої внутрішні та зовнішні функції.

Держава займає центральне місце в політичній системі, куди входять політичні партії, об’єднання громадян, трудові колективи, місцеве самоврядування тощо. Держава впливає на них в інтересах всього суспільства.

У демократичному суспільстві держава відіграє соціально значиму роль, спрямовану на утвердження, захист прав, свобод людини, громадян, забезпечення їх соціального захисту.

Розділ 2: Теорії виникнення держави

2.1 Основні концепції походження держави

Саме зараз, в третьому тисячолітті, коли держава виступає самостійним, повноправним суб’єктом права, носієм власних інтересів (які доволі часто не співпадають з інтересами суспільства) слід повернутись до минулого та згадати, через що виник цей інститут та чого він врешті-решт має прагнути. Окрім того, незважаючи на ряд конкретно-історичних досліджень цього процесу, поки що не створена загальна теорія формування держави, не кажучи вже про окремі моделі розвитку в різноманітних історико - географічних регіонах. Іншими словами, відсутня загальна теорія такого процесу, без якої неможливе і наукове осмислення його окремих форм, причин і механізму становлення держави тих чи інших народів. Тому розробка загальнотеоретичного аспекту цієї проблеми набуває нині особливої актуальності. Різні аспекти походження держави досліджують вітчизняні правознавці – В. Бабкін, В. Забігайло, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, А. Козловський, Є. Кубко, Є. Назаренко, В. Опришко, М. Орзіх, О. Петришин, П. Рабінович, І. Римаренко, В. Селіванов, С. Сливка, О. Скакун, Є. Тихонова, Н. Оніщенко, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, В. Шкода, Л. Юзьков та ін.

Теоріям виникнення держави завжди приділялась особлива увага. Спроби відповісти на питання щодо походження держави здійснювались із глибокої давнини, вони не припинялись в епоху Середньовіччя і отримали подальший розвиток на сучасному етапі. І якщо перші спроби носили характер припущень, то зараз вони ґрунтуються на дослідженні конкретних історичних, археологічних і етнографічних матеріалів.

Отже, історично однією з перших було обґрунтовано теологічну теорію походження держави. Її прихильниками були Ф. Аквінський, Ж. Марітен, Ф. Лебюф, Кост-Флоре та багато інших науковців. Багатоаспектність цієї теорії пояснюється особливостями історичних і матеріальних умов існування різних народів. У політико-правовій думці, що виходить з міфологічних та релігійних джерел, обґрунтовано, що земний порядок є частиною загальносвітового, який має божественне походження. В руслі такого розуміння пояснюється і процес виникнення держави. Це твердження не є предметом дискусії: воно є питанням віри.

Отже, поділяючи теологічну концепцію походження держави, науковці припускають, що вона стала результатом зовнішнього щодо людини втручання (від Бога). А тому держава є не результатом дії людей, мета її існування визначається вищими духовними силами і людині можливо не дано цього збагнути. Окрім того, людина не визначає її мету, до того ж людина може не бути метою держави. Люди мають лише або підкоритись їй як результату впливу вищих сил (і поважати владу, бо вона від Бога), або принаймні, не втручатись, не перешкоджати державі, бо вона здійснює волю Творця. Метою держави є здійснення цієї волі, яку люди інколи не в змозі збагнути. В межах цієї концепції дії держави є об’єктивними, людина має до них лише пристосовуватись, але не має підстав розраховувати на отримання принад від її діяльності, очікувати, що держава полегшить її існування. Держава реалізує інтереси і волю Творця, яка не обов’язково має співпадати з бажанням людей.

Наступна, патріархальна теорія (Конфуцій, Аристотель, Мен, Мердок, М.К.Михайловський) розглядає державу як результат історичного розвитку: об’єднання сімей, родів, племен. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської влади, яку здійснює в державі монарх. Недолік цієї теорії в тому, що вона ототожнює функції сім’ї та держави, які, однак, мають різну природу, сутність і призначення.

Положення договірної теорії можна звести в цілому до такого. Державі передує так званий «природний» стан, який трактується, однак, по-різному: для Т. Гоббса це «війна усіх проти усіх», для Ж.-Ж. Руссо – «природний стан» людей, які володіють природними правами, інші прихильники вбачали в «природному стані» спілкування людей, яке охороняється тільки їхньою самодопомогою. Держава виникла і ґрунтується на суспільному договорі, який розглядається не як історичний факт, а як передумова (а іноді взагалі фікція), без якої неможливо пояснити відмінність держави від додержавного стану. Подібні погляди поділяли Д. Локк, Г. Гроцій, Б. Спіноза, Д. Дідро, О.М. Радіщев, П.І. Пестель. Договірна теорія не враховує об’єктивні історичні, економічні, соціально-політичні фактори виникнення держави.

Причини становлення держави нерідко зводяться до тих чи інших властивостей психіки людини. Вони виходять із нібито споконвічно притаманної психіці індивіда потреби до покірності, підлеглості або ж до колективної свідомості, соціальної солідарності (М.М. Коркунов, Л.Й. Петражицький, Е. Дюркгейм). Із психології індивіда виводить необхідність утворення держави також З. Фрейд. Він, зокрема, виходив із існування первісної патріархальної орди, деспотичний глава якої був убитий своїми синами, керованими особливими біопсихічними сексуальними інстинктами («едипів комплекс»). Для пригнічування в подальшому агресивних потягів людини і потрібно було, за Фрейдом, створити державу.

При всій штучності, а іноді й наївності розглянутих теорій походження держави, вони відображають окремі реальні аспекти цього процесу, але перебільшують їх, надаючи цим факторам універсального значення.

Класова теорія. На початку 80-х років XIX ст. Ф. Енгельс, спираючись на працю Л. Моргена «Давнє суспільство» та на етнографічні і археологічні джерела, розробив модель переходу від первісного суспільства до держави орієнтуючись на умови Європи, яка в цілому зводиться до такого. Розвиток виробничих сил на певному етапі приводить до поділу суспільної праці, що зумовлює розподіл між людьми як самої праці, так і її результатів. З’являється власність і соціально-економічна нерівність, класи і класові відносини. Процес утвердження класового суспільства зумовив виникнення державного апарату. При цьому держава стає в руках пануючого класу знаряддям гноблення експлуатованих мас. [15, с.23 – 78].Але К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали особливості розвитку східних країн. Ф.Енгельс констатував, що в областях з посушливим кліматом при будівництві іригаційних споруд необхідною умовою землеробства є колективна праця, що передбачає керівництво господарськими справами з боку держави, яка і об’єднує общину для проведення робіт. К.Маркс зазначав, що при іригаційному землеробстві виробництво забезпечується в першу чергу колективною працею і тому не існує передумов для розвитку приватної власності; дійсним власником є община, а єдність всього суспільства персоніфікується в «деспоті як батькові багатьох общин». Інакше К.Маркс характеризує общину античного і германського «способів виробництва», зазначаючи, що в цих випадках присутня община, яка складається з економічно самостійних домогосподарств. [17, c. 463 – 465] Це відповідає двом шляхам формування класових відносин, виділених Ф. Енгельсом. Перший шлях визначається тим, що по мірі ускладнення виробничих процесів формуються нові органи для «охорони загальних інтересів». Такі надобщинні органи влади і керівництва «стають невдовзі ще більш самостійними частково завдяки успадкуванню суспільних посад, частково завдяки зростаючій необхідності в таких органах при почастішанні конфліктів з іншими групами». [16, c.184]. Другий шлях утворення класів пов’язаний з привласненням додаткового продукту внаслідок експлуатації в приватних домогосподарствах.

На початку 30-х рр. XX ст. група радянських істориків на основі вивчення праці Ф. Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави» розробила досить струнку і логічну концепцію переходу від первісності до держави, хоч і занадто прямолінійну з сучасної точки зору. Процес становлення держави фактично розглядався тільки в аспекті другого з виділених Ф. Енгельсом шляхів утворення класів, пов’язаного з виникненням приватної власності і утворення державного апарату як знаряддя гноблення і придушення опору експлуатованих рабів. Типовими прикладами такого розуміння є роботи В.В. Струве та В.І. Авдієва. Давньосхідні міста-держави були підведені під модель античних полісів. Не маючи вагомих даних, які б підтверджували розвиток приватного рабовласництва в Шумері чи Єгипті, було запропоновано варіант свого роду «усуспільнення» рабів при утворенні держави, що, на їхню думку, стимулювало і збільшення потреб в колективному господарстві.