Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Реферат

на тему:

“Зміст права на фірмове найменування та його охорона”

Студентки 11 групи

І курсу магістратури

Київ-2010

План

І. Правове регулювання фірмового найменування

ІІ. Розмежування фірмового найменування та торгівельної марки

ІІІ. Правова охорона фірмового найменування

Список літератури

Вступ

На сьогоднішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні нікому не потрібно пояснювати цінність засобів індивідуалізації суб’єктів ринкових відносин та виробників товарів і послуг. В Європі вже давно ринкова вартість підприємства часто перевищує фактичну вартість її матеріальних активів. Цей факт пояснюється вартістю нематеріальних активів до яких відносять фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, промислові зразки, гудвіл, комерційна таємниця, ноу-хау, право власності на винаходи, право власності на сорти рослин та інше.

Українським законодавством визначено, що правом промислової власності можуть володіти як фізичні так і юридичні особи. Зосередимо свою увагу на такому об’єкті, як фірмові (комерційні) найменування.

Кожна юридична особа має право на індивідуалізацію своєї діяльності для відмежування її від іншої спорідненої діяльності. Ця індивідуалізація може здійснюватися шляхом вибору спеціальної назви - фірмового найменування (фірми). Таке найменування (фірма) юридичної особи охороняється законом і підлягає державній реєстрації в установленому порядку.

І. Правове регулювання фірмового найменування

Питанню фірмового найменування в той чи іншій мірі присвячені роботи Агаркова М.М., Азімова Ч.Н., Безклубого І.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Данілової Е.Н., Дахно І.І., Дзері О.В, Довгерта А.С., Жілінкова І.В., Калятіна В.О., камінні А.І., Капіци Ю.М., Коссака В.М. Кохановськой о.в., Кузнецової Н.С., Луця В.В., Майданик Р.А., Мінкова А.М., Подопрігори О.А., Подопрігори А.А., Розенберга В.В., Саніахметової Н Ст А., Спасибо-Фатєєвой І.В., Святоцького О.Д., Сергєєва А.П., Суханова Е.А., Удінцева С.Т., Харітонова Е.А., Шевченко Я.М., Шершеневіча Г.Ф, Шретера, та інших.

У сучасній доктрині цивільного права безпосередньо проаналізувати поняття комерційного (фірмового) найменування та його правового механізму неможливо без узгодження термінології, яку використовують для позначення цього об’єкта права інтелектуальної власності. Першочерговий розгляд термінів і можливостей їх вико - ристання надасть змогу більш осмислено зрозуміти саму суть досліджуваного явища.

Як чинне законодавство, так і цивілістична наука для позначення найменування учасника цивільного обороту застосовують різні юридичні терміни: „фірма”, „фірмове найменування”, „комерційне найменування”. Єдиний підхід до розуміння термінів у нашому випадку є особливо важливим як для здійснення комплексного дослідження інституту комерційного (фірмового) найменування, так і для визначення чітких меж застосування кожного юридичного терміна оскільки точне співвідношення слова і об’єкта, яке воно позначає, і є суттю юридичного терміна.

Термін „фірма” в процесі становлення інституту комерційного (фірмового) найменування було вжито у двох значеннях: як позначення самого суб’єкта господарювання, певної колективної організації; як словесне позначення учасника цивільного обороту - чи то власника підприємства, чи самого підприємства.

Розуміння фірми як позначення самого колективного суб’єкта господарювання було пов’язане із судовою практикою в дореволюційний період і в перші роки існування СРСР, оскільки суди часто вживали поняття фірми на позначення суб’єкта господарювання або правління останнього. Тогочасні дослідники торгового права прийшли до однозначного висновку, який дотепер є загальноприйнятим, що таке розуміння фірми є абсолютно неприйнятним, оскільки підміняє одне поняття двома різними термінами і вносить лише додаткові складнощі для правозастосування¹.

Друге розуміння терміна „фірма” увело Німецьке торгове уложення 1861 р. і в надалі він був застосований у Положенні про фірму 1927 р. Саме сприйняття фірми як певного словесного позначення суб’єкта господарювання є загальноприйнятим і донині.

Термін „фірмове найменування” набув свого поширення у світовій практиці з прийняттям Німецького торгового уложення 1897 р., яке в ст.17 містило цей термін і пояснювало його найменуванням комерсанта, під яким він здійснює свої справи та ставить підпис.

Поступово в законодавстві пострадянських держав (Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Вірменія) термін „фірмове найменування” витісняє „фірму”. Саме тому варто погодитися із думкою російського дослідника фірмових найменувань В.В. Голофаєва про доцільність поступової відмови у використанні терміна „фірма” в цивільному обороті й заміни його на синонім².

Стосовно українського законодавства, навіть зважаючи на часткове застосування Положення про фірму 1927 р., яке вживає саме термін „фірма”, це поняття є застарілим і не використовується в сучасному цивільному законодавстві. Тому, вважаємо, що у новому законі про фірмові найменування неможливо використовувати поняття „фірма”, залишивши його лише в науковому, доктринальному правовому лексиконі³.

Положення про фірму (затверджене постановою ЦВК РНК СРСР від 22 червня 1927 р.; із набранням чинності новими ЦК та ГК України норми Положення про фірму не повинні застосовуватися). Однак Цивільний та Господарський кодекси України, що набули чинності з 1 січня 2004 р. (далі - ЦК і ГК), терміну "комерційне (фірмове) найменування" надали зовсім іншого змісту.

Аналіз положень ЦК та ГК, що стосуються найменування юридичної особи та комерційних найменувань, свідчить, що ці найменування виконують різні функції і до них встановлюються різні вимоги, зокрема, щодо обов'язку мати найменування, суб'єктів, які можуть мати найменування, необхідності реєстрації, моменту виникнення права на найменування, умов надання правової охорони, можливості використання однакового найменування кількома суб'єктами господарювання, можливості відчуження.

Так, щодо обов'язку юридичної особи мати найменування та комерційне найменування слід зауважити таке. Частини 1 та 3 ст.90 ЦК встановлюють, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Водночас відповідно до ч.2 ст.90 ЦК та ч.1 ст.159 ГК суб'єкт господарювання може мати комерційне найменування. Тобто він може мати таке найменування, а може виступати у господарських відносинах без такого найменування та використовувати лише своє найменування, під яким він зареєстрований.

Законодавство України не визначає зв'язок чи тотожність найменування юридичної особи та його комерційного найменування. Ці найменування можуть як співпадати, так і відрізнятись одне від одного. Пропонуємо проаналізувати відповідні норми ЦК і ГК, оскільки їх застосування на практиці виявило певну недосконалість правового регулювання та неузгодженість їх положень⁴.

Відповідно до ЦК України зміст поняття "найменування юридичної особи" в ст.90 містить два поняття: перше стосується власне найменування, а друге - комерційного (фірмового) найменування юридичної особи. Наприклад, найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство", або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників із доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".

За ч.5 даної статті юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Відповідно до ч.4 ст.489 ЦК юридичні особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Тобто законодавець розділяє ці два поняття.

Право юридичної особи на найменування охоплює також правомочність щодо його зміни, з якою пов'язані важливі правові наслідки. Безпосередньо ЦК зобов'язує помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, а також повідомити про це усім особам, з якими вона перебуває в зобов'язальних відносинах.

В юридичній літературі та у практичній площині, характеризуючи структуру комерційного найменування виділяють його дві частини - основну, яка називається корпусом фірми, і допоміжну - додаток. Корпус фірми є обов'язковою частиною будь-якого комерційного найменування та повинен містити вказівку на організаційно-правову форму юридичної особи, її тип і предмет діяльності, а в певних випадках - і на інші її характеристики.

До корпуса додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язковим додатком є спеціальне оригінальне ідентифікуюче позначення юридичної особи. Інші додатки, наприклад вказівки "універсальний", "спеціалізований" тощо, відносяться до числа факультативних елементів, що можуть включатися до комерційного найменування за розсудом її власника. При цьому, всі структурні частини найменування повинні відповідати дійсності та не вводити в оману споживачів щодо справжнього характеру її діяльності.

На користь такого підходу свідчить Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який в ст.23 визначає, що "Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву".

Ні Закон, ні Цивільний кодекс не передбачають можливість існування у юридичної особи декількох комерційних найменувань. Цій думці можна протиставити положення ч.2 ст.90 ЦК, яка визначає, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, вказуючи, що окрім просто найменування, юридична особа має право на комерційне найменування. Але, оскільки прямої заборони немає, то відсутні підстави вважати, що юридична особа немає право на декілька найменувань.

Згідно ст.489 ЦК комерційне найменування є об'єктом права інтелектуальної власності на який виникають майнові права. Також існує думка, що право на найменування належить до групи особистих немайнових прав юридичної особи, тому не може бути відчужене чи надане у користування іншим особам⁵.

Кривошеїна І.В. під фірмовим найменуванням розуміє незмінюване повне чи скорочене найменування юридичної особи, яке ідентифікує її та відрізняє від інших юридичних осіб у процесі здійснення своїх прав й участі в цивільно-правових відносинах.

Вона доводить, що фірмове найменування є носієм ділової репутації того чи іншого виробника стосовно саме якості товарів, що він виробляє, або послуг, що він надає. Воно не вказує на конкретні товари чи послуги, однак наголошує саме на юридичній особі, яка виробляє той чи інший вид товару чи надає послуги. Крім того фірмове найменування не може стати родовим поняттям, оскільки воно індивідуалізує саме підприємство, а не товар, який ним виробляється⁶.

Комерційне (фірмове) найменування - це своєрідний "псевдонім" суб'єкта господарювання, що може їм використовуватися для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності.

Не кожна юридична особа є суб’єктом права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Це треба обов’язково враховувати. Неприбуткові організації не можуть захищати свої найменування згідно законів, що регулюють права власності на комерційні позначення.

Верховним судом України було розглянуто справу однієї неприбуткової організації. Адвокатське об'єднання звернулася до господарського суду з позовом про заборону суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі використовувати в своїй діяльності у сфері права вивіску "Юридична консультація", що з посиланням на приписи статей 16, 23, 50, 51, 90, 431, 432, 489-491 Цивільного кодексу України мотивувало необхідністю захисту його права на комерційне найменування. Встановивши, що позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову.

Принципова відмінність між "комерційним найменуванням" та "фірмовим найменуванням" полягає в тому, що останнє може використовуватись лише юридичними особами, тоді як учасниками господарської діяльності можуть бути і приватні підприємці без статусу юридичної особи. У статті 159 Господарського кодексу України зазначено, що громадянин-підприємець має право на комерційне найменування, яким може бути його прізвище або ім’я⁷.

Різний підхід відображений у Цивільному та Господарському кодексах щодо необхідності реєстрації комерційного найменування. Так, відповідно до частин 2 та 3 ст.489 Цивільного кодексу право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього.

Зі змісту ст.159 Господарського кодексу вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, відповідно до частини 2 суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Ця норма не узгоджується як із положеннями ст.459 Цивільного кодексу, так і з положеннями ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства. Згідно із Паризькою конвенцією "фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака". Моментом виникнення в особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування.