28812 (Кримінально-правова відповідальність за отримання хабара), страница 2

Однією з негативних тенденцій, які характеризують хабарництво на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, є так би мовити, його політизація. Йдеться про проникнення цього явища у сферу політичних відносин, прийняття політичних рішень, вирішення кадрових питань тощо. Слід зазначити, що гака тенденція спостерігається у багатьох країнах світу.;

Так, випадок голосування за незаконну винагороду було зафіксовано в історії німецького парламентаризму. Це сталося в 1971, коли в німецькому Бундестазі розглядалося питання про висловлення недовіри тодішньому канцлеру ФРН В.Бранду. Правоохоронними органами цієї країни було виявлено і притягнуто до кримінальної відповідальності (засуджено до трьох з половиною років позбавлення волі) одного з членів парламенту, який за відповідну позицію при голосуванні з цього питання одержав певну суму грошей від прихильників В.Бранда. Про факти підкупу депутатів Державної Думи Російської Федерації неодноразово повідомляли відомі російські політики у своїх коментарях щодо результатів голосування з питання імпічменту Президенту РФ та інших мигань діяльності російського парламенту.

Так, депутат Державної Думи РФ К.Боровий у своєму нещодавньому інтерв’ю газеті "Комсомольская правда" заявив, що "основна робота депутата нашого парламент}', це факт полягає у цинічному зароблянні грошей".

Інформація про купівлю-продаж голосів парламентарів не оминула і нашу державу. З особливо інтенсивністю вона поширювалася під час так званої "спікеріади", що мала місце навесні-влітку 2008 року під час обрання Голови Верховної Ради України. Цей процес мав затяжний характер і був надзвичайно складним, що давало підстави для різноманітних тверджень і припущень. Неодноразово поширювалась інформація про, те що той чи інший кандидат або обрані на посаду спікера, застосовують метод підкупу стосовно окремих депутатів. Про застосування такого методу говориться також і у зв'язку з формуванням депутатських груп та фракцій, переходом депутатів з однієї фракції в іншу. Називались навіть різні суми - 10000, 20000, 250000 і навіть 150000 доларів СІЛА.

Наприклад, народний депутат України В.Р.Марченко у своєму виступі на сесії Верховної Ради України 24.06.2008 року заявив про те, що члени фракції ПСІIV ютові дати свідчення Генеральному прокурору України з приводу пропонування хабарів за вихід з фракцій ПСПУ. "Я прошу,- звернутися до своїх колег В.Р.Марченко, щоб Генеральна прокуратура розслідувала факти не лише пропозицій хабарів за обрання Голови Верховної Ради України, але й за період із однієї фракції в іншу".

Дійшло до того, що окремі народні депутати України (зокрема, В.М. Моісеєнко) почали звертатися до Генеральної прокуратури України з депутатськими зверненнями, в яких містилась вимога порушити кримінальну справу і приступити до перевірки і розслідування фактів хабарництва у Верховній Раді України при голосуванні за кандидатів на пост Голови Верховної Ради України, а Верховна Рада України змушена була обговорювати питання про необхідність перевірки такої інформації і 25.06.08 року прийняли спеціальну постанову "Про заяви народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України". У зв'язку з заявами на пленарних засіданнях Верховної Ради України народних депутатів України А.І.Мартинюка - 22.06.2008 року, П.М.Симоненка 23.06.2008 року тцодо підкупу народних депутатів України з метою впливу на результати голосування за кандидатів на посаду Голови Верховної Ради України та наполяганням народного депутата України В.М.Моісеєнка відносно доручення Генеральному прокурору України щодо проведення негайного розслідування фактів хабарництва у Верховній Раді України під час проведення голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України, Верховна Рада України постановила:

• Утворити Тимчасову слідчу комісію по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу Комісії включити 12 осіб з числа народних депутатів України за поданням депутатських фракцій Верховної Ради України на пропорційній основі.

• Звернутися до виконуючого обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференця щодо негайного проведення перевірки заяв народних депутатів України стосовно хабарництва у Верховній Раді України у зв'язку голосуванням по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України із вжиттям усіх необхідних заходів прокурорського реагування.

• Щотижнево починати засідання Верховної Ради України з заслуховування інформації виконуючого обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференця про хід перевірки заяв народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України 29 червня 1998 року на засіданні парламенту з інформацією з цього питання виступив виконуючий обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференц, який посилаючись на підвищену відповідальність за виконання постанови парламенту від 25.06.2008 року, обумовлену як характером діянь, про які йдеться у постанові, так і рівнем інстанції; де вони, можливо, вчинені, звернувся до Верховної Ради України з проханням про співпрацю працівників прокуратури і членів Тимчасової слідчої депутатської комісії.

7 липня 2008 року на сесії парламенту за участю Б.В.Ференця відбувся розгляд вказаного питання. Б.В.Ференц звернув увагу на складнощі в перевірці фактів хабарництва в парламенті, які обумовлені статусом народного депутата, специфікою Регламенту та механізму виборів і знову висловив прохання утворити депутатську слідчу комісію. Окремі народні депутати України, зокрема В.М.Моісеєнко, звинуватили Генеральну прокуратуру, СБУ та інші правоохоронні органи в бездіяльності і не реагуванні на повідомлення про факти хабарництва. При цьому було відзначено два моменти. По-перше, цілком справедливо депутати зауважили, що для перевірки фактів хабарництва правоохоронним органам не потрібні спеціальні рішення парламенту і створення депутатських комісій. По-друге, на думку народних депутатів, основну увагу при перевірці наведених фактів слід зосередити на структурах виконавчої влади, які безпосередньо причетні до звинувачень, що висуваються.

10 липня 2008 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила склад Тимчасової слідчої комісії по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу цієї комісії увійшло 14 народних депутатів України, які представляли різні парламентські фракції і групи. Як відомо, ні комісія, ні правоохоронні органи не встановили конкретних фактів підкупу депутатів, а також конкретних осіб, причетних до таких діянь. їх діяльність по виконанню доручення парламенту про перевірку інформації щодо купівлі голосів у Верховній Раді України фактичні) не додала нічого нового до того, про що було відомо широкому загалу. В Українській політиці загалом і парламентській діяльності використовується метод підкупу, на сторінках газети "День" заявив народний депутат України Л.М.Кравчук. У своєму інтерв'ю цій газеті він зазначив: "Влада зараз живе за законами торгівлі це найстрашніше! Виторгувати посаду Голови Верховної Ради. Виторгували, голосування не було, був продаж бюлетенів...

Представники влади почали жити за законами меркантилізму, торгівлі;"Ти мені, я тобі. Ти віддаси мені голоси і бюлетені, я віддам тобі...» За гроші продається все: перехід із фракції до фракції, посади ». Виходячи з гою, що суб'єктом цього твердження є не сторонній спостерігач політичних процесів, навіть не простий парламентар, а колишній Президент України, людина надзвичайно проінформована, якій у свій час довелося керувати парламентом, а весною-літом 1998 року бути претендентом на посаду Голови Верховної Ради України, а також, вести відповідну роботу з депутатськими групами та фракціями, окремими депутатами, а також з керівництвом виконавчої влади, впливовими бізнесменами і політиками, до його тверджень слід поставитися надзвичайно серйозно.

Наявність таких фактів у своїх публічних виставах неодноразово підтверджували й інші народні депутати України. Зокрема, про це у своєму виступі під час представлення 04.06 2009 року на сесії Верховні)! Ради України свого законопроекту про зміни до Регламенту Верховної Ради України щодо порядку голосування говорив О.М.Карпов.

Про можливий зв'язок між перерахуванням закордонними комерційними структурами, які фігурують у справі по обвинуваченню колишнього прем'єр міністра України, народного депутата України, керівника парламентської фракції «Громада» П.І.Назаренка, 20000 доларів США на особистий рахунок керівника одного з парламентських підкомітетів з подальшим зняттям одержувачем їх готівкою і його депутатською діяльністю йшлося у депутатському запиті народних депутатів України Г.О.Омсльчснка і А.В.Срмака та в повідомленні засобам масової інформації заступника Генерального прокурора України М.С.Обіхода. Підтвердивши факт одержання цим депутатом вказаної суми від двох закордонних комерційних структур, Генеральна прокуратура України продовжила перевірку на предмет встановлення безпосереднього причинного зв'язку між одержанням валюти і виконанням депутатських повноважень.

З юридичної точки зору «купівля» депутатського голосу, плата депутатові за вступ до певної фракції чи вихід з неї так само, як і будь-яка інша незаконна матеріальна винагорода за вчинення чи не вчинення певних дій, які він може вчинити чи утриматись від їх вчинення, використовуючи свої депутатські повноваження, - це ніщо інше як дача одержання хабара.

Одним із корисливих злочинів і є злочин, який має назву «одержання хабара», передбачений ст.368 (сьомої глави, належить до посадових злочинів) Кримінального кодексу України. Хабарництво - родове поняття, яке охоплює три самостійних, взаємопов’язаних склади злочину: 1) одержання хабара (ст.368); 2) давання хабара (ст.368); 3) провокація хабара (ст.370). Зазначені склади злочинів пов’язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його дачі. У свою чергу, не може бути закінченого складу дачі хабара, якщо не було його одержання.

Відповідно посередництво у хабарництві буде мати місце лише при наявності дачі і одержання хабара. Слід зазначити, що питання про зміст поняття «хабарництво» у науці кримінального права відноситься до категорії дискусійних. Існує щонайменше чотири точки зору, відповідно до яких цим поняттям охоплюється: * одержання хабара; * дача і одержання хабара; * дача, одержання хабара та посередництво в хабарництві; * дача, одержання хабара, посередництво в хабарництві і провокація хабара.

Дехто із науковців взагалі вважає, що одержання, дача хабара і посередництво в хабарництві є одним складним злочином. Таку точку зору, зокрема, висловив С.Л.Стрельцов, виступаючи як офіційний опонент 16 жовтня 2006 року на захисті В.С.Лукомським дисертації з проблем відповідальності за дачу хабара і посередництво в хабарництві.

До хабарництва прилягає провокація хабара. На думку окремих науковців провокація хабара охоплюється родовим поняттям «хабарництво». Така позиція обґрунтовується, головним чином, однорідністю термінології, яка використовується в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм. Окремі автори називають провокацію хабара злочином, близьким до хабарництва. Висловлюються й інші думки щодо сутності провокації хабара, які зводяться з того, що це діяння перебуває за межами поняття «хабарництво», оскільки воно спрямоване на створення штучної ситуації для дачі або одержання хабара, є видом зловживання посадовою особою владою чи посадовим повноваженням, яке полягає у використанні незаконних способів штучного створення доказів обвинувачення. Єдине, що пов'язує провокацію хабара з хабарництвом,- це те що цей спосіб застосовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтями 368 чи 370 КК. Якщо ж цей спосіб відповідними посадовими особами (слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором) використовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні інших злочинів, то їх дії утворюють склад кваліфікованого притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). В інших випадках такого роду дії можуть бути розцінені як підмовство до вчинення певного злочину.

Такого роду аргументи не позбавлені певної логіки, як не позбавлена її і позиція тих криміналістів, які вважають, що такий вид посадового злочину, як посередництво у хабарництві, не потребує спеціальної криміналізації, а отже, його не слід розглядати як окремий вид хабарництва. Цю позицію сьогодні поділяє багато вчених нашої держави, зокрема авторський колектив прийнятий парламентом у першому читанні проекту нового КК, яким пропонується виключити кримінальну відповідальність за посередництво в хабарництві. Таке рішення у пояснювальній записці до цього законопроекту обґрунтовується тим, що «такі дії (посередництво в хабарництві) караються як пособництво в більш тяжкому злочині - даванні хабара». Цей аргумент не викликає категоричних заперечень, за винятком хіба - що того, що породжує одне суттєве запитання; чому посередництво в хабарництві автори проекту (якщо судити із змісту пояснювальної записки) зводять лише до пособництва в одержанні хабара, залишаючи осторонь питання про пособництво у дачі хабара?. Адже посередництво у хабарництві в редакції ст. 369 чинного КК це певні дії, які вчиняє посередник в інтересах не лише особи, яка одержує хабар, але і в інтересах хабародавця. Цей аспект у викладеному вище аргументі авторів проекту нового КК залишився не врахованим.

З огляду на зазначене, хабарництво можна визначити як сукупність кримінально-караних діянь, вчинення яких безпосередньо пов'язане з дачею - одержанням хабара. За такого підходу, як вже висловлювалось, поняттям «хабарництво» на сьогодні охоплюється три склади злочинів одержання хабара, дача хабара і посередництво в хабарництві. Провокацію хабара все ж гаки, безумовно, не можна віднести до хабарництва і слід вважати злочином, який прилягає до нього. Хоча всі ці чотири діяння більш точно об’єднало б поняття «злочини пов’язані з хабарництвом».

У зв'язку з реформуванням кримінального законодавства України і ймовірним виключенням із переліку кримінально-караних діянь посередництва в хабарництві і провокації хабара може статися так, що у майбутньому поняттям «хабарництво» буде охоплюватися всього два діяння одержання хабара і дача хабара, які власне, і відображають суть розглянутого явища.