28812 (Кримінально-правова відповідальність за отримання хабара), страница 3

Хабарництво на побутовому рівні, у публіцистиці, в юридичній літературі досить часто ототожнюють з корупцією. Інколи хабарництво вважають одним з найбільш небезпечних видів цього явища або ж ставлять його поряд з корупцією, виділяючи такі окремі правові категорії, як корупція, хабарництво, зловживання владою та посадовим становищем тощо/У зв'язку з цим виникає закономірне питання як насправді співвідносяться між собою такі поняття, як «хабарництво» і «корупція», наскільки правомірним с їх ототожнення чи, навпаки, відокремлення?

На перший погляд може здатися, що проблема встановлення співвідношення таких понять «як хабарництво» і «корупція», мас виключно теоретичне значення. Насправді ж це питання має надзвичайно важливий прикладний аспект.

По-перше, використання того чи іншого терміна у правовому значенні передбачає такий, що відповідає йому, правовий (нормативний) зміст); по-друге, проблема встановлення співвідношення цих понять безпосереднім чином пов'язана з проблемою дослідження цих явищ, розробкою стратегії і тактики, вибором засобів боротьби з ними. | Крім того, це питання є актуальним з огляду на надзвичайно важливий соціально-політичний аспект боротьби з корупцією, яка за визначенням політичного керівництва і найвищих органів нашої держави реально загрожує національній безпеці України. Оскільки з поняттям «хабарництво» певною мірою вище ми вже визначились, то для відповіді на поставлене запитання необхідно з'ясувати зміст поняття «корупція».

Зробити це, виявляється, не просто, оскільки, як зазначають окремі дослідники «корупцією легше розпізнати, ніж визначити.. Дехто взагалі вважає, що дати чітке визначення корупції, яке було б загальноприйнятим, неможливо в принципі.

Однак, незважаючи на зазначені обставини, все ж таки вбачається за можливе наблизитися до загального визначення поняття «корупція», виділивши найхарактерніші її ознаки, сформулювавши її сутність, і тим самим виокремити її серед усіх асоціальних явищ. Розпочавши цей процес варто із звернення до етимології цього слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «соггеі" (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і "rumpere" (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати).

Іноді цей термін також пов’язують з латинським словом, але вже дещо іншим - "corruptio", яке тлумачиться як "підкуп, продажність громадських і політичних діячів посадових осіб". Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С.Ожегов. "Корупція,- зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів. Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово "corruptio" ще й як псування і розбещування. Останнє підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.

Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як "послуга за послугу", " do ut des" (даю щоб ти дав). Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і тлі...

Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглянути корупцію як одну з форм зловживання владою, пов'язаною з підкупом посадових осіб. На думку авторів одного з перших російських підручників, присвяченого Особливій частині нового КК РФ, корупція в широкому розумінні - це соціальне явище, яке вразило державний апарат влади, що виражається в розкладі влади, умисному використанні державними службовцями, органів місцевого самоврядування, іншими особами, уповноваженими на виконання державних функцій, свого службового становища, статусу і авторитету займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах. Найбільш характерними кримінально-правовими проявами корупції, на думку авторів, є:заволодіння з використанням посадового становища чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників, зловживання посадовими повноваженнями з корисних мотивів, але не пов’язане з незаконним заволодінням чужим майном, і, насамкінець, "хабарництво".

Як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення, пропонує розглядати корупцію М.Ю. Тихомиров. До найбільш типових проявів корупції він відносить підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - висування працівників за ознаками рідства, земляцтва, особистої відданості і приятельських стосунків. Як видно із вжитих М.Ю. Тихомировим у пропонованій ним дефініції поняття "корупція" слів "злочинна діяльність", цей автор відносить до корупції лише кримінально карані діяння. Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям "хабарництво". Одні вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші, наприклад, П.М. Панченко, розглядають корупцію як систему систематичного скоювання організованого хабарництва.

Автори згаданого вище російського підручника з Особливої частини Кримінального права виділяють такі форми хабарництва як різновиди корупції:

• одержання винагороди, подарунка за вже вчинене правомірне діяння з попередньою домовленістю про винагороди чи без неї;

• одержання винагороди за тих же умов за діяння, пов'язане з порушенням службових обов’язків;

• систематичні побори, "данину", якою обкладаються підлеглі та інші особи, які так чи інакше залежить від доброго ставлення державного службовця;

• одержання матеріальних цінностей і послуг від осіб, зацікавлених у покровительстві, потуранні, доброму ставленні і тлі. державного службовця без будь-якої домовленості про конкретне службове діяння.

Особливо небезпечним, на думку цих авторів, є остання ситуація підкупу, як вони називають - тотального хабара коли представники організованої злочинності беруть на утримання державних чиновників різного рівня, нібито "купуючи їх на корені", вважаючи, що у відповідній ситуації корумпований представник влади вчинить так, як потрібно хабародавцям.

На думку В.С. Лукомського, підкуп посадових осіб є лише однією з складових корупції. А.А. Аслаханов визначає хабарництво одним з найбільш поширених і небезпечних видів корупції. Спробуємо кваліфікувати одержання хабара. Цей злочин є: найбільш небезпечним проявом хабарництва. Відповідальність за цей злочин чинний кримінальний закон передбачає у ст. 368 КК. Аналіз норм, передбачених цією статтею, та практики їх застосування показує, що найбільше проблем законодавчого характеру та кваліфікації на практиці пов'язано саме з цим видом хабарництва.

Предмет одержання хабара. Перша така проблема, незважаючи на описаний характер диспозиції основного складу цього злочину, полягає у відсутності законодавчого визначення предмета хабара. У ч. І ст.368 КК одержання хабара визначається так: " одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадового становища".

Зазначена кримінально-правова норма хоча нібито й називає основні ознаки цього злочину, разом з тим не розкриває змісту основної з них поняття "хабара". Таким чином, поза увагою кримінального закону залишається зміст ключової ознаки цього злочину. Вказівку на те, що хабар може мати "будь-який вигляд", при буквальному тлумаченні кримінального закону можна розуміти по-різному.

Не буде складу злочину і у випадку, одержання незаконної винагороди не у зв’язку з реалізацією посадових можливостей, а за виконання сугубо професійно-виробничих функцій. Це дуже важливий момент кваліфікації цього злочину, який погребує детального дослідження особливо у тих, випадках коли одні і ті ж суб'єкти можуть одночасно виступати як посадові особи, а у іншій - виконувати чисто професійні обов’язки, абсолютно не пов'язані з їх статусом посадової особи. До такої категорії зокрема, відносяться викладачі, медичні працівники тощо.

Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення обумовлених дій був отриманий хабар. Частіше за все, хабар, щонайменше домовленість про його дачу-одержання, передує виконанню чи невиконанню певних дій на користь того, хто дає хабар. У даному випадку має місце так званий хабар-підкуп. У певних випадках дії посадової особи попередньою домовленістю про матеріальну винагороду можуть не обумовлюватись. Однак, якщо після їх вчинення і у зв'язку з їх вчиненням посадовій особі надаються будь-які матеріальні цінності, послуги або переваги, то це також повинно визнаватися одержанням хабара з тією лише різницею, що у даному випадку мова йде про хабар-винагороду. Для правильної правової оцінки дій посадової особи, яка одержала хабар, важливо точно знати момент закінчення цього злочину. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що одержання хабара вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо ж посадова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене нею належить кваліфікувати як замах на одержання хабара.

Суб'єктом одержання хабара може бути лише посадова особа. Незаконне одержання хабара працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благах або переваг майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища слід кваліфікувати за ст.191-2. Працівники, які не є посадовими особами, але які одержують шляхом вимагання незаконну винагороду від громадян за виконання роботи або надання послуг в сфері обслуговування, що входять в коло посадових обов’язків такого працівника, повинні нести відповідальність за ст. 155-2.

Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.

Особливістю суб’єктивної сторони складу цього злочину є тісний зв'язок між умислом хабарника і умислом хабародавця. Змістом умислу першого повинно охоплюватися також усвідомлення того, що хабародавець розуміє сутність того, що відбувається, і усвідомлює факт незаконного одержання хабара посадовою особою винагороди.)

Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, посадова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до його підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обманом покупців чи замовників, шахрайство. Дії посадової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій посадовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, слід кваліфікувати не за ст.368, а за відповідними частинами статей 143 і 365 як шахрайство і зловживання владою чи посадовим становищем, а за наявності до того підстав і за відповідними частинами статей 19,17 і 370 (підмовництво до замаху на дачу хабара).

II. Кваліфікуючи ознаки злочину, передбачено ст. 368 КК України

До кваліфікуючих ознак одержання хабара відносяться: одержання хабара у великому розмірі, або посадовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попереднім зговором групою осіб, або повторно, або поєднане з вимагательством хабара (ч.2 ст.368), одержання хабара в особливо великому розмірі, або посадовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. З ст. 368). Визнаючи великий і особливо великій розмір хабара, слід керуватися ч. 4 ст.364, в якій встановлено, що великим розміром хабара вважається такий, що в 2,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо великим - такий, що в 7,5 більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Прикладом може послужити справа К., який, працюючи головним ветеринарним лікарем колективного сільськогосподарського підприємства, за складання фіктивного акту про загибель корови одержав від В. хабар в сумі 150 три.. Органом попереднього розслідування діяння К. було кваліфіковано, зокрема, як одержання хабара у великому розмірі за ч.2 ст.368 КК на ч. 1 ст.368 КК, вказавши у вироку, що "відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 2009 року сукупний оподатковуваний доход зменшується до 5-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 3 та 4. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян для цієї категорії осіб становить 85 грн. Таким чином, 150 грн. не є великим розміром хабара, оскільки К.є потерпілим внаслідок на ЧАЕС".

Така правова оцінка є помилковою. Положення декрету, на яке послався суд, не може бути поширене на випадок одержання К. 150 грн., оскільки йдеться не про правомірний доход, а про злочинне збагачення. Чинним законодавством України, на відміну, наприклад, від Китаю, не передбачено оподаткування коштів, одержаних як хабар.

Однак ці проблеми у застосуванні розглядуваних ознак не є вичерпними. Існують й інші, як засвідчує практика, досить - таки складні питання визначення великого розміру хабара.

Вартість хабара у великому чи особливо великому розмірі може бути результатом однієї злочинної угоди, а може складатися із декількох частин. Якщо перший варіант не викликає особистих складнощів у правовій оцінці скоєного, то кваліфікація неодноразового одержання хабара може викликати суттєві складнощі. Неодноразове одержання хабара може утворювати єдиний продовжуваний злочин, а може бути повторним одержанням хабара.;

Неправильна юридична оцінка такого роду ситуацій на практиці зустрічається досить часто. Так, наприклад, С. було засуджено за ч. З ст.368 КК. Його визнано винним у тому, що будучи посадовою особою-контролером трамвайно-тролейбусного управління, він протягом трьох місяців повторно одержав хабара в особливо великому розмірі в сумі 435 грн. від шести безквиткових пасажирів, за те, що виявивши у них підроблені посвідчення, які дають право на безкоштовний проїзд, не доставив їх в органи міліції, а саме, від Б.- 60 грн., Г.- 30 грн., С- ЗО, Н.-100, і К.- 150 грн. При цьому суд не встановив, що С. мав єдиний умисел на одержання збагачення в особисто великих розмірах.