35865 (Кримінально-процесуальне право України), страница 4

Зв'язки кримінального процесу з цивільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист усіх прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо в ході кримінального процесу в зв'язку з розслідуванням чи судовим розглядом справи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересів громадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновлення порушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди.

Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільного права, керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. Якщо злочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію морського судна чи залізничного транспорту, заподіяно ущерб навколишньому середовищу і праву громадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і розмір шкоди, призначають екологічну експертизу і вживають заходів по відшкодуванню шкоди.

По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з'ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходи з усунення негативних наслідків, відновлення порушених прав і відшкодування моральної і матеріальної шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального законодавства.

На наш погляд, необхідно, поглиблюючи зв'язки кримінально-процесуального законодавства з цивільно-правовими галузями права, сформулювати в Кримінально-процесуальному кодексі України інститут захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, де передбачити як обов'язки з відшкодування шкоди і виконання вказівок слідчого і рішень суду з відповідних питань, так і механізми відновлення порушених прав і відшкодування шкоди.

Аналогічним чином у кримінальному і в адміністративному законодавстві повинні бути окремі глави, в яких сформульовані міри відповідальності за всі можливі навмисні чи з необережності (винні) порушення прав і свобод людини, що передбачені як конституційним, так і цивільним, трудовим, екологічним та іншим законодавством. Такий підхід дасть змогу створити надійний механізм захисту прав, свобод і законних інтересів людини, включаючи засоби державного примусу, серед яких найбільш вагомі — кримінальна відповідальність. Оскільки остання застосовується в рамках кримінального процесу, то це сприятиме зміцненню його зв'язків з іншими галузями права та юридичними дисциплінами.

Також необхідно зазначити, що кримінальний процес тісно переплітається з оперативно-розшуковою діяльністю. Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних та негласних (таємних) пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, здійснюваних уповноваженими для цього суб'єктами відповідно до закону та інших нормативних актів, з використанням оперативних та оперативно-технічних засобів і спрямованих на вирішення завдань пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувальну та підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

Оперативно-розшукова діяльність складна й багатогранна. Вона включає в себе як гласні, так і негласні заходи. Безсумнівно, це діяльність пізнавальна, і має вона характер пошуку та фіксації фактичних даних. До того ж, боротьба зі злочинністю — лише одна з галузей застосування оперативно-розшукових методів пошуку, отримання і фіксації інформації.

Взаємодіє кримінальний процес також із судовою психологією, судовою медициною та судовою психіатрією. Як зазначають науковці, взаємодія кримінального процесу вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій¹³.

Вона розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливість проведення судово-психологічної експертизи, об'єктами дослідження якої є психічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу для застосування методів і прийомів судової психології.

Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддю.

Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених у кримінальному процесі. В її рамках проводиться експертиза живих людей, трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи.

Окрім кримінально-процесуального кодексу, діяльність судово-медичного експерта при проведенні експертизи регламентується також Положенням про бюро судово-медичної експертизи.

Використання досягнень судової медицини і судової психіатрії в кримінальному процесі здійснюється з дотриманням норм процесуального законодавства, одержана за допомогою судової медицини чи судової психіатрії інформація може бути використана в доказуванні, якщо вона здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведення слідчих та інших процесуальних дій.

Підводячи підсумки, слід відзначити, що кримінальний процес є такою галуззю юриспруденції, в рамках якої широко застосовуються практично всі юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичні знання — необхідна передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.

Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного необхідно зазначити, згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

В даній курсовій роботі ми зробили спробу проаналізувати чинне законодавство та публікації науковців які займаються актуальними проблемами кримінально-процесуального права. Тому у нашій роботі були висвітлені питання поняття та призначення Кримінально-процесуального права, значення та завдання кримінального процесу, елементи кримінального процесу, функції кримінального процесу, характеристика основних стадій кримінального процесу, наука кримінального процесу, предмет науки кримінального процесу, методи науки кримінального-процесу. Також висвітлено питання кримінального процесу як навчальної дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.

Дана курсова робота, мала за мету допомогти тим хто пізнає ази кримінально-процесуального права, та має намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної науки.

Література

1. Азаров Г.А. Деятельность следователя органов внетрених дел по доказыванию обстоятельств характеризующих личность обвиняемого. – Киев, НИиРИО КВШ МВД СССР. 1991. – С. 15-16.

2. Гальперин И.М. Квалификация преступлений.: закон, теория и практика // Соц. Законность 1989.№9 – С.36.

3. Декларация основных принцыпов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью. Принята резолюцией 40/43 Генеральной ассамблеи ООН от 29 ноября 1985 года// Права человека и судопроизводство: Собраниемеждународных документов/ Составители: Ф. Куинн, А. Желлинский. – Варшава. Б.г. С. 229-232.

4. Державна програма боротьби із злочинністю // Голос України, 1993. №1. – С.9.

5. Кожевникова Г.К. Реформа кримінально-процесуального законодавства як елемент підвищення ефективності діяльності слідчого апарату // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. - №1. С.226-232.

6. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - №9 –11с.

7. Конституція України К.1996.

8. Концепція розвитку судово-правової реформи України // Урядовий кур’єр. № 80-81. 1 червня 1993р.

9. Кримінальний кодекс України.: Науково практичний коментар (Н.Ф. Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші.) – К., 1989. – С.116

10. Кулик А.Г., Бобыр В.И. Общая тенденция преступности в Украине в 1972-1993 гг. и прогноз на ближайшие годы // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1994. – №2. – С.5-38.

11. Лисиченко В.К. Проблеми новації чинного-кримінально процесуального законодавства України та етапи його розвитку // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С.84.

12. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

13. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

14. Маляренко В.Т. Окремі питання давності притягнення до кримінальної відповідальності. – Коментар судової практики з кримінальних справ// Бюлетень Законодавства і юридичної практики України. – 1996. №6. – С. 11-17.

15. ^{Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду україни. – 2000. - №4. – С.41-44.}

16. ^{Мариупольский Л.А., Статкус В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. – М., 1969.}

17. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. К., Юрінком Інтер., 1997р. 622с.

18. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. (автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та коментарі).

20. Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. - №4.

21. Новиков В. Гарантії прав особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням //Право україни. – 1998. - №11. –С.31-33.

22. Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 28-31.

23. Очередин В.Т. Допустимость и недопустимость по уголовным делам доказательств. – Волгоград. 1998.- С.5-7.

24. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюлетень законодавствства і юридичної практики України. – 1995. - №1. –С.216.

25. Постанову Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. “Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист” // Право вісник. Додаток до журналу “Право України” – 1996. - №1 – С. 35-42.

26. Проект нового КПК України підготовлений робочою групою Кабанету Міністрів України станом на 1999р.

27. Радищев Н.А. О праве подсудимых отводить судей и выбирать себе защитника // Юридические произведения русских мыслителей. – М., 1979. – С.559.

28. Рощин В.Н. Процессуальное положение подозреваемого в советском уголовном процессе, “Советское государство и право”, 1975, №9, стр. 69-75.

29. Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М., 1971. – С.46.

30. Словник під ред. О.С. Мельничука. К. 1997. С. 450

31. Советский уголовний процесс / под.ред. Л.М. Карнеевой, П.А. Лупинской, И.В. Тиричева. – М., 1980. –С.16.

32. Советский Уголовный процесс( Под ред. Д.С. Карева) М. 1988 – С.242.

33. Соловьев А.Д. Всесторонность полнота и объективность предварительного расследования. – С.42. – К. Из-во МВД 1989 – 140с.

34. Стремовский И.В. Участники предварительного следствия. С.152-153. Учебное пособие. Изд-во. Ростовского ун-та.1995. 260с.

35. Стреновский В.А. Участники предварительного следствия в уголовном процессе РФ. С.34 М. Юр. лит. 1996. 160с.

36. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1968. – Т.1. – С.192.;

37. Строгович М.С. Уголовный процесс. – М., 1987. С.291-292.

38. Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1990-1999 рр.). – К., 1999. – С. 288-290.

39. Тамербаев А.Т. Психологические основы расследования преступлений. – Одесса УВД.1989. –50с.

40. Тертышник В.М. Процессуальные документы предварительного расследования. – Харьков, 1990.

41. Тертышник В.М., Смоков С.М., Петренко А.В. и др. Досудебное расследование: юридические докементы. – Харьков, 1999.

42. Треушников М.К. Доказательства и доказывание. – М., МГУ 1992. –160с.

43. Удалова Л. Деякі проблеми розвитку кримінально-процесуального законодавства // Право України. – 2002. №6.

44. Цветков П.П. Исследование личности обвиняемого. – Л., Изд-во. ЛГУ 1993 –150с.

45. Чеканов В.Я. Привлечение в качестве обвиняемого и пред’явление обвинения. С.210. Учебное пособие Из-во.Саратовского ун-та 1990

46. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс, М., Госюриздат, 1957, стр.278;

47. Чельцов-Бебутов М.А. Уголовный процесс. – СПб., 1995.

48. Строгович М.С. Уголовный процесс, М., Госюриздат, МЮ СССР, 1964, стр.304-305;

49. Чубарев В. Л. Опасность лиц совершающих преступные деяния. – К., 1993. – 144с.

50. Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. – Волгоград, 1997.

51. Шейфер С.А. Предварительное следствие. Общие условия и основные этапы производства. С.40. Учебное пособие. Изд-во.: Куйбешевского ун-та. 1996. 83с.

52. Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. – Харків. 1995.

1 Кримінально-процесуальне право України. Навчальний посібник. За ред Тертишник В.М. К.: Юрінком Інтер. 575с.