28052 (Злочини проти волі, честі та гідності особи)

Злочини проти волі, честі та гідності особи

План

1. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи

2. Характеристика окремих видів злочинів проти волі, честі та гідності особи

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи

Воля, честь і гідність особи поставлені під охорону не тільки Кримінального Кодексу, а й Конституції України, яка є основним законом держави і яка проголошує, що « людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Суспільно небезпечні діяння проти волі, честі та гідності особи містяться в ІІІ розділі ККУ, який і називається «Злочини проти волі, честі та гідності особи». Слід сказати що ця група злочинів не побудована на основі родового об’єкта, як більшість розділів ККУ, а на основі безпосереднього об’єкта.

Тобто об’єктом злочинів передбачених ІІІ розділом ККУ є воля, честь і гідність особи. Однак крім об’єктів зазначених вище такі злочини можуть завдавати шкоду фізичному і психічному здоров’ю особи (ст. 150, 151 ККУ).

Обов’язковою ознакою деяких видів злочинів є потерпілий, тобто особа якій злочином завдано фізичної, моральної або ін шкоди. Так ст. 150 називає потерпілим дитину, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Потерпілим від злочину передбаченого ст. 151 є психічно здорова особа.

З об’єктивної сторони злочини передбачені цим розділом можуть бути вчинені лише шляхом активних дій, які в кожному злочині є різними. Так ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення дитини) називає об’єктивну сторону у формі 1) незаконне позбавлення волі людини 2) викрадення людини.

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.

Ст. 147 (Захоплення заручників) називає суспільно небезпечні дії у формі: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Підміна дитини (ст. 148) Цей злочин з об'єктивної сторони полягає у підміні чужої дитини.

Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) з об'єктивної сторони може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

Ст. 150 (Експлуатація дітей). З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини, тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Ст. 151 (Незаконне поміщення в психіатричний заклад). З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.

Суб’єкт може бути як загальний так і спеціальний. Так загальний суб’єкт злочину передбачений в ст. 146,148,149,150 ККУ. Спеціальний суб’єкт передбачений в ст. 151, згідно якої ним може бути лікар, який приймає рішення про поміщення особи в психіатричний заклад.

Суб’єктивна сторона цих злочинів передбачає їх вчинення з прямим умислом, а в злочинах які передбачають настання певних наслідків, ставлення до наслідків характеризується необережністю. Важливим для цієї групи злочинів є наявність, як обов’язкової ознаки – мети вчинення злочину. Так ст. 147 ККУ передбачає наявність спеціальної мети: 1) спонукання до вчинення будь-якої дії 2) утримання від вчинення будь-якої дії.

Обов’язковою ознакою злочину передбаченого ст. 148 є корисливий мотив. Суб'єктивна сторона ст. 149 ККУ також передбачає корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України. Отримання прибутку є обов'язковою метою експлуатації дитини, тобто злочину передбаченого ст. 150.

2. Характеристика окремих видів злочинів проти волі, честі та гідності особи

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Цей злочин з об'єктивної сторони може мати дві форми:

1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов'язковою ознакою складу злочину в його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення чи його комплекси (кімната, камера, льох, підвал багатоповерхового будинку, лікарня тощо), так й інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб, скеля, острів тощо).

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування.

Викрадення людини звичайно передбачає заволодіння нею: відкрито (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій); таємно (вчинене за відсутності інших осіб або хоча й у присутності третіх осіб, але які, на думку винного, не розуміють факту викрадення людини); вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів).

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею й фактичного початку обмеження її волі.

Суб’єкт злочину загальний. Проте ним не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці в якому вона не бажає перебувати, або поміщення її в місце яке вона не може вільно залишити, але лише з мотивів піклування про її життя і здоров’я чи з інших суспільно корисних мотивів.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про взяття під варту, про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими, відповідно, ст. 371 і ст. 375.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.

Кваліфікуючими ознаками незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 6) із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти такий спосіб позбавлення волі або викрадення, коли створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання в місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації; утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури; позбавлення сну, харчування і води тощо).

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого чи третіх осіб, коли цими діями була заподіяна або створювалась реальна загроза заподіяння шкоди їхньому здоров'ю або життю (використання бойових властивостей зброї), або для психічного впливу (демонстративне приведення зброї в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому чи третім особам тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або ч. З ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака стосується тільки незаконного позбавлення волі.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є:

1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Поняттям тяжкі наслідки охоплюється: заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що мало характер мучення), смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань у зв'язку з його раптовим зникненням тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч.? ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121 ч 1 або ч 2 ст. 115,4.3 ст. 120КК.

Захоплення заручників (ст. 147). Об'єктивна сторона складу цього злочину характеризується суспільне небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, розглядуваний злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК, переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер – спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення правочину тощо). Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.

Адресатами вимоги можуть бути: