28459 (Інформаційний ринок та "інтелектуальне піратство"), страница 3

користувачі, що завантажують контент замість того, щоб придбати його;

користувачі, що завантажують контент для того, аби ознайомитись із ним перед тим, як придбати;

користувачі, що користуються сервісом для того, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомірно високою ціною;

користувачі, що використовують сервіс для того, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або ніколи не охоронявся авторським правом.

Беззаперечно, що права автора мають враховуватись за існування будь-яких засобів розповсюдження контенту, але важливо, щоб зберігався розумний баланс між правами автора та інтересами суспільства. Такий баланс може подарувати лише час.

Не менш важливою проблемою є створення у мережі Інтернет електронних бібліотек [11]. Відомо, що Закон України про авторське право дає певні пільги на використання творів бібліотеками, зокрема відповідно до статті 16 бібліотека має право без згоди автора і виплати йому гонорару здійснювати репрографічне відтворення, під яким розуміємо відтворення шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Однак це не дозволяє ні запис в електронній формі, ні тим більше розміщення твору на сайті. До того ж, такі бібліотеки формуються приватними особами шляхом «стягування» на сайт будь-яких творів, що сподобалися. При цьому автор не отримує за розміщення матеріалу ні копійки.

Ще кілька років тому судочинство виявлялося безсилим зупинити інтелектуальне піратство в Інтернеті. Нині ситуація змінюється. Частішими стали судові прецеденти у цій галузі. І як показує практика, переважна більшість суперечок щодо використання мережі Інтернет зосереджена довкола інституту інтелектуальної власності. Цей факт не є дивним, адже вся мережа цілковито складається із різноманітних інформаційних джерел, що містять у собі об'єкти авторського права. Усі вони надзвичайно уразливі, тому що в Інтернеті практично все знаходиться в режимі відкритого доступу та вільно копіюється. Це дозволяє оперативно розпоряджатися всіма отриманими в такий спосіб об'єктами авторського права, передусім, літературними творами. Мережа Інтернет викликає багато питань та проблем, вирішити які одразу просто неможливо. Однак інтерес до цих проблем, що останнім часом виявляють не лише фахівці, а й самі автори об'єктів інтелектуальної власності, які прагнуть захистити свої матеріали, дає підстави сподіватися на поліпшення ситуації у галузі авторського права та удосконалення правової нормативної бази відповідно до нових реалій та положень міжнародних угод.

2.3 Загальний соціальний портрет суб'єктів інтелектуального піратства

Як відомо, людині притаманні три види слідів-якостей: фізичні, біологічні і соціальні. До останнього часу у криміналістиці при дослідженні слідів людини звертали увагу на відображення ознак зовнішньої, анатомічної будови тіла і його частин – рук, ніг, зубів, слідів, що утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення людини, як слідоутворюючого об’єкту не відображало біологічних та соціальних якостей, що мають інформаційне значення для встановлення та ототожнення особи. Таким чином на місці злочину суб’єкти злочину залишають сліди і якості фізичні, біологічні і соціальні, що несуть інформацію про людину [7]. Зупинимо свою увагу саме на соціальних ознаках злочинця, що мають безпосередній зв’язок із такими криміналістичними ознаками, як місце, мета, спосіб вчинення порушення авторського і суміжних прав. Вікова характеристика соціального портрету суб'єктів інтелектуального піратства коливається у значних межах. І хоч вік притягнення до кримінальної відповідальності за порушення авторського та суміжних прав становить 16 років, на практиці значна кількість порушників є неповнолітніми, а інколи навіть малолітніми. Це пов’язано у першу чергу з психологічними характеристиками неповнолітніх. Саме така позитивна якість, як потяг до знань, призводить до того, що неповнолітні першими освоюють комп’ютерну техніку, що з’являється у побуті. Так неповнолітні досить часто відтворюють і розповсюджують програми для ЕОМ і комп’ютерні бази даних, встановлюють і використовують контрафактні копії операційних систем. У ряді випадків, при наявності електронної пошти, неповнолітні для розповсюдження творів використовують комп’ютерні мережі. Подібне можна сказати і про відтворення та розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції і фонограмм [12]. Серед інших найбільш розповсюджених у колі неповнолітніх порушень - привласнення авторства літературних творів та наукових досліджень, що використовуються для написання шкільних та студентських рефератів, наукових робіт, творів. Як правило, це вчиняється неповнолітніми, які навіть не підозрюють про протиправність своїх дій та без мети отримання прибутків. Зважаючи на незначну суспільну небезпеку таких дій, до юридичної відповідальності за подібне інтелектуальне піратство малолітніх злочинців притягувати не доцільно.

До злочинів, що вчинюються переважно дорослими, відносяться: імпорт та експорт екземплярів творів і фонограм з метою розповсюдження, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо - та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, одночасна трансляція у ефір програм ефірного мовлення іншою організацією, ретрансляція передачі організації ефірного мовлення для загального відома по кабелю, трансляція передачі організації кабельного мовлення у ефір, відтворення копій творів, що потребують значних трудових та фінансових витрат. Розповсюдження саме цих способів скоєння порушень авторського та суміжних прав серед дорослого населення обумовлена умовами об’єктивного характеру, серед яких наявність необхідних для реалізації злочинного наміру коштів, технічного обладнання, потрібного рівня спеціальних знань та навичок, доступу, інколи службового чи професійного, до відповідної інформації [14]. На певну увагу заслуговує професійна діяльність порушників авторського та суміжних прав. Серед найбільш розповсюджених і в той же час латентних порушень є незаконне використання контрафактної продукції працівниками обслуговуючих населення організацій, такими як, кінотеатри та відеосалони, бари, кафе, ресторани та інші підприємства громадського харчування, пансіонати, будинки відпочинку і санаторії, підприємства побутового обслуговування, пасажирського транспорту. Це пов’язано у першу чергу із бажанням економії і лише опосередковано має на меті отримання прибутку, так як легалізована продукція коштує відчутно дорожче контрафактної. Для операторів більшості організацій, що використовують у своїй діяльності комп’ютери, характерно незаконне використання програмних продуктів. У багатьох випадках, мова йде про операційні системи, бухгалтерські програми, текстові редактори, програми-перекладачі. За деякими даними у межах реалізації заходів щодо захисту в Україні авторського та суміжних прав та протидії виготовленню і розповсюдженню контрафактної продукції, що здійснювались в рамках Українсько-Американської програми дій по боротьбі з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, було встановлене незаконне використання програмної продукції не лише пересічними громадянами і комерційними організаціями, а навіть державними установами.

Професійна діяльність значної частини правопорушників пов’язана із сферою шоу-бізнесу та рекламною діяльністю. Незаконне відтворення, розповсюдження, публічне виконання чи показ охоронюваних творів, переробка творів, фонограм чи виконання - такі порушення найбільш типові для працівників рекламовиробників та рекламорозповсюджувачів. Так при виробництві музичних рекламних роликів використовується охоронювана музика і фонограми відомих пісень, при виробництві образотворчої чи фотографічної реклами рекламовиробники незаконно використовують охоронювані фотокартки чи твори образотворчого мистецтва. При виробництві відео - чи теле- реклами інколи незаконно використовуються уривки з охоронюваних аудіовізуальних творів, фотографії, твори образотворчого мистецтва, музичні твори та фонограми. Серед найбільш розповсюджених у сфері шоу-бізнесу є незаконне використання чужих творів. Під таким використанням слід розуміти, зокрема: публічне виконання і публічне сповіщення творів, публічний показ, будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснювалось іншою організацією, переклади творів, переробки, аранжування та інша подібні зміни творів. Суб’єктами вищевказаних порушень є, як правило, артисти, актори, співробітники теле- та радіомовних організацій, серед яких зустрічаються досить відомі особи, що накладає певний відбиток при проведенні слідчих дій з даною категорією порушників. Для робітників комерційних організацій, що відтворюють і розповсюджують примірники аудіовізуальних творів, програми для ЕОМ і фонограми, характерні наступні правопорушення: незаконне відтворення, розповсюдження, публічне виконання і незаконний показ охоронюваних творів, підробка творів і фонограм. Даний вид порушення є одним з найбільш небезпечних, так як має на меті отримання прибутку, а при наявності такої ознаки як «заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі» може кваліфікуватись як злочин [15]. Такий різновид порушень, як незаконний публічний показ і виконання охоронюваних творів, у багатьох випадках має місце серед працівників організацій, що займаються розповсюдженням (збутом та реалізацією) екземплярів такого виду продукції. Найбільш типові порушення авторського та суміжних прав, що вчинюються організованою групою, це незаконне відтворення, імпорт, експорт, розповсюдження аудіовізуальних творів, фонограм і печатної продукції, програм для ЕОМ. Невід’ємною частиною інтелектуального піратства є мета отримання прибутків у комерційних масштабах. Мова йде не лише про недозволене використання твору, а й про наступний продаж чи інше розповсюдження протиправно відтвореного твору. Наприклад, публічне виконання будь-яких творів, створених для групового виконання (груповий естрадний номер, деякі музичні твори. Організатори такої діяльності укладають договори на незаконне тиражування екземплярів творів, організовують незаконне постачання нелегальної продукції до місця знаходження оптового продавця, керують діяльністю по створенню комерційних структур для прикриття протизаконної діяльності, у ряді випадків власноруч очолюють подібні комерційні структури. У окремих випадках активні учасники формально очолюють комерційні структури, створені для прикриття протизаконної діяльності.

2.4 Висновки до другого розділу

Проблема «інтелектуального піратства» останнім часом викликає значну кількість дискусій навколо себе, як світової спільноти в цілому так і в Україні безпосередньо. Для України ця тема набула значної актуальності ще й у зв’язку із вступленням до Світової організації торгівлі (СОТ), що вимагає виконання досить жорстких норм і стандартів, зокрема у сфері захисту інтелектуальної власності. Нажаль, за останніми даними наша держава посідає перше місце серед країн у «чорному списку» держав-виробників контрафактної продукції. А, якщо зважити на економічний аспект даної проблеми: за деякими даними «сумарна вартість об’єктів авторського та суміжних прав перебільшує вартість об’єктів промислової власності приблизно у три рази, а економіка авторського та суміжних прав виявляється найбільш значною галуззю суспільного виробництва» [9], то збитки, яких зазнає наша держава, як у грошовому еквіваленті, так і з погляду погіршення її авторитету, як повноправного члена світової спільноти викликають потребу оперативного вирішення цього питання. На даний момент це один із пріоритетів діяльності на державному рівні із залученням всіх можливостей системи правоохоронних органів у першу чергу. Криміналістичне забезпечення вирішення даної проблеми, як у практичному, так і у теоретичному аспекті досить складне. Це пов’язано з тим, що захист авторського та суміжних прав довгий час перебував у полі дослідження лише цивілістів. Проте сучасні реалії вимагають уваги саме з боку правоохоронних органів.

Первинною причиною піратства є надзвичайно низька матеріальна складова в собівартості ліцензійної продукції. Сучасні технології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою. Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічної переваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далеко поступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілком співставна – наприклад, елементарний набір офісної техніки дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринкової ціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосується програмного забезпечення чи «відцифрованої» музики, то різниця в якості між ліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезної різниці в цінах.

Щодо вартості масової продукції, що є об'єктом прав інтелектуальної власності, то в розвинутих країнах вона визначається високою платоспроможністю попиту. Матеріальна складова в собівартості вельми незначна - не більше кількох відсотків. Таким чином основна додана вартість в подібній продукції створюється за рахунок права власності на використання. Виникає ситуація коли споживачі мають платити за продукт який (чи подібний співставної якості) можна отримати заплативши в багато разів менше якщо порушити право власності. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютний чи відносний у вигляді економії) і є першопричиною піратства, але слід зауважити, що пірати лише користуються з створеної тримачами прав ситуації вкрай нерівномірного перерозподілу прибутків на свою користь. Піратство у галузі інтелектуальної власності особливо поширене у країнах з невисоким прибутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдження піратства у таких країнах є неплатоспроможність населення цих країн адже ціни на піратські продукти є у десятки разів нижчими аніж ціни які встановлюють правовласники. Окрім цього піратство може сприяти забезпеченню доступу широких верств населення до інформації, поширення якої обмежене правовласниками із певної причини.

Розділ 3. Правовий аспект боротьби з інтелектуальним піратством на Україні

Піратство зробило практично безкоштовним користування продуктами чужої інтелектуальної власності - програмами, фільмами, книгами, фонограмами, - і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші, призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні, театральні школи стрімко старіють - молодь не хоче працювати там, де немає гідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняні інтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практично безкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратства будь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукції інтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у цій сфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основний законодавчий акт у цій сфері - Закон України «Про авторське право та суміжні права» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року - вже неодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам [15]. Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України з авторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякі термінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українським парламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди та договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективно використовуватися для захисту власності як українських, так і іноземних авторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи яких здійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань (стаття 136 Кримінального кодексу в старій редакції) та відсутності механізмів контролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження були внесені в нову редакцію Кримінального кодексу України у вигляді 176 статті. Що стосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваження експертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організацій та збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохоронних органів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отож важливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійснення оперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежної і своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історії української судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету [16]. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високої кваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності із чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватних компаній. На першому етапі київська компанія «ІТ-консалтінг» розробила та узгодила комплекс методичних матеріалів для проведення експертизи. На другому - здійснила навчання інших компаній у регіонах. На даний час такі компанії здійснюють понад 90% експертиз при розгляді справ із захисту інтелектуальної власності.

3.1 Здобутки у боротьбі з інтелектуальним піратством