28449 (Інститут глави держави в Україні), страница 3

Ще одним принципом конституційного статусу глави держави є несумісність його поста з іншими посадами або видами діяльності. Принцип несумісності є характерним для багатьох посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, депутатських мандатів. Стосовно президента несумісність означає, що він не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-яку іншу посаду, займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю (принцип несумісності поста Президента України з іншими посадами або видами діяльності закріплено частиною четвертою статті 103 Конституції України)[13; 373].

Розділ 2. Функції Президента України

Компетенція – це сукупність юридично (нормами права) встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи щодо предметів їхнього видання. Повноваження, своєю чергою, - це юридично встановлені права та обов’язки. Відповідно, компетенція глави держави є сукупністю конституційно встановлених його функцій і повноважень. Встановлюючи компетенцію глави держави, як і іншого органу влади чи посадової особи, конституції зазвичай не розмежовують функції і повноваження. Виходячи з того, що функції визначають напрями, сфери дії глави держави, тоді як повноваження зазначають, що він може (права) або повинен (обов’язки) роботи щодо предметів його видання[8; 686].

Найзагальнішою і найпоширенішою функцією глави держави є представницька. Полягає вона у тому, що глава держави є символом національної єдності уособлює державу в цілому і представляє її як у середині країни, так і в міжнародних відносинах. Якщо парламент представляє законодавчу владу держави, уряд – виконавчу владу, верховний суд – судову владу, то глава держави за будь-якої форми правління представляє державу в цілому. Представницька функція Президента України закріплена Конституцією України у загальному вигляді:» Президент України є главою держави і виступає від її імені» (ч. 1 ст. 102) і конкретизована через наділення його відповідними повноваженнями. Конституція, зокрема, встановлює, що Президент України «представляє державу в міжнародних відносинах» (п. 3 ст. 106).

Другою із загальних функцій держави є гарантування додержання конституції держави. Глави держави виступає гарантом проголошених в конституції суверенітету, територіальної цілісності держави, прав і свобод людини і громадянина. Для цього він наділяється конституцією відповідними повноваженнями, зокрема правом накладання вето на прийняті парламентом закони, скасування актів виконавчої влади у разі суперечності їх конституції, введення у разі необхідності в країні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, є верховним головнокомандувачем збройним сил держави, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони країни тощо. Така функція Президента України також закріплена Конституцією України у загальному вигляді:»Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ч. 2 ст. 102) і конкретизована через відповідні повноваження.

Ще однією функцією глави держави є функція політичного арбітражу. Полягає вона у тому, що глава держави покликаний узгоджувати позиції різних політичних сил та органів державної влади і за необхідності бути примірювачем, посередником між ними. Функція політичного арбітражу випливає з конституційного принципу нейтральності глави держави і тією чи іншою мірою притаманна главі держави за будь-якої форми правління. Іноді вона пов’язується з функцією гарантування додержання конституції.

Як окрема функція глави держави функція політичного арбітражу безпосередньо закріплена тільки в конституціях деяких держав. Конституційне закріплення функції політичного арбітражу за президентом зазвичай супроводжується наділенням його широкими повноваженнями, зокрема щодо інших вищих органів державної влади, що нерідко веде до домінування президента в системі вищих органів держави. До таких повноважень належать, наприклад, право формування уряду, розпуску парламенту, призначення суддів вищих судів, оголошення референдуму з метою вирішення конфліктів між державними органами. За досить широких повноважень Президента України Конституція України безпосередньо не наділяє його функцією політичного арбітражу.

Відповідно до основних напрямів і сфер державної діяльності можна виокремити установчу, законодавчу, виконавчу, судову і зовнішньополітичну функції глави держави. Установча функція глави держави полягає в тому, що він самостійно утворює інші державні органи або бере участь у формуванні таких органів (уряду, міністрів, державних комітетів, місцевих органів виконавчої влади, судів тощо).

Складовими законодавчої функції глави держави є його право законодавчої ініціативи, підписання та оприлюднення прийнятних парламентом законів, накладення на них вето, видання за певних умов(наприклад, в умовах надзвичайного або воєнного стану) нормативно-правових актів, що мають силу закону і навіть можуть стояти над ним.

Виконавчу функцію, як функцію, управління державними справами, що реалізується на основі та на виконання прийнятих парламентом законів, глава держави здійснює тією мірою, якою він причетний до виконавчої влади. Інститут глави держави найбільшою мірою ідентифікується саме з виконавчою владою.

Глава держави певною мірою причетний до здійснення судової влади, у чому виявляється його судова функція. Головним у зовнішньополітичній функції глави держави є те, що він представляє державу у міжнародних відносинах[8; 687].

2.1 Повноваження Президента України

Функція глави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади та зовнішньо - політичної діяльності. Формальна й особливо реальна наявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусім формою державного правління.

Найважливішим засобом впливу президента на парламент у президентській республіці є його щорічні і позачергові послання до парламенту з питань внутрішнього і зовнішнього становища держави. Наділення глави держави з президентської форми республіканського правління правом законодавчої ініціативи і розпуску парламенту означає зміщення балансу повноважень у системі поділу влади на користь виконавчої влади і створення можливостей для авторитарного політичного режиму. У парламентських республіках президент отримує мандат від парламенту і зазвичай не відіграє істотної ролі у державному керівництві суспільством. Конституційний статус президента за змішаної форми республіканського правління тяжіє, відповідно до статусу президента у президентській або парламентарній республіці

Виходячи із цих загальних положень, розглянемо питання про статус Президента України через систематизацію й аналіз його конституційних повноважень з урахуванням змін, внесених до Конституції України від 8 червня 2004 року. Систематизацію конституційних повноважень Президента України доцільно здійснити відповідно до основних сфер державної діяльності – законодавчої,виконавчої, судової і зовнішньополітичної[14; 390].

Згідно зі статтею 106 Конституції України у сфері законодавчої влади Президент України:2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 6)призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України;7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України; 8) припиняє повноваження Верховної Ради України у строки,у випадках передбачених Конституцією України; 29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; 30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України(п. 2, 6-8, 29, 30 ч.1).

Крім того до конституційних повноважень Президента України у сфері законодавчої влади належать також його право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93) та повноваження з підписання й оприлюднення прийнятих Верховною Радою України (ст. 94), право звернення до Конституційного Суду України з питання про відповідальність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України (ст. 150).

У сфері виконавчої влади, національної безпеки та оборони, згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент України:1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України; 10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; 12) призначає на посади за звільняє з посад половину складу Ради Національного банку; 13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 16) Скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; 18) очолює Раду національної безпеки і оборони України; а також статті(19,20, 21, 24, 25, 26, 28).

Крам того до Конституційних повноважень Президента України у сфері виконавчої влади належить також його право скасування відповідно до закону рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечить Конституції та законам України (ч. 8 ст. 118),право звернення до Конституційного Суду України з питання про відповість Конституції України актів Кабінету Міністрів України (ст. 150) [14; 393].

Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади суттєво обмежені конституційним змінами від 8 грудня 2004 року. Обмеження торкаються передусім повноважень щодо формування і реформування Кабінету Міністрів України. Якщо раніше згідно з Конституцією України Президент України: призначав за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняв повноваження Прем’єр –міністра України та приймав рішення про його відставку; призначав за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та припиняв їхні повноваження на цих посадах(п. 9, 10, 15,ч. 1 ст. 106), то тепер він тільки вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр –міністра України, вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України(п. 9, 10 ст. 106) і вже не має права припиняти повноваження Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, приймати рішення про відставку Прем’єр-міністра України і тим самим – усього складу Кабінету Міністрів України.

У сфері судової влади та правоохоронної діяльності, згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент України: 11) призначає посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; 22) призначає на посади та звільняє з посади третину складу Конституційного Суду України; 23) утворює суди у визначеному законом порядку; 27) здійснює помилування (п. 11, 22, 23, 27 ч. 1). Крім того, згідно зі статтею 128 Конституції України Президент України здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років (ч. 1).

У сфері зовнішньополітичної діяльності, згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент України: 3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав(п. 3-5 ч. 1)[14; 395].

2.2 Секретаріат Президента України

Згідно з Конституцією України Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (п.28 ч.1 ст.106). одним із таких органів є Секретаріат Президента України. Секретаріат Президента України не є конституційним органом, тому що безпосередньо до нього у Конституції України не йдеться. Не є він також і органом державної влади, оскільки не наділений державно – владними повноваженнями і не може приймати загальнообов’язкові рішення. Попередня назва цього органу – Адміністрація Президента України – була не зовсім конкретною, оскільки адміністрація, за визначенням, передбачає наявність у неї владних повноважень [1; 30].

Правовий статус Секретаріату Президента України визначається «Положенням про Секретаріат Президента України », затвердженим Указом Президента України від 4 липня 2005 року. Згідно з Положенням «Секретаріат Президента України є постійно діючим допоміжним органом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституцій України» (п.1). Основним завданням Секретаріату є забезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійснення Президентом України його повноважень, визначених Конституцією України (ст. 106, п. 3).

Секретаріат відповідно до покладеного на нього завдання, зокрема: аналізує політичні, соціально-економічні та інші процеси, що відбувається в Україні та за її межами, і за результатами такого аналізу готує та подає на розгляд Президентові України оперативно-інформаційні матеріали, пропозиції щодо забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина, їх захисту; забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, Верховної Ради України; доповідей та виступів Президента України; забезпечує підготовку, опрацювання і подання на підпис главі держави проектів указів, розпоряджень і доручень Президента України;здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, готує главі держави пропозиції щодо підписання законі або застосування щодо них право вето; забезпечує офіційне оприлюднення Президентом України законів, а також указів і розпоряджень Президента України;здійснює матеріальне, фінансове, соціально-побутове забезпечення діяльності Президента України, його консильтутативно -дорадчих та інших допоміжних органів і служб, а також виконує інші функції(п. 4).

Секретаріат для виконання покладених на нього основного завдання має право: 1) одержувати в установленому порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 2) користуватися в установленому порядку інформаційними базами даних державних органів, додержаними системи зв’язку і комунікацій; 3) скликати наради, організовувати конференції, семінари; 4) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивчені окремих питань учених і фахівців, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, створювати відповідні робочі групи; 5) виступати замовником проведення наукових досліджень з питань, віднесених дот повноважень Президента України (п. 5) [12; 365].

До складу Секретаріату входять: Глава Секретаріату Президента України, Перший заступник Глави Секретаріату Президента України, заступники Глави Секретаріату Президента України, Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представник Президента України у Конституційному Суді України, Прес-секретар Президента України, Офіс Президента України, головні служби, Режимно-секретний відділ, які є самостійними структурними підрозділами Секретаріату.

Згідно з Указом Президента України «Про створення Секретаріату Президента України» від 14 жовтня 2005 року у складі Секретаріату є такі головні служби: Головна державно-правова служба; Головна служба документального забезпечення; Головна служба документального забезпечення; Головна служба регіональної та кадрової політики; Головна служба політичного аналізу; Головна служба зовнішньої політики; Головна служба оборонної політики; Головна служба правової політики; Головна служба політики інституційного розвитку; Головна служба соціально-економічної політики; Головна служба гуманітарної політики, а також служби: Служба Глави Секретаріату Президента України; Прес-служба; Інформаційна служба; Служба підготовки виступів Президента України; Служба зведення та стратегічного планування; Служба ситуативного аналізу; Служба з питань звернення громадян; Служба з забезпечення зв’язків з Кабінетом Міністрів України; Служба з забезпечення зв’язків з Верховною Радою України;; Служба з забезпечення зв’язків з Конституційним Судом України; Служба з матеріального забезпечення (п. 4) [12; 367].