35868 (Кримінологічна політика), страница 6

Покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин.

Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно результат злочинного діяння, який особа заслуговує. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих карній політиці. При визначенні кола злочинів, тобто при проведенні криміналізації (декриміналізації) суспільно небезпечних діянь, необхідно поряд з іншими вимогами криміналізації (декриміналізації), які досить ретельно розроблені наукою кримінального права, враховувались також вимоги соціальної справедливості як елементу суспільної свідомості. Ігнорування цієї обставини веде до того, що кримінально правова заборона не отримує підтримки і схвалення у населення, в результаті чого не додержується як громадянами, так і працівниками державних органів.

принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно, найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства.

Амністія — це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Амністія - це завжди вияв гуманності з боку держави. Але в наших конкретних умовах ухвалення закону про амністію найчастіше пов'язано з необхідністю певним чином нормалізувати обстановку у в'язницях і колоніях. Вони переповнені, умови життя там нелюдяні. Тому час від часу державі просто необхідно використовувати цей клапан для того, щоб розрядити ситуацію.

Суспільство, держава вже відреагувала на цей злочин, порушено кримінальну справу, призначено покарання. Осуд особи, яка вчинила злочин вже відбувся.

Отже, амністію не доцільно вважати проявом безкарності.

Тому іноді виникає питання про те, чи завжди доцільно доводити справу до суду, зокрема якщо злочин носить випадковий характер. В даному випадку амністія послаблює суворість покарання; актом застосування амністії реалізується в першу чергу принцип справедливості.

З іншої сторони, вчені не прийшли до остаточного висновку стосовно впливу амністії на зростання злочинності: деякі вважають, що ніякого погіршення ситуації не відбувається, інші твердять, що воно має місце, просто знаходить свій прояв згодом. Безперечним є те, що після амністії, наприклад, хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення. І це далеко не єдина соціальна та загальнодержавна проблема, пов’язана з амністією.

Отже, як і будь – якому явищу, амністії властиві негативні і позитивні риси. Особисто я вважаю, що амністія є скоріше позитивним явищем, але за умови надзвичайно ретельного відбору осіб та кола злочинних діянь, щодо яких вона застосовується та всебічного контролю держави за процесом прийняття і застосування амністії.

16