Законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі) базується на Конституції України і складається із цього Закону, законів України «Про власність», «Про державну таємницю» та інших нормативно-правових актів.

Згідно цього закону правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.Об'єктами винаходу (корисної моделі) можуть бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культури клітин, рослин і тварин тощо), процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу

Закон встановлює повноваження, права та обов'язки Державного департаменту інтелектуальної власності (далі — Департамент) у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі). Регулює права іноземних громадян, та осіб без громадянства.

Закон розглядає умови надання правової охорони об'єктів промислової власності. Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Департаменту. Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. За подання клопотання сплачується збір.

Детально описує правила та порядок оформлення документації, необхідної для отримання охоронного документу. Заявка на видачу патенту має обов'язково бути складена українською мовою, і повинна містити: заяву про видачу патента, опис винаходу, формулу винаходу, креснлення, реферат, документ про сплату мита.

Закон захищає права суб'єктів патентної діяльності, тобто винахідників, роботодавців, правонаступників і перших заявників. Описує порядок проведення експертиз заявок на винаходи. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід), кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Департаментом.

Закон передбачає захист прав на винаходи і вирішення спорів щодо авторства на винахід, порушення прав власника патенту, право попереднього користування, компенсації у судовому порядку[2].

2.2 Закон України «Про інноваційну діяльність»

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», цього Закону та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Закон України «Про інноваційну діяльність» [1] (із наступними змінами та доповненнями) — створює сприятливе законодавче поле для реалізації зростання виробництва та конкурентоспроможності товарів вітчизняного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в країні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. Причому суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять тут інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів у нашій країні.

Закон установлює, що основною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції[3].

Законом визначаються основні принципи державної інноваційної політики.

• Орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• Формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• Створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• Ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• Сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

2.3 Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.

Згідно цього закону правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктами промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень[4].

Охоронним документом, що засвідчує право власності на промисловий зразок є патент. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установою і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.

Дія патенту припиняється достроково за бажанням власника на підставі заяви або у разі несплати річного збору за підтримання чинності патента.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру, і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу.

Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису.

Закон встановлює, що Захист прав на промисловий зразок здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про авторство на промисловий зразок; встановлення факту використання промислового зразка; встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; право попереднього користування; компенсації.

Держава стимулює створення і використання промислових зразків, встановлює авторам і особам, які використовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України.

2.4 Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні. Знак — позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Згідно цього Закону Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень[5].

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Укрпаетнту і продовжується установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Департаментом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва.

3 Проблеми нормативно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні

3.1 Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення.

Реальні тенденції в сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності через, головним чином, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, обумовила зменшення, порівняно з 1995 р., кількості винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількість підприємств, що беруть участь у створенні й використанні об’єктів промислової власності, — удвічі. Вкрай незначними є операції з укладання договорів на передачу прав щодо об’єктів промислової власності.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елементи, що забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. При несприятливому кліматі для іноземного інвестування це обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення. А на роялті й ліцензійні послуги 2000 р. припадало лише 0,04% українського експорту послуг й 1,27% їх імпорту[15].

Нарешті, слід відзначити, що серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), «низький рівень правової культури в країні» (46,6%), «відсутність належних знань й інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України» (45,2%). На «законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, зокрема при виїзді українських фахівців на роботу за кордон», указують 43,8% опитаних експертів [15].

Аналіз, показав, що в структурі законодавчого регулювання питань охорони інтелектуальної власності не розв’язано такі важливі проблеми:

• володіння й управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету й загальнодержавних централізованих фондів;

• колективне управління авторським і суміжними правами;

• регулювання ринку інтелектуальної власності, передача на комерційних засадах прав на об’єкти інтелектуальної власності;

• нормативно-правове забезпечення розвитку франчайзингу — продажу або тимчасового надання в користування товарного знака під контролем його власника;

• трансфер технологій за кордон, що приводить до цілеспрямованого відбору, часто за безцінь, українських технологій із боку іноземних фірм; правові механізми, які запобігали б подачі заявок на винаходи в інші країни в обхід патентного відомства України, що призводить до неконтрольованого відпливу нових технологій за кордон;

• захист комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау;

• захист відомих товарних знаків, які не потребують реєстрації: у законах України загалом немає визначення цього терміна, немає списку таких знаків;

• захист фірмових найменувань;

• оцінка вартості нематеріальних активів;

• облік об’єктів інтелектуальної власності;

• впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері (привласнення результатів наукової праці в формі фіктивного «співавторства»; публікування працівниками державних структур від свого імені результатів, які містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими їм організаціями; відтворення результатів наукових робіт без посилання на авторів або їх несанкціонована публікація тощо);

• охорона раціоналізаторських пропозицій;

• охорона порід тварин;

• охорона фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань;

• прогалини в антимонопольному законодавстві, які вможливлюють використання процедур патентування як способу монополізації ринків.

3.2 Розв'язання існуючих проблем нормативно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні

Необхідно доповнити діючу Програму інтеграції України в Європейський Союз у частині уточнення інституційних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації заходів, спрямованих на охорону інтелектуальної власності.

Потрібно вивчити питання про доцільність приєднання України до низки міжнародних конвенцій і договорів, зокрема до Мадридської угоди 1891 р. про припинення використання неправдивих або таких, що вводять в оману, указань походження товарів (у редакції Стокгольмського акту 1967 р.); Лісабонської угоди про захист назв місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.; Важливо також вивчити питання про доцільність розробки довгострокової (на п’ять років) програми співробітництва з Європейським патентним відомством і Відомством з гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС). Треба розробити комплекс довгострокових заходів щодо адаптації національної патентної системи до параметрів європейської патентної системи та європейської системи товарних знаків[15].

Практично перезрілим є питання ухвалення закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання в сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов’язані з правами інтелектуальної власності.

Фахівці підтримують ідею внесення змін у Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі», Кримінальний кодекс України стосовно кримінальної відповідальності за подачу заявок на винаходи в інші держави до подачі їх у національне патентне відомство.