КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Механізм правового регулювання»

Вступ

Розвиток теорії держави і права в сучасних умовах здійснюється за двома основними напрямками: по-перше, вдосконалення законодавства, приведення юридичних норм у відповідність з новим рівнем, досягнутим нашим суспільством, по-друге, підвищення ефективності дії вже існуючих норм права. Останнє завдання обумовлює необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання [7].Загальновідомо, що деякі народи довгий час обходилися без конституцій і кодексів. Писані закони їм замінювали інші соціальні норми. Так, в Стародавньому Китаї надавали першочергове значення нормам ритуалу, в арабських країнах – релігійним нормам. Серед інших регуляторів поведінки людей широко поширені звичаї, ділові звичаї, норми моралі, норми громадських організацій. Чому ж все-таки право з часом ставало переважаючим соціальним регулятором? У чому його перевага?

За звичаями добре було жити в роді, в племені, в клані; релігійні норми припускають спілкування єдиновірців; норми громадських організацій розраховані на тих, хто добровільно вступає в цю організацію; моральні норми найчастіше різні у різних класів і соціальних груп; ділові звичаї мають вузький горизонт дії.

Право по можливості і необхідності вбирає в себе самі різні норми. Юридичні закони тим і перевершують всі соціальні регулятори, що тільки на них може орієнтуватися державно-організоване суспільство [9].

Правове регулювання у суспільстві – важлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тими самими взаємними правами та обов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об’єктивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести:

• рівень економічного розвитку суспільства;

• соціальна структура суспільства;

• рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

• рівень правової культури громадян і посадових осіб;

• рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини не лише дію суто юридичного характеру, а й дію загальносоціального плану – виховного, інформаційного та іншого [6].

Основні напрямки (цілі) правового регулювання.

1. Закріплення і охорона нових суспільних відносин.

Наприклад, в конституційно в Україні закріплені права на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право приватної власності (ст. 41); охорону здоров’я (ст. 49) тощо [1].

1. Заборона певних суспільних відносин і поведінки.

Наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

1. Зміна характеру відносин у певній сфері.

Наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

1. Стимулювання розвитку певних суспільних відносин.

Наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

1. Сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ.

Наприклад, утворення ініціативних груп всеукраїнського референдуму на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі (Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» вiд 03.07.1991 №1286-XII) [3].

Наявність правового регулювання необхідна для забезпечення і гарантування в нормативному порядку волі в суспільстві. Правове регулювання – це явище, необхідність якого виникає з ряду передумов, наприклад таких як, утвердження справедливості, створення оптимальних умов для переважної дії в суспільстві економічних і духовних факторів. Відсутність же ефективного механізму правового регулювання породжує свавілля в суспільному житті людей.

Враховуючи все вищесказане, хочеться наголосити на актуальності даної теми та підкреслити, що саме механізм правового регулювання є двигуном права, справедливості і законності.

Метою даної роботи є теоретичний розгляд механізму правового регулювання, його засобів, стадій, типів та основних елементів.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань:

• розкрити суть такого правового інституту як правові засоби: їхнє поняття, предмет, засоби, типи;

• дослідити стадії та основні елементи механізму правового регулювання.

• на основі аналізу матеріалу зробити висновки.

2. Поняття правового регулювання

1. Поняття та мета правового регулювання

У юридичній літературі сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання, незважаючи на різні підходи щодо його визначення.

Під правовим регулюванням П. Рабінович розуміє здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення охорони і розвитку.

А. Черданцев зазначає, що правове регулювання – це впорядкування суспільних відносин за допомогою норм права та інших правових засобів (актів застосування, договорів тощо) [12].

Таким чином, в юридичній науці сформувалося майже єдине розуміння правового регулювання як дії права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку [6,12].

З визначення слідує, що правовим регулюванням можна назвати тільки таку дію, при якій ставляться достатньо ясно визначені цілі. Наприклад, в цілях впорядкування користування землею, забезпечення її збереження, підвищення ефективності землекористування видається закон про землю. І дія норм земельного права, в результаті якого реалізуються поставлені цілі, можна назвати правовим регулюванням [8, 11].

З вищесказаного можна зробити висновок, що метою механізму правового регулювання є забезпечення впорядкування суспільних відносин, що гарантує справедливе задоволення інтересів суб'єктів. Це пояснює значущість даної категорії і показує, що роль механізму правового регулювання полягає в організації соціального життя, здійсненні інтересів людей.

2. Співвідношення правового регулювання та правового впливу

Слід мати на увазі, що в реальному житті право має не тільки юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулювання [6].

Правовий вплив виступає як частина системи соціального регулювання суспільних відносин. Основним елементом керуючої та керованої систем виступають люди, а управління зводиться до того, що одні з них впливають на свідомість і поведінку інших.

Правовому впливу в системі управління суспільством належить особливе місце, оскільки воно є одним з важливих організаційних чинників, спрямованих на забезпечення ефективності практичної діяльності людей. Завдання соціального, в першу чергу державного, управління не можуть бути вирішені без аналізу специфічної дії на суспільні відносини – нормативно-правового регулювання. Неабиякою мірою цьому сприяє системно-структурний аналіз державно-правових явищ, який з успіхом застосовується у області права.

Дослідження співвідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточнення понять «регулювання» і «вплив», оскільки в юридичній літературі справедливо звертається увага на нерівнозначність цих категорій. Термін регулювання пішов від лат. «regulo» – правило і позначає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає дію на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій близьке, частково співпадає, але не однозначне. Поняття «вплив» за об'ємом ширше, ніж «регулювання», бо дія включає як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові засоби і форми впливу на поведінку людей.

У юридичній літературі одні дослідники включають в правове регулювання всі види дії права на свідомість і поведінку людей, інші виводять за його межі ідеологію, виховання.

Перші під правовим регулюванням розуміють правовий вплив, тобто сукупність різних видів і форм впливу права на суспільні відносини, на поведінку і свідомість людей. Слід погодитися з думкою других, які вважають, що правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою системи спеціальних юридичних засобів, бо не кожна правова категорія безпосередньо регулює суспільні відносини, але можна з упевненістю сказати, що будь-яка з них не може не надавати на даний інститут загальної дії. Цей висновок важливий не тільки в теоретичному, але і в практичному плані, бо такий підхід дозволяє точно визначити місце і функціональну роль того або іншого елементу в системі юридичної надбудови суспільства і використовувати його за призначенням з найбільшою користю.

Правова дія – це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини як спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу) [7].

1. Предмет правового регулювання

Предметом правового регулювання є найважливіші для держави, об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками [6].

Історія правового життя суспільства показала, що в сферу правового регулювання входить три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам.

Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо у взаємоприйнятному обміні майном зацікавлене і все суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примусу.

Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. В управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється заради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинно реалізуватися за строгими правилами, забезпеченими силою примусу. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.

До третьої групи входять відносини із забезпечення правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління суспільством. Це відносини, що виникають з порушення правил, регламентуючих поведінку людей в двох вказаних сферах [10].

1. Засоби правового регулювання

Щодо конкретних суспільних відносин правове регулювання здійснюється за допомогою таких методів або засобів:

1. Дозволу – тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.

2. Зобов'язування – це юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.

3. Заборони – це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими [6].

Виходячи з даних правових засобів і враховуючи власні інтереси, cуб’єкт будує відповідну програму дій.

У інформаційно-психологічному плані правовими засобами виступають не самі норми права, договори або правозастосовчі акти, а ті конкретні заходи інформаційно-психологічної дії, які в них містяться. Це – суб'єктивні права і обов'язки, пільги, заохочення і покарання і т.д., які, у свою чергу, підрозділяються на дві великі групи: правові стимули і правові обмеження.