36866 (Підстави виникнення трудових правовідносин)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Підстави виникнення трудових правовідносин

План

Вступ

1. Правова природа трудових правовідносин

1.1 Поняття трудових правовідносин

1.2 Зміст трудових правовідносин

1. Умови виникнення трудових правовідносин

2. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин

3.1 Місце юридичних фактів трудового права у загальній системі класифікації юридичних фактів

3.2 Підстави виникнення трудових правовідносин

3.3 Особливості природи та способи встановлення юридичних фактів трудового права

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Додаток

Вступ

правовідносини трудовий юридичний факт

За роки незалежності, з моменту проголошення України суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою, у нашій країні відбулися вагомі соціально-економічні та політичні зміни, які значною мірою обумовили необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що нині триває активна робота над розробкою та прийняттям проекту нового Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Його підготовка також вимагає розробки вихідних критеріїв системи підстав виникнення трудових правовідносин. Адже закріплення їх універсального переліку в основному акті в сфері регулювання трудових відносин було б, безумовно, кроком вперед щодо реалізації принципу диференціації правового регулювання праці.

Слід зазначити, що питання юридичних фактів і, зокрема, юридичних фактів як підстав виникнення трудових правовідносин завжди привертало увагу вчених-правознавців. Однак, незважаючи на глибокі дослідження, проблеми юридичних фактів у трудовому праві України не втратили своєї актуальності і донині. Навпаки, дискусійні моменти стали ще більш гострішими.

Вивчення даної теми є дуже важливим оскільки до сьогодні залишається спірним питання стосовно визначення поняття юридичних фактів у трудовому праві, яке б враховувало специфіку предмета галузі. Важливе теоретичне та практичне значення має проблема чіткого розмежування юридичних підстав та юридичних умов виникнення відносин у сфері праці.

Об’єктом дослідження є юридичні факти як категорія загальної теорії права і науки трудового права України.

Предметом дослідження є правові гарантії виникнення трудових правовідносин в Україні.

Метою курсової роботи є повне і всебічне дослідження виникнення трудових правовідносин.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Розкрити поняття трудових правовідносин, як предмету регулювання Трудового права України;

2. Визначити умови виникнення трудових правовідносин;

3. З’ясувати підстави виникнення трудових правовідносин;

4. Виділити законодавчі акти, які регулюють трудові правовідносини;

5. З’ясувати зміст трудових правовідносин;

6. Визначити що є юридичними фактами особливості їх правової природи та способи закріплення;

7. Визначити місце юридичних фактів у загальній системі класифікації юридичних фактів.

Для досягнення мети, а також розв’язання поставлених завдань були використані наступні методи дослідження правових явищ: діалектичний (дозволив розглянути поставлені у роботі завдання у їх розвитку та взаємозв’язку), формально-логічний (сприяв виявленню суперечностей у системі вчень про юридичні факти у трудовому праві України), аналізу та синтезу (дозволив здійснити науково обґрунтовану класифікацію юридичних фактів у трудовому праві України), догматичний (при аналізі норм, що визначають за яких обставин виникають трудові правовідносини).

До курсової роботи додаються додаток: трудовий договір.

В курсовій роботі використовувались праці наступних авторів: Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.., Прокопенка В.І., Лебедєва В.М., Гирича О.Г., Яременко В.В., Стичинського Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Солодовника Л., Карпенка Д.О., Гаврилюка О.

1. Правова природа трудових правовідносин

1.1 Поняття трудових правовідносин

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права.

Правові відносини в суспільстві формуються і розвиваються внаслідок наявності правових норм, які приймаються державою для регулювання суспільних відносин. Вступаючи в правові відносини, люди зовсім не мають на меті створити такі відносини, їх перш за все цікавить одержання бажаного результату: щось купити чи продати, переїхати до необхідного місця, заробити і одержати винагороду за свою працю тощо.

Зв'язки виникають між людьми. Саме ці зв'язки і є відносинами. Але вони ще не є правовими. Правовими всупереч волі людей вони стають тому, що для регулювання цих відносин держава прийняла певні правові норми. Отже, правовими відносинами є фактичні суспільні відносини, урегульовані нормами права.

Об'єктом регулювання трудового права в період переходу до ринкових відносин є відносини по працевлаштуванню, що можуть передувати трудовим відносинам, трудові відносини у зв'язку із застосуванням праці громадянами як робітниками або службовцями, колективні правові відносини, що є похідними від трудових відносин, та відносини, які тимчасово або постійно приходять на зміну трудовим відносинам.

Головними в цій системі відносин є трудові, навколо яких групуються інші відносини. І головними вони є тому, що трудова діяльність по створенню матеріальних і духовних цінностей та наданню послуг є найважливішою сферою життя людей. Тому ми розглядаємо лише власне трудові відносини, порядок, умови та підстави їх виникнення, а також зміст трудових правовідносин.

Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для створення матеріальних чи духовних благ та надання послуг. Таке поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення працівників до праці.

Характер праці є визначальним у соціально-економічному аспекті місця і ролі працівника, найбільш істотних рис суспільних відносин, що вказують на становище працівника в системі суспільного виробництва, його ставлення до засобів виробництва.

Виробничі відносини поєднання робочої сили із засобами виробництва, безпосереднього створення матеріальних благ і їх розподілу включають до себе суспільні трудові відносини як вольову форму відносин між працівником і власником та його підприємством, що складаються в зв'язку з реалізацією права на працю.

Трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, що пов'язані з працею. Існують відносини, в яких праця є їх первинною основою або їх елементом, що сприяє головному елементу - майновому або особистому немайновому. Між суб'єктами можуть виникати відносини, предметом яких є виконання певної роботи. Але це не завжди створює суспільні трудові відносини, і регулюватись вони мають не трудовим, а цивільним правом.

Таким чином, виконання певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин у суспільстві, що вона не дає можливості визнати ті чи інші відносини суспільне трудовими. Лише ті відносини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільне трудовими. Праця становить не тільки первинну основу, а й саме існування цих відносин.

Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і направляється правовими нормами, що надають відносинам правову форму. Самі учасники відносин своїми вольовими діями не можуть придати відносинам юридичну форму, якщо відсутня правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних відносин.

В науці трудового права визначення поняття трудових правовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини містять у собі моменти об'єктивної і суб'єктивної волі. Об'єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов'язків і правовідносин забезпечується законодавчими актами про працю, що затверджуються державою.

Основними видами джерел права є нормативно-правові акти, правові звичаї, судові (адміністративні) прецеденти, а також міжнародні договори (договори нормативного змісту).

Слід зазначити, що трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права - нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Кодекс законів про працю, Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів, відомств, міжгалузеві, міжнародні й тарифні угоди.

Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Так, Україною ратифіковано близько 50 конвенцій спеціалізованого органу ООН з питань праці - Міжнародної організації праці. Крім, того існують міжнародні акти загального значення, які певною мірою теж регулюють трудові відносини, скажімо. Загальна декларація прав людини, Пакт про економічні, соціальні та культурні права.

Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здійснюється нормотворча робота - прийняття локальних норм, до яких можна віднести Правила внутрішнього трудового розпорядку. Положення про преміювання, колективні договори, накази тощо.

1.2 Зміст трудових правовідносин

Сутність трудових правовідносин полягає в тому, що одна їх сторона, набуваючи статус працівника конкретної організації чи конкретного підприємства, зобов’язується виконувати роботу за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією чи на певній посаді, а інша – власник (уповноважений ним орган) зобов’язується створити для працівника необхідні для виконання покладеної на нього роботи умови і відповідно оплачувати її.

Як бачимо трудові правовідносини є зобов'язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний із суб'єктів має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов'язують цих суб'єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, по виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов'язання носять майновий характер.

Але виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства, до його зубожіння.

Поряд з майновими зобов'язаннями трудові правовідносини включають у собі зобов'язання немайнові.

Хоча формально сторони, вступаючи в трудові правовідносини, є рівноправними, наявність у власника або уповноваженого ним органу засобів виробництва зводить його в пануюче становище. Працівник підпадає у залежність до власника не тільки фактично, а й у правовому значенні, що закріплено статтею 21 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з установленням трудових правовідносин кожна з сторін набуває певні суб'єктивні права і несе відповідні обов'язки. Суб'єктивні трудові права працюючих по найму становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією України і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю.

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб'єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі.

Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, право на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці тощо, визначають правовий статус працівника.

Компонентом урегулювання поведінки працівників в рамках трудових правовідносин є їх трудові правовідносини. До таких обов'язків необхідно віднести сукупність належних дій працівників, що пов'язані з їх участю особистою працею у здійсненні завдань того підприємства, установи, організації, з якими вони перебувають у трудових правовідносинах.

Обсяг і характер трудових обов'язків залежить від багатьох факторів і конкретизуються вони стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посада) і особи працівника.

Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сформульовані в Кодексі законів про працю України і в Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов'язків працюючих у трудових правовідносинах належить: виконання обумовленої при вступі на роботу трудової функції; тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника при наявності в цьому потреби; додержання встановленої міри праці; забезпечення належної якості роботи; додержання режиму робочого дня; додержання правил по техніці безпеки, технологічного режиму і бережливого ставлення до майна підприємства.