29479 (Нормативно-правове забеспечення охорони і використання земельних ресурсів), страница 5

Вплив землевикористання на сучасну екологічну ситуацію в першу чергу обумовлений природними і економічними характеристиками землі як об'єкта природи. Відомо, що всі природні ресурси в єдиному біогеоценозі пов'язані між собою, але центральною, цементуючою ланкою є земля, яка виступає перш за все як територіальна база. Саме завдяки цьому фактору вона має безпосередній зв'язок з усіма іншими природними ресурсами: надрами, рослинним світом, водами та ін.

Природні якості землі, її економічна і соціальна роль визначають і основні функції земельного права. Серед них особливу роль виконує охоронна функція. Ця функція має своїм завданням охорону землі як об'єкта природи, об'єкта права власності, а також підвищення її якості і продуктивного використання в інтересах людини і суспільства.

Щодо взаємодії землі з іншими природними ресурсами охоронну функцію землі можна було б розширити, включивши до її складу не тільки завдання охорони землі, але й охорону всього довкілля у процесі організації і здійснення використання цих природних ресурсів.

В умовах науково-технічного прогресу вплив землевикористання на навколишнє середовище диктує необхідність визначення оптимального співвідношення між раціональними використанням землі і охороною навколишнього середовища в цілому.

Правове регулювання земельних відносин значною мірою передбачає і організацію господарської експлуатацію інших природних ресурсів.

Підсилення екологічної спрямованості інституту права землевикористання передбачає перш за все необхідність врахування при конструюванні прав і обов'язків землекористувачів тих негативних наслідків, які можуть мати місце при безпосередньому використанні землі, до інших природних ресурсів.

ВИСНОВКИ

У представленій роботі викладені основні питання правового регулювання стосунків власності на землю і землекористування. Їх вміст свідчить про те, що право власності на землю і право землекористування так чи інакше властиві всій системі земельного права. Впродовж довгого часу їх переважаючим регулювальником було земельне законодавство. За минулий період існування актів земельного законодавства, що кодифікують, сформувалися певні традиції в земельному праві. Думається, що функціональне призначення земельного законодавства як регулювальника соціальних стосунків земельної власності і землекористування збережеться на досить віддалену перспективу розвитку суспільства.

В той же час слід звернути увагу на те, що лише впродовж XX століття в Україні було прийнято чотири земельні кодекси. Ними істотно змінювалися відповідні земельні стосунки, раніше всього відношення земельної власності і землекористування. Земельні суспільні стосунки, що є по своїй соціальній природі найбільш консервативними стосунками, не сприйнятливі до швидких змін.

Окрім цього, настільки часті зміни законодавства, що кодифікує земляною законодавства є ознакою соціально-економічної нестабільності суспільства. Сучасний період розвитку земельних стосунків характеризується не лише їх реформаторським станом і оновленням земельного законодавства, але і активним включенням стосунків власності на землю і правового регулювання землекористування в систему цивільного і господарського права.

Проведене дослідження цієї проблеми дозволяє стверджувати, що це не виходить з об'єктивної реальності розвитку сучасної системи земельних правовідносин і не у всьому є виправданим. Не обґрунтовується воно і модними поясненнями "відродження традицій", "розвитку ринкових стосунків" і "повернення землі у вільний цивільно-правовий зворот", оскільки високорозвиненими країнами давно здоланий період вільного і необмеженого звороту землі. На всьому цивілізованому світі з другої половини XX століття стабільно функціонують розвинені системи економічних, екологічних і правових механізмів управління ринком землі, що охоплюють лише строго обмежені пропорції земельних ресурсів. На даний час в кращому разі можна говорити про домінуюче місце земельного права як правова підгалузь в сучасній системі комплексної галузі пріродоресурсового права. Але спроби інтеграції земельного права в систему пріродоресурсового права в середині 80-х років минулого століття привели до повного усунення земельного права з правової системи. Це заподіяло відчутний збиток розвитку як земельного законодавства, так і правової системи в цілому. Тому лише відродженому земельному праву і земельному законодавству, що динамічно розвивається, посильне забезпечення повномасштабного і всеосяжного регулювання стосунків земельної власності і землекористування. Слід зазначити, що різні види права власності на землю представляють суспільну і індивідуальну цінність лише в процесі здійснення права землекористування на власницькій основі.

ПЕРЕЧЕНЬ ПОСИЛАНЬ

1. Екологічне право України за редакцією професорів А.П.Гетьмана і М.В.Шульги, Харьків, 2005

2. Право собственности на землю и право землепользования в Украине, Каракаш И.И., Киев, 2004

3. Земельний Кодекс України

4. Закон України «Об оренді землі»

5.Закон України «о концесії»

6. http://book.li.org.ua/ua/map/r11/113/