28459 (Інформаційний ринок та "інтелектуальне піратство"), страница 2

Скрінер (DVD-Screener) - зазвичай, перед показом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щоб кіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти, які хочуть заробити, передають ці копії піратам. Якість виходить непоганою, але є багато вставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи, кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором.

DVD-ріп (DVD-rip) - найякісніша можлива піратська копія фільму. Її роблять з ліцензійного диску і якість напряму залежить від налаштувань захоплення відео [4].

Піратство програмного забезпечення. Нелегальне копіювання та розповсюдження програмних продуктів на дисках та через комп'ютерні мережі, що включає також зняття (нейтралізацію) різноманітних програмних систем захисту. Для цього існує спеціальний клас програмного забезпечення - так звані англ. «cracks» (укр. краки) - тобто спеціальні патчі, готові серійні номери або їх генератори для продукту, котрі знімають з нього обмеження, пов'язані з вбудованим захистом від нелегального використання.

Окрім цього існують допоміжні програми для полегшення процесу зламу – «налагоджувані», «дизасемблери», редактори PE-заголовка, редактори ресурсів, «розпакувальники» і так далі. Іноді піратство таємничо заохочуються власником авторських прав. Це є різновидом недобросовісної конкуренції.

Піратство комп'ютерних ігор. Нелегальне поширення комп'ютерних ігор має свою специфіку - зазвичай в іграх застосовують специфічні види захисту, з прив'язуванням копії гри до носія (CD або DVD диску). Для здолання обмежень використовуються як зламані версії файлів, так і спеціальні «емулятори» зчитувачів CD або DVD дисків. Часто пірати виконують локалізацію гри (зазвичай неякісно, тільки субтитри, без озвучування), тоді як офіційна локалізація ще не з'явилась, або взагалі ще не вийшла на території конкретної країни. Також існує практика випуску піратських збірок, тобто запис на один носій кількох ігор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирізаються не життєво важливі частини гри, наприклад відео ролики та озвучування персонажів. У сфері сучасних ігрових приставок існує так звана практика «чіповки» (англ. chip - мікросхема, чіп) - тобто пірати модифікують схему приставки таким чином, що вона набуває можливості виконувати піратські копії ігор [4].

Піратство літературних творів. У зв'язку із появою електронних бібліотек, що безкоштовно надають доступ усім бажаючим до текстів літературних творів, їхня діяльність почала розглядатися деякими авторами та видавництвами як піратство. Не дивлячись на те, що Інтернет бібліотеки зазвичай йдуть назустріч автору, та прибирають твори з відкритого доступу за їхнім проханням, у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовів.

Співвідношення піратства та плагіату. Попри те, що і піратство, і плагіат є прикладами протиправного використання об'єктів інтелектуальної власності, мета цих двох порушень є різною. У випадку піратства порушник в першу чергу має на меті отримання матеріальної вигоди, мета створення у свідомості споживача зв'язку між порушником та об'єктом інтелектуальної власності або зовсім відсутня, або є вторинною. Дуже часто порушник може навіть запобігати ідентифікації через страх понести відповідальність за свої дії. У випадку із плагіатом порушник в першу чергу має на меті створення у свідомості споживача зв'язку між ним та об'єктом інтелектуальної власності, права на який порушуються. Він бажає аби споживачі ідентифікували його. Мета отримання матеріальної вигоди у цьому випадку може бути присутньою але вона є другорядною адже порушник бажає отримати цю вигоду саме завдяки тому, що його ідентифікують із незаконно використаним об'єктом інтелектуальної власності [8].

1.3 Висновки до першого розділу

У сучасному світі чим розвиненіша держава, тим більшого значення в її економіці та суспільному житті набуває інтелектуальна власність - творіння людського розуму. Якщо проглянути сайт Міжнародного альянсу інтелектуальної власності (IIPA - International Intellectual Property Alliance, www.iipa.com) - впливової міжнародної організації, яка здійснює постійний моніторинг стану захисту інтелектуальної власності в різних країнах світу, то багато хто з подивом прочитає в виконавчих резюме цього альянсу: Україна вже другий рік поспіль є найпершою країною з піратства (PFC - Priority Foreign Country). Така оцінка призвела до анулювання односторонніх митних привілеїв (Generalіzed System of Preferences) для всіх українських товарів, що раніше безмитно ввозилися на територію США, та введення США спеціальних торговельних санкцій проти України. У відповідь на занепокоєність європейської та світової спільноти українською державною пропагандою дуже гостро ставиться питання підробки об’єктів авторського права. Піратство для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світових глобальних об’єднань.

Розділ 2. Проблема інтелектуального піратства в світовому масштабі та в українському контексті

2.1 Розповсюдження інтелектуального піратства в світі

Називаючи піратством використання інтелектуальної власності іншої особи без її дозволу, розглянемо як відбувалось розповсюдження інтелектуального піратства в світі.

Кіноіндустрія. Кіноіндустрія Голівуду була збудована піратами - авторами та режисерами, що тікали на початку двадцятого сторіччя зі Сходу США до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримали завдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон заснував відому тогочасну монополію – Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створенням власних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахідників. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено «дедлайн» для придбання ліцензії. Порушники закону, суб’єкти, що не мали відповідної ліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести проти монополізації кіноринку. Цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власників кінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку для зйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п’ятицентових кінотеатрів (кінотеатри, в яких показували «незаконне» кіно називались nickelodeons - кінотеатр, вхід до якого коштував п’ять центів), призвела до того, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб – випадково обвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів у кінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдження кіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі із самостійником Вільямом Фоксом (William Fox) [6]. Звичайно, з часом законодавчі обмеження потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність.

Звукозапис. На той час, коли Томас Едісон винайшов фонограф, а Анрі Форно – піанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічне виконання свого твору. Іншими словами, якщо суб’єкт хотів мати примірник пісні, він мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо він хотів виконати пісню публічно, то мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але якщо він хотів записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. До спорів підключився Конгрес, який прийняв поправки до закону, якими механічна репродукція музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим Конгрес встановив фіксовану плату за таку репродукцію, запровадивши таким чином обов’язкову ліцензію (statutory license). Така ситуація є виключенням в авторському праві. Коли письменник напише роман, видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду, і закон не передбачає обмеження щодо розміру такої винагороди. У випадку ж з авторами пісень, закон певним чином зменшив їх права, дотуючи тим самим музичну індустрію одним із видів піратства – надаючи авторам пісень менші права, ніж звичайно надаються авторам літературних творів.

Радіо. Право на інтелектуальний продукт надавало композитору можливість публічного виконання твору, тобто радіостанція мала платити власнику за виконання пісні, але коли на хвилях радіо звучить пісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосереднього виконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну пісню Jingle Bells, але інша річ – коли цю пісню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору). Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов’язати радіостанції сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю. Але насправді радіостанція не зобов’язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за право виконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом і виконавці теж отримали можливість прибутку.

Кабельне телебачення. Коли кабельне телебачення вперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних компаній відмовлялись платити за той контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили за те, що вони власне продавали. Телевізійники та власники авторських прав стали на захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії є недобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовлення відповідає суспільним інтересам, але хіба міг суспільний інтерес спонукати до крадіжки чужої власності? Верховний суд вирішив, що кабельні оператори нічим не відрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактично звичайними глядачами. Кабельні компанії мали платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, і розмір винагороди вони не мали права визначати самостійно [11]. Розмір винагороди встановлювався законом (знову ж таки, обов’язкова ліцензія).

Піратство існує у багатьох формах, найбільш розповсюдженою серед яких є комерційне піратство. Коли безліч спеціалістів роками працюють над створенням унікальної комп’ютерної програми, а за лічені хвилини пірат копіює вихідний код і продає програму у 100 разів дешевше. Поряд із простим і зрозумілим, стовідсотково незаконним, піратством є також й інші форми «запозичення», що в більшій мірі сьогодні мають відношення до мережі Інтернет. Таке «запозичення» виглядає незаконно, і, як правило, насправді таким і є.

2.2 Видавниче піратство в мережі Інтернет

До певного часу проблема захисту та дотримання авторських прав безпосередньо зачіпала інтереси лише незначної групи професіоналів. Однак із появою цифрових технологій, що значно спрощують копіювання, поширення і відтворення інформації, їх кількість значно зросла. Відповідно збільшилась і кількість проблем, пов'язаних із труднощами чи неможливістю застосування законодавства про авторські права до нових, нетрадиційних способів передачі та відтворення інформації. Сьогодні українські, як утім і закордонні сайти переповнені статтями та книгами, що розміщені тут без згоди авторів. «Переходячи» з одного сайту на інший, матеріали, як правило, втрачають імена своїх авторів, а часто присвоюються іншим. Власники домашніх веб-сторінок мотивують розміщення матеріалів використанням їх для особистих цілей, що за законом не потребує згоди автора та виплати йому винагороди. Тоді як бути з безперервним процесом перетворення друкованих матеріалів у періодичних виданнях на статті та повідомлення без зазначення автора на веб-сторінках? А цей метод збагачення власного сайту, до речі, дуже поширений серед Інтернет-редакторів [10]. До того ж, і самі друковані ЗМІ не нехтують розміщенням статей з мережі на шпальтах своїх видань та копіюванням фото, що потім видаються за знімки власних кореспондентів. І якщо авторство на друкований твір ще можна довести, то з величезним інформаційним простором - Інтернет - ситуація значно гірша. На жаль, чинне українське законодавство у галузі авторського права поки що не сприяє поліпшенню цього становища. Споживач не може зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, і, не заплативши за неї, вийти. Ці дії кваліфікуються як крадіжка і жодна правова позиція не зможе переконати суд в іншому. То на якій підставі має бути різниця у кваліфікації таких самих дій з он-лайн музикою? А різниця є: коли ви берете книжку з полиці магазину, на полиці кількість книжок зменшується, коли ж ви завантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дисків. Якщо авторське право є особливим видом права власності, воно все таки залишається правом власності. Як і будь-яке право власності, авторське право надає його власнику виключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, і там, де закон не дозволяє брати чужий контент - брати чужий контент не можна, навіть якщо це і не завдає фізичної шкоди власнику. Сучасні користувачі сервісу обмінюються безліччю файлів і розділяються на 4 види: