36476 (Здійснення права на спадщину), страница 4

"Для охорони прав спадкоємця, який має народитися, запрошують представника органів опіки та піклування. Якщо ж дитина не народиться або народиться мертвою, частка спадщини, що їй призначалася, розподіляється між спадкоємцями на загальних підставах".[5, с. 166]

"Охоронцем спадкового майна може бути призначено одного із спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місце знаходження яких невідоме, а бо інших осіб, визначених спадкоємцями. За бажанням спадкоємців охоронцем майна може бути призначено будь-яку особу.

Збереження майна є заходом охорони спадщини, який може складатися із: 1) прийняття претензій від кредиторів спадкодавця у письмовій формі незалежно від строку настання права вимоги; 2) повідомлення спадкоємців, які прийняли спадщину, про претензію кредиторів; 3) видачі із спадкового майна грошових сум на покриття невідкладних витрат; 4) відчуження майна, що було описане, за рішенням суду; 5) відчуження майна, що належить іншому із подружжя, що пережив спадкодавця; 6) повідомлення спадкоємців або фінансовий орган про припинення охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці чи інщі особи, які проживали із спадкодавцем, заперечують проти проведення опису, не пред'являють иайно чи приховують його тощо), державний нотаріус складає акт про неможливість вжиття заходів до охорони спадкового майна і повідомляє про це зацікавлених осіб, а в необхідних випадках – фінансовий орган або прокурора. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині".[5, с. 167-168]

2.4 Поділ спадщини

"Питання щодо поділу спадщини виникає, якщо спадкодавець призначив декілька спадкоємців у заповіті або за відсутності заповіту у спадкодавця виявилося декілька спадкоємців за законом. Спадкове майно, яке переходить до спадкоємців померлого за законом, являє собою майновий комплекс і належить спадкоємцям на праві спільної часткової власності. Правовий режим майна при спадкуванні за заповітом залежить від того, чи визначив спадкодавець кожному спадкоємцю конкретне майно, чи зазначив їм частку належного майна, чи визначивїм частку належного майна, чи визначив спадкоємців, але не зазначив їх часток.

Відмінності в поділі спадщини залежить від низки обставин: 1) від підстав спадкування (за заповітом чи за законом); 2) подільності чи неподільності речі, яка успадковується; 3) належності речі, яка успадковується не лише спадкодавцеві, а і спадкоємцям чи декільком спадкоємцям або третій особі; 4) факту користування спадкоємцем річчю за життя спадкодавця; 5) оборотоздатності речей, які спадкуються, та їх правового режиму". [5, с. 168]

Права спадкоємців і правила поділу спадкового майна регулюються ст. 1278 та ст. 1279 ЦК, положення яких ґрунтуються на нормах глави 26 ЦК "Право спільної власності", а саме:

• майно, що належить на праві власності декільком особам, належить їм на праві спільної власності;

• якщо частки учасників у праві спільної часткової власності не визначені законом чи домовленістю між учасниками, то вони вважаються рівними;

• порядок визначення та зміни часток учасників права спільної часткової власності може бути змінено за їх спільною згодою;

• співвласник відповідно до своєї частки в праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, обов'язкових платежів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном;

• плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у суспільній власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними;

• співвласник має право самостійно розпорядлжатися своєю часткою у праві спільної часткової власності;

• у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною оголошеною для продажу, та інших рівних умовах.[18, с.409]

Спадщину може бути поділено як самими спадкоємцями, так і з участю представників нотаріальних органів або судом. Спадкоємці за домовленістю можуть поділити майно таким чином, що хтось з них отримає частку більшу, ніж йому належить, але відповідно на нього буде покладено і більшу частину борга спадкодавця. Спори щодо поділу спадкового майна розглядає суд у порядку загального позовного провадження. В рішенні суду визначаються або ідеальні частки, які належать кожному із спадкоємців, або здійснюється реальний поділ майна в натурі. Грошова компенсація при поділі спадкового майна сплачується спадкоємцю, якщо суму, якої бракує, не можна покрити за рахунок іншого спадкового майна. [5, с.169]

Спадкомці, які протягом не менше ніж одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. До предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку відносяться: килими, холодильники, телевізори, меблеві гарнітури, шафи, буфети, сервізи (крім коштовних) та інше майно. До них не можна віднести унікальні предмети або виготовлені із використанням коштовних матеріалів, і ті, що мають професійне при значення (рояль піаніста, інструменти майстра), а також антикварні речі, колекції картин тощо.

Одночасно з поділом спадкового майна спадкоємці вирішують питання і щодо розподілу боргів спадкодавця. Спадкоємці відповідають за борги спадкодавця незалежно від того, чи є вони спадкоємцями за законом, чи за заповітом, пропорційно до одержаних ними спадкових часток у межах дійсної вартості успадкованого ними майна. Вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються раніше претензій осіб, на користь яких спадкоємці повинні виконати зобов'язання, які поклав на них спадкодавець. Кредитори, які бажають отримати виконання своїх вимог, протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини повинні заявити їх спадкоємцям, виконавцеві заповіту чи нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини або звернутися з позовом до суду. У разі недієздатності спадкоємця його інтереси охороняє законний представник, якому також може бути адресовано претензію.[5, с. 170-172]

"Незалежно від змісту заповіту право на обов'язкову частку спадщини в розмірі половини від тієї, яка б належала їм за законом, мають: 1) неповнолітні діти спадкодавця; 2) непрацездатні діти спадкодавця; 3) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця; 4) непрацездатні батьки спадкодавця. Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширенному тлумаченню не підлягає. Інші непрацездатні родичі померлого – брати, сестри, дід, баба – не є обов'язковими спадкоємцями. Спадкоємець, який, пори змісту заповіту, претендує на обов'язкову частку, повинен довести: а) наявність близьких родинних зв'язків зі спадкодавцем; б) свою непрацездатність саме на час відкриття спадщини". [5, с. 176]

"Умовою одержання обов'язкової частки не є злиденність спадкоємця. Тобто, якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, матеріально забезпечена, отримує пристойну пенсію, має рахунок у банку, нерухомість і не потребує допомоги, це не позбавляє її права на обов'язкову частку, навіть якщо спадкодавець намагався це зробити. За позовом зацікавленої особи, її законних представників, прокурора заповіт у судовому порядку може бути визнано недійсним у певній частині. Причини, які спонукають спадкодавця позбавити законнних спадкоємців спадщини, можуть бути різними – від правового невігластва до бажання захистити майнові права найближчих до спадкоємця осіб. До позбавлення спадщини спадкоємців за законом заповідача можуть примусити такі негідні вчинки спадкоємців, які не можуть бути підставою для усунення їх від спадщини, але, водночас, за своїм характером є аморальними, а в певних випадках і протиправними. Наприклад, подружня зрада, негідна поведінка в шлюбі, ігнорування батьківськими чи сімейними обов'язками тощо".[5, с. 177]

2.5 Зміна черговості при спадкуванні за законом

Стаття 1259 ЦК передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування. "Черговість спадкування за законом може бути змінено: 1) спадкоємцями, які закликані до спадщини; 2) за рішенням суду. Черговість може бути змінено нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

При спадкуванні за законом є мета визначити гіпотетичну волю спадкодавця, і, враховуючи ймовірність його близьких відносин саме з найближчими родичами, відповідно будує абстрактну модель черговості без врахування особливостей стосунків, які складаються між спадкодавцем і спадкоємцями за законом у конкретній сім'ї.

Якщо через різні обставини спадкодавець не зміг належним чином чи способом оформити заповіт, спадкоємці за законом можуть реалізувати дійсну волю спадкодавця, відійти від формальної черговості, яка передбачена законодавством, і розподілити спадщину таким чином, як це бажав би спадкодавець". [5, с. 173]

"Договір про зміну черговості може бути укладено заінтересованими спадкоємцями після відкриття спадщини, але не пізніше закінчення строку, встановленого для її прийняття. Особа, яка за договором закликається до спадщини, повинна належати до кола спадкоємців за законом та погодитися на прийняття спадщини. Законодавець вимагає обов'язкової нотаріальної форми такого договору. Головна вимога до його змісту – він не повинен порушувати прав спадкоємців, які не беруть участі в ньому, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Внаслідок такого договору не повинна бути, наприклад, зменьшена частка спадщини спадкоємця, який не бере в ньму участі, або збільшено обсяг обов'язків, які він успадковує, він не повинен бути усунутий від одержання в натурі речі, на яку набував право при спадкуванні за звичайних обставин.

Черговість може бути змінена і за рішенням суду. Цю норму застосовують, наприклад, у разі, якщо найближчсі родичі спадкодавця (син, дочка) ухиляються від виконання своїх юридичних і моральних обов'язків, і догляд за спадкодавцем здійснюють інші делекі родичі (двоюрідна тітка, троюрідна сестра). Спадкодавець же позбавлений можливості висловити свою волю в заповіті через те, що він, наприклад, визнаний недієздатним, або через похилий вік, психічний розлад не має можливості адекватно сприймати дійсність. Наприклад, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодацеві, який черех похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування. Суд може надати право на спадкування особі, яка належить до кола спадкоємців за законом, але до спадщини не закликається, за умови, що вона протягом тривалого часу: 1) опікувалася – надавала звичайні фактичні послуги особі, яка перебувала в безпорадному стані і потребувала сторонньої допомоги (приготування їжі, придбання квартири, прання білизни тощо); 2) матеріально забезпечувала – надавала таку матеріальну допомогу, яка була основним засобом до існування, оплата комунальних послуг, ліків, набуття необхідних особистих речей хворому тощо; 3) надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби чи інших поважних причин".[5, с. 174]

2.6 Оформлення права на спадщину

"Правове оформлнення спадкових прав становить собою сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця в спадковому майні і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном. Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). Свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, бо право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини. [Додаток Б] Видача свідоцтва про право на спадщину є нотаріальною дією, порядок вчинення якої детально регламентовано законом." [8, с. 322]

"Законодавець визначає місце видачі свідоцтва про право на спадщину, умови, порядок, строки його видачі тощо: 1) за місцем видачі свідоцтва про право на спадщину, як правило, є місце відкриття спадщини; 2) суб'єктами, які уповноважені сьогодні видавати свідоцтва про право на спадщину, виступають державні нотаріуси; 3) підставою видачі свідоцтва про право на спадщину є прийняття спадкоємцем спадкового майна (за вийнятків випадку успадкування відумерлої спадщини); 4) умовами видачі свідоцтва про спадщину є отримання у встановлений строк відповідної заяви про прийняття спадщини від спадкоємця та сплата державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину; 5) строк видачі свідоцтва про право на спадщину – 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк може бути призупинено рішенням суду в тих випадках, коли заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, або при спадкуванні за законом, коли дитина зачата за життя спадкодавця, але яка має народитися після його смерті". [5, с.190]

"Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює такі обставини: 1) факт смерті й час відкриття спадщини. Ці обставини підтверджуються свідоцтвом органу РАЦС про смерть спадкодавця; повідомлення чи іншими документами про загибель спадкодавця під час воєнних дій; рішенням суду про оголошення особи померлою, яке є підставою для видачі органами РАЦС свідоцтва про смерть; 2) коло спадкоємцїв – наявність заповіту, наявність між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин, факту перебування на утримання спадкодавця; 3) факт прийняття спадщини (ст. 1267, 1268 ЦК); 4) встановлення спадкової маси, тобто майна, яке належало спадкодавцеві та є на день відкриття спадщини". [8, с. 323]

"Свідоцтво про право на спадщину – це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому разі в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадклємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видане свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців, їм можуть бути видані окремі свідоцтва на визначений вид спадщини. [Додаток Б]

Одержання свідоцтва про право на спадину є загальним порядком оформлення спадкових прав. Разом з тим спадкоємці не обов'язково подають заяви про прийняття спадщини, а мають право прийняти спадщину в інший спосіб – за допомогою фактичного вступу в управліня або володіння спадковим майном (ст. 1268 ЦК). У цьму разі від них не вимагається спеціального отримання свідоцтва про спадщину. Враховуючи цю обставину, ст 1296 ЦК прямо зазначає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину.