30404 (Особливості цивільного права), страница 2

Ухиляння від укладання договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відпові­дальність, передбачену Господарським кодексом України та іншими за­конами. Спори, пов'язані з укладанням договору за державним замов­ленням, в тому числі при ухилянні від укладання договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укла­дання державного контракту на умовах, визначених державним замовлен­ням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

• Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів

При укладанні господарського договору на основі вільного волеви­явлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладання Договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням за­гального порядку укладання договорів (встановленого статтею 181 Гос­подарського кодексу України).

Укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням загальних умов укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання (передбачених ст.197 ГК України), не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами загального порядку укладання господарських договорів (передбаченими у ст.181 ГК України) та відповідно до правил, становлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

• Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах

До укладання господарських договорів на біржах, оптових яр­марках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладан­ня договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням норматив­но-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, яр­марків та публічних торгів.

Укладання організаційно-господарських договорів Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-право­вими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Укладання господарських договорів за рішенням суду Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за дер­жавним замовленням, або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядають­ся судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобо­в'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладання відповід­ного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Порядок зміни та розірвання господарських договорів Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або до­говором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розір­вати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за дого­вором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розір­вання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції по­відомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) дого­вору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуван­ням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

• Укладання господарських договорів за рішенням суду

Спори, що виникають під час укладання господарських дого­ворів за державним замовленням або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, установле­них, законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це передбаче­но угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними поперед­нього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено пи­тання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

Під забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлю­ються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов'я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися перед­бачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпе­чення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в гос­подарському (діловому) обігу.

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпе­чення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов'язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов'язання може забез­печуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

• Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення борж­ником зобов'язання.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов'язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом гос­подарської відповідальності.

• Порука

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зо­бов'язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ­ним зобов'язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання. У договорі поруки повинна бути виявле­на воля поручителя покладення на себе відповідальності за неви­конання зобов'язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого по­рукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено до­даткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обся­зі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено до­говором поруки.

• Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредито­ром (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфіч­ним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) бан­ком, іншою кредитною установою, страховою організацією (бан­ківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвер­дженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, пе­редбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, га­рантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встанов­лено інше.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого га­рантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

• Застава

Відносини застави як способу забезпечення виконання зо­бов'язань регулюються § 6 гл. 49 ЦК, Законом України «Про за­ставу» від 02.10.1992, іншими актами законодавства.

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, за­безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок застав­леного майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у во­лодінні заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володін­ня заставодержателя або за його наказом— у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодав­цем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного ре­єстру національної культурної спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких заборо­нена законом.

• Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притри­мання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказа­ній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

• Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

5.Господарські правопорушення

Як зазначається в ч.1 ст.126 ГК учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами. Дуже влучно визначила господарську відповідальність А. Шпомер. Господарська відповідальність – це настання несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі порушення правил функціонування господарського механізму, які встановлюються державними органами в інтересах держави або сторонами в договорі.²

Господарська відповідальність відрізняється сукупністю певних ознак – на думку Д.Липницького та А.Болотова.³:

1) суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідні органи державної влади;

2) у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіння несприятливих наслідків економічеоно характеру (полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію діяльності);

3) застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;