31693 (Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання)

Міністерство освіти та науки України

Миколаївській міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Кафедра правознавства

Курсова робота

з адміністративного права України

на тему: «Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання»

Виконав студент ІV курсу денної форми навчання

Групи П – 41-06 Мацюця Артем

Перевірив: к.ю.н., доц. каф Цимбалюк В.М

Миколаїв – 2010

Зміст

Вступ

1 Правовий статус працівників міліції

2 Основні обов’язки працівників міліції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Так, відповідно до основного Закону – Конституції України ст. 17 - оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на збройні сили України. А забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування, та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законами [1].

Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, а тому державо – владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що вони, як частина механізму держави, мають компетенцію розглядати різного роду юридичні справи і спираються на можливість застосування державного примусу.

Дана тема є актуальною на сьогоднішній день, адже сучасна Україна розвивається на конституційно – визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Проте така держава неможлива без правової культури більшості її громадян, а передусім працівників правоохоронних органів. Виходячи з цього випливає, що реформування органів внутрішніх справ (ОВС), є невід’ємною частиною життя і побудови правової держави. Тому, що досвід державного будівництва незалежної України свідчить, що без високого, на рівні світових стандартів, професіоналізму правоохоронців, побудувати правову державу з розвинутою ринковою економікою практично неможливо.

Органам внутрішніх справ, відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави – проводять діяльність із захисту економіки від злочинних посягань (податкова міліція); стоять на стражі законності і правопорядку (патрульно – постова служба). А окремі служби ОВС (міліція, виправно – трудові установи) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог кримінально – процесуального закону. Тобто, виходячи з положення «Про Міністерство Внутрішніх справ», можна сказати, що МВС забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю.

Курсова робота має свою структуру, яка складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

І розділ має назву: «Правовий статус працівників міліції». В ньому дається визначення правового статусу державного службовця , якими нормативними актами регулюється, а також загальні аспекти державної діяльності працівників ОВС (міліції).

В ІІ розділі наводяться основні завдання працівників міліції, а також їхні права, необхідні для виконання покладених на них завдань.

У даній курсовій роботі ми розглядаємо правовий статус працівників міліції, їх основні завдання, які регулюються законом України «Про міліцію» (від 20.12.1990р).

Об’єкт дослідження – є суспільні відносини що формуються в процесі становлення та розвитку професійної правосвідомості і професійної правової культури працівників правоохоронних органів.

Предмет дослідження – є особливості змісту, та шляхи формування і вдосконалення професійної правосвідомості працівників міліції.

Під час написання курсової роботи, був використаний широкий спектр законів України, різної юридичної літератури, а також залучені різні інформаційні сайти з мережі Інтернет.

1 Правовий статус працівників міліції

Місце і роль особи у правовій системі найбільш повно можна розглядати через категорію правового статусу, який дозволяє визначити положення людини в суспільстві.

Правовий статус – це категорія, яка торкається інтересів не тільки окремої особи, але й колективу, кожної окремої організації, установи, які виконують свої функції, і покладені на них обов’язки. Тобто, правовий статус – це юридичне вираження соціального статусу.

Підходячи до розгляду правового статусу державних службовців і працівників міліції, необхідно враховувати, що це поняття має декілька значень:

• Загальний – тобто правовий статус громадянина;

• Спеціальний – статус відповідних груп громадян;

- Індивідуальний – правовий статус конкретних осіб.

Щодо державних службовців, то їх правовий статус необхідно пов’язувати і розглядати відповідно до класифікації органів державного управління і місця, яке займає конкретна особа в цій системі.

Правовий статус державного службовця і працівника міліції має суттєве значення: для розробки нормативних актів, які регулюють такі питання, як призначення конкретного державного органу та його посадових осіб, їх завдання, повноваження, форми відповідальності, тощо.

Правовий статус державних службовців визначається – законом України «Про державну службу», а працівників міліції – законом України «Про міліцію» (від 20.12.1990р). [2].

Порівнюючи положення обох законів, можна виділити їх основні загальні риси – служіння суспільству, забезпечення функцій держави, реалізація прав свобод і обов’язків громадян. Тобто, ці моменти є об'єднуючими у соціальному призначенні державної і міліцейської служби, яка є також державною, хоча в законі України «Про державну службу» про це прямо не вказано. Але у ч.2 ст. 9 цього закону зазначається: що регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, суду, митного контролю, служби безпеки, а також внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього закону, якщо інше не передбачено законами України [3]. Закріплюючи це положення в ст. 6 Закону України «Про державну службу», законодавець зазначає, що «питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами».

Таким чином, зробивши аналіз цих положень, ми бачимо, що державними службовцями визнаються також особи, які працюють в апараті органів внутрішніх справ. До складу апарату ОВС входить – Міністерство внутрішніх справ, управління МВС в областях, міських, районних відділів, містах Києві та Севастополі, а також на транспортних магістралях. Адже, у Конституції України не названий співробітник внутрішніх справ, як носій державної служби. Це не означає, що система ОВС позбавлена конституційності. Її конституційність оцінюється насамперед двома категоріями:

• Відповідністю ОВС тим положенням, що закріплені в Конституції України;

• Законністю процедури застосування ОВС чинного законодавства.

А тому більше 10 статей Конституції України, присвячені безпосередньо питанням організації і функціонування державної служби, мають на увазі усіх її носіїв, у тому числі співробітників ОВС. Отже, служба в органах внутрішніх справ ґрунтується на правах, обов’язках і відповідальності, загальних для всієї системи державної служби.

Тобто, аналізуючи ч.1 ст. 20 Закону України «Про міліцію», можна сказати, що «працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади». Виходячи із статей обох законів можна побачити, що основні їхні положення є аналогічними. Це стосується, насамперед, поняття самої служби, її принципів, права на службу, а також ряду положень правового статусу держслужбовця і працівника міліції. Але зміст правового статусу працівника міліції значно спецефічніший, що пов’язано з виконанням ним особливих завдань і функцій, що мають правоохоронний характер. Також необхідно зазначити, що працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Крім того, Закон України «Про державну службу» регулює загальні аспекти державної діяльності, які є концептуальними для нормативного регулювання, різних напрямів державної служби. А тому, виходячи з того, що вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій, деякі автори поділяють державну службу за наступною класифікацією:

• Цивільна служба;

• Адміністративна служба – в органах представницької, виконавчої і судової влади;

• Спеціалізована – служба в ОВС, державної безпеки, прокуратури, збройних силах, тощо.

Дана класифікація більш чітко відображає стан і потреби правового регулювання статусу державних службовців і в той же час, поряд з різними видами державної служби застосовується і в міліції, тим самим підкреслюючи положення, викладене у ст.16 Закону «Про міліцію», у якій « особливий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції». Отже, службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Тут служба є не цивільною, а воєнізованою, що накладає відбиток на професійну працю співробітника ОВС. Воєнізований характер служби значною мірою визначає її спеціальний статус.

Так, розглядаючи обов’язки державних службовців (ст. 10 Закону України «Про державну службу»), ми можемо бачити, що вони мають більш загальний вигляд і повністю прийнятні до працівників міліції. Безпосередньо обов’язки ж працівників міліції значно ширше розкриваються у ст. 10 Закону України «Про міліцію» і конкретизуються відповідно до тих функцій, які на них покладені, а також до специфіки даних функцій і завдань.

А щодо прав міліції (ст. 11 Закону «Про міліцію»), то вони чітко визначені, та розширенню не підлягають, але наприклад, деякі застосування фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, додатково регламентуються іншими статтями вказаного закону (ст. 13, 14, 15). А сам порядок проходження служби в міліції регламентується Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи питання прав і обов’язків, як основного критерію правового статусу державних службовців і працівників міліції, не можна залишати без уваги ті обмеження, які пов’язані з проходженням служби даних категорій. Так у ст. 3 Закону України «Про міліцію» зазначається, що: « у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету». А в ст. 18 цього ж закону «працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету». Тобто, працівникам міліції забороняються займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, бути членом політичних партій, а також організовувати страйки, або брати участь у них. Аналогічні обмеження передбачені законодавством щодо державних службовців. [4].

Отже, працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і тому законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами і службовими особами. Також поширення правового статусу державних службовців на працівників міліції, може бути аналіз поняття посадової службової особи і його тлумачення в науці і законодавчих актах, зокрема у Кримінальному кодексі України.

Аналізуючи поняття «посадова особа» можна дати наступне визначення: державно – службова особа – це визначена структурою та штатним розкладом первинна структура, одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових функцій та повноважень.

Таким чином, з даного визначення можна зробити деякі висновки, застосовуючи його до конкретних структурно – функціональних розписів органів внутрішніх справ (міліції), тобто штатних розкладів. Якщо розглядати для прикладу конкретний районний, чи міський орган внутрішніх справ, спираючись при цьому на ст. 2 Закону України «Про державну службу», то посадовими особами можуть бути:

• Керівники та заступники керівників, тобто начальники ОВС, та їх заступники;

• Інші державні службовці. Це можуть бути керівники, та інспекторський склад окремих підрозділів, оперуповноважені та слідчі, дільничні інспектори, працівники ДАІ, тощо.

Останнє положення може бути підкреслене особливостями юридичної відповідальності осіб, які займають дані посади. Адже, необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс містить поняття «службова особа». Так у ст. 368 КК України (одержання хабара), зазначається: «службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи зазначені у п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорії, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць».[5].

А тому, виходячи з викладеного, ми можемо бачити, що працівник міліції – це службова особа і на нього можуть поширюватися норми закону «Про державну службу». А це в свою чергу дозволяє наблизити правовий статус співробітників ОВС до статусу державних службовців, що передбачено Концепцією адміністративної реформи.

А тому виходячи з чинного законодавства можна виділити специфічні ознаки служби співробітників ОВС (міліції):

1. Виконує особливі, охоронні завдання;

2. Застосовує державний примус;

3. При вступі на службу має відповідати низці спеціальних вимог;

4. Суворо дотримується ієрархії по службі. Так, у ст. 20 Закону України «Про міліцію», чітко встановлює: «робітник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується лише законом, діє в його межах і підкоряється своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто не вправі зобов’язати працівника міліції виконувати обов’язки не передбачені чинним законодавством».

5. Має спеціальний правовий статус з розширеним переліком обмежень і компенсацій.

Змістом державної служби в ОВС є виконання співробітниками від імені та за дорученням держави конкретних службових обов’язків із забезпеченням особистої безпеки громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю, роботи з засудженими, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, надання допомоги громадянам у здійсненні їх прав та ін. Тобто, кожна зі структур системи ОВС, та співробітників міліції мають певне соціальне призначення. Специфіка цілей і завдань служби, правового статусу співробітника підрозділів органів внутрішніх справ (міліції), характер службово – трудової функцій, правове регулювання праці державних службовців ОВС, їх повноваження і відповідальність визначені в законодавстві.

Отже, Конституційно – правові засади державної служби співробітника міліції – ті самі, що і будь-якого державного службовця. Підвищення рівня правових засад державної служби до конституційного закріплення свідчить про зростання її ролі і значення для формування громадянського суспільства і побудови демократичної, соціальної, правової держави. Державна служба співробітників органів внутрішніх справ споконвічно покликана бути соціальною і правовою, орієнтованою на принципи гуманізму і відповідальності. [6].