28449 (Інститут глави держави в Україні)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні

1. Роль інституту президентства в державотворенні України

2. Конституційно-правовий статус Президента України

3. Реформування конституційно-правового статусу Президента України

4. Принципи конституційно-правового статусу Президента України

Розділ 2. Функції Президента України

2.1 Повноваження Президента України

2.2 Секретаріат Президента України

2.3 Рада національної безпеки і оборони України

Розділ 3. Повноваження Президента України відповідно до проекту Конституції України

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Нинішній етап реформування правової і політичної системи України пов'язаний з необхідністю покращення функціонування демократичних інститутів. Серед таких інститутів є інститут Президента України, який у сучасній політичній ситуації є не стабільним й тому потребує ефективного реформування. Досліджена тема на є найбільш актуальною тому що в Україні у січні місяці очікуються вибори президента України 2010.

У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України "Про заснування поста Президента України і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) України від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами.

Згідно з чинною Конституцією, Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Ступінь дослідження конституційно-правового статусу президента у сучасному правовому житті є актуальною, адже вона розглядається в працях багатьох науковців, політичних діячів. Однією з таких наукових робіт є “Становлення інституту президентства” Олеськів І., в якому докладно розглядається законодавчий процес і роль інституту президентства в державотворенні України. А також “ Історичний розвиток інституту глави держави в Україні”, а саме проведення політичної реформи в Україні, згідно якої за чинною Конституцією Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей конституційного регулювання щодо повноважень Президента України, а також еволюція його правового статусу. Для вивчення цієї проблеми необхідно дослідити особливості становлення інституту президентства в Україні; визначити повноваження Президента України, які закріплені в Конституції України; сучасний стан інституту президентства і можливості його змін згідно з державотворенням України.

Предметом курсової роботи є розвиток і становлення інституту президентства в Україні. Виконання Президентом України своїх повноважень згідно з Конституцією України.

Об'єктом курсової роботи є закріплення статусу Президента України, його еволюційний розвиток, а насамперед закріплення в Конституції України статусу глави держави, як гарант державного суверенітету.

Одним із методів дослідження є порівняльний метод, завдяки якому розглянуто повноваження Президента України в залежності від зміни його конституційно-правового статусу. Другим є системно-функціональний метод який розкриває системно-функціональну природу інституту президентства, його суть та основні ознаки, а також його державний апарат. Третім є історичний і логічний метод, адже він дозволяє простежити всю історію розвитку від заснування інституту президентства до Проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України”.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичні засади курсової роботи розкривають поняття та сутність інституту глави держави, що дозволяє оцінити ступінь реалізації його основних повноважень із цим проблеми як наукового, так і практичного характеру при вдосконаленні діючого законодавства України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних положень щодо особливостей сутності інституту глави держави. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки:

1. Проведена паралель історичного розвитку інституту президентства, яка дозволяє стверджувати, що протягом всіх років незалежності глава держави виступає рушійною силою суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень;

2. Статус глави держави залежить від порядку обрання президента і обсягу його повноважень. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська республіка. В ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за його діяльністю підчас формування уряду і здійснення виконавчої влади;

3. Необхідність проведення політичної реформи в Україні, в умовах якої Президент готовий іти на зустріч політичним силам у вирішенні актуальних питань державотворення, що заохочуватиме їх до співпраці й зміцнить його становище в державі, а також буде сприяти злагоді й миру в країні в цілому.

Структура курсової роботи відображає мету, завдання та основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи – 37 сторінок, кількість використаних джерел – 15 найменування.

Розділ 1. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні

В Україні інститут президентства почав розвиватися на поч. 20 ст. за часів діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали, які мали сформувати фундамент для демократичного розвитку Української держави. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919р., Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918р. Центральна Рада обрало Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки. Проте, на сьогодні, цей історичний факт несе більш політичне навантаження, ніж правове. У час дії радянського права інститут президента не розвивався. Функцію глави держави виконував орган Верховної Ради УРСР - Президія Верховної Ради Української РСР.

Сучасна конституційна практика України містить багато прикладів політико-правового реформування інституту глави держави та безпосередньо його повноважень. Як правило, такі зміни були зумовлені об’єктивними процесами, що виникли внаслідок структуризації соціально організованого суспільства та формування нових політичних партій, що дотримувалися тих чи інших пріоритетів у внутрішній політиці України.

Першим документом, в якому формально вказувалося на запровадження в сучасну політичну систему України інституту президента, стала “ Концепція нової Конституції України ”, схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р. На той час Концепція закріпила положення про те, що за формою правління Україна має стати “президентською республікою”. В Україні виконавча влада мала здійснюватися “Президентом, віце-президентом, Кабінетом Міністрів і державною адміністрацією” [6; 100].

Відповідно до чинної на той час Конституції УРСР 1978 р., 5 липня 1991 р. Верховна Рада України приймає три закони: Закон УРСР № 1293-21 ” Про заснування поста Президента Української РСР”, Закон УРСР від 5 липня 1991 р. № 1295- 21“Про Президента Української РСР”, “Закон про вибори Президента України” [2].

Відповідно до Закону УРСР № 1295-21 від 5 липня 1991 р. “Про Президента Української РСР”, Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки визнавався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади (ст.1 Закону про Президента УРСР). Вибори Президента УРСР відбулись 1 грудня 1991 р. У цей же день було проведено всеукраїнський референдум в питанні про проголошення незалежності України. Президентом України став Леонід Кравчук. З посиленням політичної ролі Президента України, Верховна Рада розпочала процес реформування його конституційно-правового статусу. Було прийнято Закон №2113-22 від 14 лютого 1992 р. “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України”. Новелою конституційного законодавства стали положення ст. 114-1, відповідно до яких Президента України було визнано Главою держави і главою виконавчої влади.

Подальшого закріплення інституту президентства в Україні набуло в проектах Конституції України набуло в проектах Конституції України. За участю народних депутатів було два офіційні проекти. Ці проекти було опубліковані з метою всенародного обговорення і відомі широкому загалу як проект Конституції України від 1 липня 1992 р. та від 26 жовтня 1992р. Окрім офіційних проектів, публікувалися “неофіційні“. Вони розробилися науковими інститутами, окремими фахівцями, громадськими організаціями та іншими зацікавленими сторонами державотворчого процесу. Таких проектів було близько п’ятнадцяти [6; 102].

На той час виділяли два основні напрями розвитку української форми правління. Перший був зумовлений тим, що в Україні має бути президентська республіка, другий – напівпрезидентська. Проте, переважна більшість схилялася до того, що в Україні має бути один з різновидів напівпрезидентської республіки: або “президентсько-парламентська", або “парламентсько-президентська.

У липні 1994 р. Президентом України був обраний Леонід Кучма, здобувши у другому турі 52,2% голосів. Це був перший випадок на пострадянському просторі відбулося цивілізоване і демократичне наступництво влади.

Найвиразнішого концептуального визначення інститут Президента, а за ним і вибір президентсько-парламентського устрою для України, набув у Конституційному Договорі від 8 червня 1995 р. У ст. 19 Конституційному Договору було визнано главу держави і главу виконавчої влади України.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. цей специфічний для української правової системи політико-правовий документ втратив свою чинність. Конституція України суттєво обмежила повноваження Президента України. Відповідно до ст. 102 його було визнано виключно главою держави. Повноваження, які характеризували його як главу виконавчої влади, були передані Прем’єр-міністрові України[6; 103].

1. Роль інституту президентства в державотворенні України

Розвиток державотворення Української держави прийнято вважати 01.12.1991 р., коли відбулися загальні прями вибори глави Української держави, а вже 05.12.1991 р. новообраний Президент України Л.М. Кравчук склав присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України. Таким чином, Президент став уособленням незалежної Української держави не тільки юридично(за Конституцією), а й фактично (у суспільній свідомості). За таких умов становлення і розвиток президента в Україні відбуваються на тлі та у нерозривному зв’язку з розбудовою незалежності держави в цілому насамперед, з формуванням нового державного механізму. Політико-правова практика свідчить, що протягом усіх років незалежності Президент України відігравав ключову роль у процесі розбудови української держави.

Еволюція конституційно-правового статусу Президента України, формування його компетенції є найбільш яскравою ілюстрацією тривалих пошуків оптимальної форми Української держави, насамперед, пошуків найбільш прийнятної форми правління. Актуальною проблемою на сьогодні залишається чітке визначення місця і ролі Президента України в загальній системі органів влади. Інститут президентства посідає одне з провідних у системі державної влади України, що, однак, не є свідченням достатньої визначеності його повноважень. З часу утворення він постійно розвивається, змінюється, на нього впливають трансформаційні процеси, пов’язані зі змінами у суспільстві. Змінюються і уявлення про місце і роль глави держави в системі влади, йде пошук оптимально статусу Президента, його законодавчого закріплення.

Хоча глава держави функціонально і тяжіє до виконавчої влади, однак уряд створений як вищий орган виконавчої влади. Тому має місце розмежування не тільки повноважень, а й самої державної влади між Президентом і урядом, між парламентом і Президентом. У процесі такого розмежування Президент нерідко «перетягує» на себе повноваження інших органів; частково – парламенту, частково - уряду. В результаті йде процес формування особливого інституту президентської влади, що, безумовно, відрізняється від інститутів законодавчої і виконавчої влади[10; 24].