30404 (Особливості цивільного права)
Описание файла
Документ из архива "Особливості цивільного права", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "30404"
Текст из документа "30404"
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”
КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни Господарське право
на тему: "Виконання господарських договорів та способи його забезпечення"
Виконала:
Студентка V курсу
групи ЗПЗ №14
Бондар Олеся Василівна
Залікова книжка № 1407
Перевірив:
кандидат юридичних наук,
доцент Лебеденко В.І.
Київ - 2006
ЗМІСТ
1.ВСТУП
2. Господарські договори
3. Порядок укладання господарських договорів
4. Забезпечення виконання господарських зобов’язань
-
Неустойка
-
Порука
-
Гарантія
-
Застава
-
Притримання
-
Публічні гарантії виконання зобов’язань
5. Господарські правопорушення
6. ВИСНОВОК
7.Література
1.ВСТУП
Термін «зобов'язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших — обов'язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов'язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов'язального права — найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов'язанням. Водночас загальні положення про господарські зобов'язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі — ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов'язань.
Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов'язального права — інститут цивільно-правових зобов'язань і інститут господарських зобов'язань.
Основними видами господарських зобов'язань вважаються майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформульовано поняття соціально-комунальних зобов'язань (ст. 177 ГК), публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-договірних зобов'язань (ст. 179 ГК).
Різновидом майново-господарських зобов'язань є господарсько-договірні зобов'язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов'язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов'язань — господарський договір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Виконання зобов’язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов’язальних правовідносин, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб'єктивні права. Головну роль у виконанні зобов'язання відіграє боржник (зобов'язана сторона), проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов’язки – прийняти виконання зобов'язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов'язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зобов'язання. Виконання зобов'язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зобов'язання досягається його мета, і зобов'язання припиняється. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
Дана робота буде присвячена саме господарським договорам, а головне способам їх забезпечення. Звернемо також увагу на правопорушення і санкції які застосовуються у сфері господарювання за порушення зобов'язання.
2.Господарські договори
Основною підставою виникнення цосподарсько-договірних зобов'язань є господарський договір. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів визначене в гл. 20 ГК.
Між тим самого поняття господарського договору у ГК бракує. В.С. Щербина визначає господарський договір як майнову угоду суб'єкта господарювання з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської (комерційної) діяльності під час виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг1.
Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст. 180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.При цьому треба мати на увазі, що хоч господарські договори за загальним правилом і укладаються відповідно до вимог, установлених ЦК, безпосереднє укладання господарських договорів повинно здійснюватись насамперед з урахуванням особливостей, передбачених ГК, а також іншими нормативно-правовими, актами щодо окремих видів договорів.
Такий специфічний порядок укладання господарських договорів дозволяє вести мову про деякі характерні особливості, що уможливлюють відмежування господарських договорів від цивільно-правових.
По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору і виборі контрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної впади або органів місцевого самоврядування.
По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК) вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК, аії? вони не мають права відступити від положень ГК (наприклад, суб'єкти господарювання, що належать до державного сектору економіки і виконують зобов'язання, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Укладаючи господарські договори, сторони можуть визначати зміст договору на підставі:
1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
2) зразкового договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання за укладення ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені зразковим договором, або доповнювати його зміст;
3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Укладаючи господарський договір, сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.Строком чинності господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Закінчення строку чинності господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що трапилось під час дії договору.
3.Порядок укладання господарських договорів
Загальний порядок укладання господарських договорів визначається ст. 181 ГК і є досить заформалізованим (порівняно з порядком укладання цивільно-правових договорів), а також установлює завеликий строк для врегулювання можливих розбіжностей між сторонами.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто через обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також способом підтвердження взяття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей самий строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей самий строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона—виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним. (таким, що не відбувся).
Певні різновиди господарських договорів мають свої особливості укладання (спрощений спосіб укладання договору, обов'язковість укладання договору, відповідальність за неукладення договору, незастосування загального порядку укладання договору взагалі тощо). ГК установлює особливості укладання таких договорів: попередніх договорів (ст. 182 ГК), договорів, що укладаються на підставі державного замовлення (ст. 183 ГК), договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, зразкових і типових договорів (ст. 184 ГК), господарських договорів, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах (ст. 185 ГК), організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК), договорів, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).
-
Попередній договір
За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладання попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладання попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладання господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладання основного договору, друга сторона має право вимагати укладання такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Відносини щодо укладання попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
-
Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням
Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання — виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.
Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Укладання сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в загальному порядку укладання господарських договорів (передбаченому статтею 181 Господарського кодексу України) з урахуванням особливостей, передбачених законодавством державних контрактів. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.