Об'єктами права постійного землекористування є земельні ділянки, що надаються із земель державної або комунальної власності. Вони можуть надаватися з самих різних категорій земельних майданів, що належать державі або територіальним громадам. У зв'язку з цим право постійною землекористування має особливе значення для використання земельних ділянок державної або комунальної власності, що не підлягають передачі в приватну власність через їх особливу цінність або предназначенності для забезпечення публічних інтересів.

Суб'єктами вдачі постійного землекористування можуть бути лише державні і комунальні підприємства, установи і організації. Так, згідно ч. 2 ст. 92 ЗК права постійного користування земельною ділянкою із земель державної і комунальної власності набувають лише підприємств установи і організації, що відносяться до державної або комунальної власності. Ними можуть бути, наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні і транспортні підприємства; комунальні житлово-експлуатаційні підприємства що здійснюють управління житловими комплексами або надаючі комунальні послуги; природоохоронні, оздоровчі і наукові установи і учбові заклади державної або комунальної власності; лісогосподарські, водогосподарські організації; органи державної влади і місцевої самоврядності і тому подібне.

Юридичне значення права постійного землекористування полягає і тому, що воно унеможливлює виникнення так званої "подвійної" власності держави або територіальних громад і їх підприємств, установ і організацій. Збереження інституту права постійного землекористування формує систему земляних відношенні, в яких держава або територіальні громади є власниками землі, а їх підприємства, установи і організації — постійними користувачами земельними ділянками.

Праву постійного землекористування властива і деяка специфіка його виникнення. Порівняльний аналіз різноманіття підстав виникнення прав на землю приводить до виводу про те, що право постійного користування земельними ділянками для государственних і комунальних підприємств установ і організацій може виникати лише на підставі відведення. Договірні і інші підстави придбання ними права постійного землекористування є по суті непріємлемимі. Таким чином, акт відведення земельної ділянки як багатостадійний і комплексний юридичний факт що породжує право постійного землекористування державних і комунальних підприємств, установ і організації, є єдиною підставою його виникнення.

Незважаючи па надання права постійного землекористування лише державним і комунальним підприємствам, воно може мати безліч різновидів. Це залежить від тих ознак і критеріїв які складають підставу їх розмежування за ознакою використання земельних ділянок по основному цільовому призначенню право постійного землекористування надається для сільськогосподарських потреб і потреб житлового і суспільного будівництва, для потреб промисловості, транспорту зв'язку і оборони, для природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних і історико-культурних потреб, для ведення лісового і водного господарства і тому подібне У свою чергу, право постійного сільськогосподарського землекористування державних або комунальних сільськогосподарських підприємств установ і організацій надається для веденія товарного сільськогосподарського виробництва, проведення науково-дослідних робіт і здійснення учбової деятельності, які передбачені ст. 24 ЗК.

На підставі спеціальних критеріїв постійного землекористування можна виділити, наприклад: на землях сільськогосподарського призначення — користування богарнимі і поливними землями, орними і пасовищними угіддями: па землях житлової і суспільної забудови — селітебноє і рекреаційне землекористування; на землях транспорту — землекористування автомобільного, залізничного, водного, повітряного і трубопровідного транспорту і тому подібне Кожен різновид постійного користування відповідною земельною ділянкою володіє своєю особливістю відповідно до цілей надання, умов користування правами і обов'язками землекористувача, що відбивається на утриманні постійного землекористування.

2.2 Право арендного землевикористання

Орендне землекористування є відносно новим, але досить розвиненим правовим інститутом в сучасному земельному праві. Земельно-правовими актами 30-х років минулого століття оренда була усунена на сільськогосподарських землях, а з введенням в дію ЗК 1970 р. вона була заборонена на всіх землях. Перебудова економічних стосунків, що проте почалася в радянський період, особливо подальша аграрно-земельная реформа в незалежній Україні, повернули оренду, відновити орендне землекористування і надання земельній оренді новому правовому змісту.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК правом оренди земельної ділянки є засноване на договорі термінове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідним орендареві для ведення підприємницької і іншої діяльності. У приведеному законодавчому визначенні поміщена важлива оренда землі, що становить. До них відносяться: виділення земельної ділянки як об'єкт оренди: договірні умови орендних стосунків: обмеження оренди земельної ділянки певним терміном; платний характер оренди землі; володіння лише правомочністю володіння і користування землею; надання земельної ділянки для певних видів діяльності і тому подібне.

Оренда земельних ділянок може мати місце на всіх категоріях земельного фонду країни, незалежно від їх основного цільового призначення. Тому в даний час розвиток орендних стосунків в землекористуванні залежить не стільки від цільового призначення земельних ресурсів скільки від видів діяльності орендарів. Для надання земельної ділянки в оренду ЗК виділяє перш за все здійснення підприємницької діяльності. Вона властива веденню фермерського господарства, як формі підприємництва на селі з використанням землі як засіб виробництва здійсненню різних видів будівництва, як формі діяльності з використанням земельних майданів як просторовий операційний базис і тому подібне.

Чинним законодавством передбачаються можливості орендного землекористування і для інших видів діяльності. До них можна віднести оренду земельних ділянок громадянами хоча ведення особистого селянського господарства або заняття садівництвом, обслуговування житлового будинку або гаражного будівництва. Не підприємницьке землекористування на умовах оренди може здійснюватися і юридичними особами, наприклад, державними підприємствами — для дослідницьких робіт, науковими установами — для дослідницьких цілей, комунальними підприємствами — для проведення комунікацій приватними підприємствами — для здійснення благоустрою і тому подібне.

В той же час вказана стаття є єдиною в ЗК, спеціально присвяченою праву оренди землі, в якій лише в спільному вигляді визначені правові умови орендного землекористування. Детальніше регулювання стосунків, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється законом що прямо передбачено ч. 6 ст. 93 ЗК. Таким законом є Закон України від 6 жовтня 1998 р. "о оренді землі" (у редакції Закону від 2 жовтня 2003 р.). Тому право оренди землі необхідно розглядувати в контексті з положеннями цього закону. Нова редакція Закону "о оренді землі" обширніше трактує право оренди землі.

Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будовами, спорудами і водоймищами, які знаходяться на нім або без них. Безумовно, будови і споруди можуть бути самостійними об'єктами орендних стосунків як майно або майновий комплекс. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону "о оренді землі", стосунки, зв’язаних з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, регулюються даним законом з врахуванням особливостей передбачених Законом України від 10 квітня 1992 р. "о оренді державного і комунального майна" (у редакції Закону від 14 березня 1995 р.). Але в даному випадку йдеться про земельній ділянці як про об'єкт оренди разом з будовами і спорудами в межах якого останні не є самостійними об'єктами, а орендуються разом із земельною ділянкою.

Складніше йде справа з орендою земельних ділянок разом з водоймищами, так само як і лесоучасткамі. Останні відповідно до положень ст. 5 Водного кодексу (ВК) України і ст. 4 Лісові кодекси (ЛК) України є самостійними об'єктами права. Тому у випадках оренди земельних ділянок разом з водоймищами і лесоучасткамі, керуючись пріоритетністю положень земельного законодавства, все ж слід враховувати ознаки водоймищ і лесоучастков як самостійних об'єктів права згідно водному і лісовому законодавству.

Не менш складною з точки зору правової бездоганності орендних стосунків є оренда земельних доль (паїв), оскільки по строго юридичних вимогах чинного законодавства вони не належать на праві власності гражданам-арендодателям. Тому в Перехідних положеннях Закона "о оренді землі" передбачається, що громадяни — володарі сертифікатів на земельну частку (пай) до виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право на укладення договорів оренди земель сільськогосподарського призначення місце розташування яких визначається з врахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог закону.

Приведена частина Перехідних положень орендного закону істотно міняє орендну правооб'ектность земельних доль. Вона поширюється не лише на володарів земельних сертифікатів і надання в оренду земельних доль на раніше распаєванних землях колективних сільськогосподарських підприємств але і на земельні долі (паї), отримані громадянами при здійсненні приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств відповідно до вимог ст. 25 ЗК. до оформлення на них права приватної власності. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних доль (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на раніше передбачених умовах і може бути змінений лише за згодою його сторін. Припинення дії договору оренди земельної ділянки в таких випадках допускається лише у випадках, визначених законом.

Суб'єктами орендних стосунків по використанню земельних ділянок на орендній основі є орендодавці і орендарі. Згідно ч. 5 ст. 93 ЗК орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закони "о оренді землі" такими особами є громадяни і юридичні особи, у власності яких знаходяться земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Проте, відповідно до ч. 4 ст. 6 вказаного Закону, земельна ділянка, обтяжена заставою може передаватися в оренду з відома заставодержателя.

Орендодавцями земельних ділянок, що знаходяться в комунальній власності, є сільські, селищні і міські ради в межах своїх повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що знаходяться в спільній власності територіальних громад є районні і обласні ради і Верховна Рада Автономної Республіки Крим в межах їх повноважень, визначених законом. Орендодавцями земель, що знаходяться в державній власності, є районні, обласні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим і КМУ в межах повноважень, визначених законом.

Але слід зауважити, що статус останніх суб'єктів - орендодавців землі згідно п. 2 ч. 1 Завершальних положень орендного закону набере чинності лише після розмежування земель державної і комунальної власності в законодавчому ладі. До їх законодавчого розмежування орендодавцями земельних ділянок в межах населених пунктів, окрім земель, переданих в приватну власність, є сільські, селищні і міські ради, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади, відповідно до своїх повноважень визначеними ЗК.

В цілому приведений перелік суб'єктів - орендодавців земельних ділянок по орендному закону відповідає їх переліку, передбаченому в ЗК. Але якщо громадяни і юридичні особи самостійно вирішують питання надання землі в оренду на підставі договору то предостаапеніс в оренду земельних ділянок комунальної і державної власності здійснюється на підставі вирішень відповідних органів місцевої самоврядності і органів державної виконавчої влади шляхом укладення договору оренди. З цього виходить що в останньому випадку підставою виникнення орендних стосунків на землю є вирішення компетентного органу, а договір є засобом його реалізації.

Ясніше на це вказано в ч. 2 ст. 6 Закону "о оренді землі", згідно якої в разі придбання права оренди земельної ділянки на конкурентних початках, підставою для висновку договору оренди є результати аукціону або конкурсу. Наслідки дострокового припинення такого договору за ініціативою орендодавця відрізняються від наслідків розірвання звичайного договору оренди землі. У подібних випадках орендодавець зобов'язаний відшкодувати орендареві витрати на придбання права оренди, а також збитки понесені останнім унаслідок його дострокового припинення, якщо договором не передбачене інше.

У ч. 2 ст. 93 ЗК передбачено, що земельні ділянки можуть надаватися в оренду громадянам і юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Отже всі вказані суб'єкти права визнаються орендарями земельних ділянок. Поряд з цим нова редакція Закону "о оренді землі" трохи інакше позначає круг суб'єктів - орендарів землі. Так, згідно ч. 2 ст. 5 цього Закону орендарями земельних ділянок можуть бути: районні, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим і Кабінет Міністрів України: сільські, селищні, міські, районні і обласні ради і Верховна Рада Автономної Республіки Крим; громадяни і юридичні особи України іноземні громадяни і особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації, а також іноземні держави. Таким чином, спеціальний закон декілька ширше трактує склад суб'єктів - орендарів земельних ділянок, що вимагає внесення відповідних змін і доповнень в ЗК.

Важливими для регулювання права оренди є умови його переходу до інших осіб. Згідно ст. 7 орендного закону право на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи орендаря переходить до його спадкоємців, якщо договором не передбачене інше а в разі їх відмови або відсутності таких до осіб, які використовували цю ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями землі. Це правонаступництво в стосунках оренди землі має місце за умови, що воно не протіворечит вимогам ЗК і Закону "о оренді землі".

Своєрідним випадком переходу права оренди земельної ділянки до інших осіб є суборенда. Так, ч. 4 ст. 93 ЗК передбачає, що орендована земельна ділянка або його частина може з відома орендодавця надаватися орендарем у володіння і користування іншій особі (суборенда). Отже суборенда є різновидом орендного землекористування і є переуступанням орендарем права володіння і користування земельною ділянкою суборендареві.

В той же час Закон "о оренді землі" декілька деталізує суборендне землекористування. Стаття 8 орендного закону встановлює вимогу передачі орендарем земельної ділянки або його частини в суборенду без зміни цільового призначення якщо це передбачено договором оренди або з письмової згоди орендодавця. Якщо впродовж одного місяця орендодавець не направить письмового повідомлення про свою згоду або відмову, орендована земельна ділянка або його частина можуть бути передані орендарем в суборенду.