27921 (Застосування права як особлива форма його реалізації)

Національний університет „Острозька академія”

Правничий факультет

Кафедра державно-правових дисциплін

Курсова робота

на тему:

„Застосування права як особлива форма його реалізації”

Виконала:

Студентка П-12 групи

Татарчук Лариса

м. Острог, 2008

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Поняття реалізації права та короткий огляд його основних форм

Розділ II. Застосування права як особлива форма його реалізації та основні ознаки, що відрізняють його від перших трьох способів їх реалізації

Розділ ІІІ. Основні стадії процесу застосування права

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється у процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб’єктів права відповідно до вимог норм права. При допомозі реалізації права, яка тісно пов’язана із правомірною поведінкою реалізуються суб’єктивні права і обов’язки учасників суспільних відносин. Вона здійснюється в випадку споєння правопорушень. Вона також необхідна в випадку здійснення з боку держави контролю за законністю і доцільністю дій учасників суспільних відносин.

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що хоча питання застосування права неодноразово піднімалося і досліджувалося багатьма науковцями, ще й досі немає чіткої відповіді на нього. Поряд із науковою розробкою даного питання багатьма вченими існує нагальна потреба дати конкретну правову оцінку результатам застосування права як особливої форми його реалізації.

Значення реалізації полягає в переведенні правових норм із сфери необхідного в сферу реального життя. Значення реалізації норм підвищується із введенням автоматизованих систем управління. при їх допомозі можна програмувати сам процес застосування правових норм. Інакше кажучи, реалізація норм права – це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб’єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норм права. правопорядку.

В результаті реалізації права звершується механізм правового регулювання. В процесі реалізації права здійснюється перевід правових приписів в фактичну поведінку учасників суспільних відносин. Результатом реалізації права являється правомірна поведінка людей, направлена на вирішення соціально-економічних, політичних та інших завдань, задоволення потреб і інтересів учасників суспільних відносин. Своєчасна і точна реалізація правових норм – це найважливіша передумова додержання та зміцнення. Тому в даній роботі ми спробуємо висвітлити форми реального забезпечення права на практиці.

Об’єктом дослідження даної наукової роботи є особлива форма реалізації права – його застосування.

Предметом даного наукового дослідження є основні властивості застосування права в його поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності реалізації права взагалі та його форм, зокрема. А також важливість правильної реалізацій права на практиці.

Метою даного наукового дослідження є розкриття поняття реалізації права, його важливості і значення. Висвітлити форми його реального забезпечення (а саме, застосування). Порівняти теоретичний та практичні аспекти даного питання, визначити основні проблеми та суперечності, які виникають в практичному забезпеченні реалізації права. А також спробувати спрогнозувати результати вирішення цих проблем.

Можемо виокремити ряд завдань, які постають, а саме:

• Визначити основні ознаки, які відрізняють застосування права від інших форм реалізації.

• Розкрити необхідність застосування норм права.

• З’ясувати основні проблеми, які постають у процесі застосування права.

• Спробувати запропонувати основні шляхи вирішення цих проблем.

• Порівняти теоретичний та практичний зміст застосування права.

Методами даного дослідження були загальнонаукові логічні методи:

• індуктивний;

• метод системного аналізу;

• метод протиріч (в аспекті співставлення теоретичного та практичного змісту правових явищ);

• метод порівнянь (в рамках порівняння різних форм реалізації права);

• формально-догматичний метод (в аспекті вивчення самої природи права);

• історичний метод;

• діалектичний метод;

При допомозі реалізації права і правомірної поведінки суб’єктів суспільних відносин реалізуються їх обов’язки і права. Тому практичне значення даного наукового дослідження полягає в тому, що далеко не усі учасники суспільних відносин знають, як саме реалізується право і як реально можна забезпечити його виконання. Отже, практичне значення даного дослідження є висвітлення цих питань. Практичне значення одержаних результатів полягає у полягає у можливості використання висновків та рекомендацій дослідження у процесі вдосконалення застосування права на практиці. Дане дослідження може бути корисне як для юристів так і для простих громадян а особливо, для мене у повсякденній майбутній практиці, житті.

Структуру даної роботи складають вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та літератури, додатки.

ПОНЯТТЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ТА КОРОТКИЙ ОГЛЯД ЙОГО ОСНОВНИХ ФОРМ

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення. Отже реалізація норм права посідає досить важливе місце у державотворенні.

Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.¹

Реалізація права має надзвичайно велике значення, і вона тісно пов'язана із правомірною поведінкою суб'єктів суспільних відносин. При допомозі цих двох процесів реалізуються суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Реалізація права необхідна для розв'язання спорів між учасниками суспільних відносин Вона здійснюється в випадку скоєння правопорушень. Вона також необхідна в випадку здійснення з боку держави контролю за законністю і доцільністю дій (діяльності) учасників суспільних відносин.

В результаті реалізації права завершується механізм правового регулювання. В процесі реалізації права здійснюється перевід правових приписів в фактичну поведінку учасників суспільних відносин. Результатом реалізації права являється правомірна поведінка людей, направлена на вирішення соціально-економічних, політичних та інших завдань, задоволення потреб і інтересів учасників суспільних відносин.

Проблема реалізації права має дві сторони і може бути розглянута по двох напрямках: проходження права з боку органів держави і посадових осіб; здійснення права у вчинках громадян, у діяльності їхніх організацій і об'єднань. Вихідною формою реалізації права державою є законодання.² Прийняття правових законів, формулювання в законах правових розпоряджень — сама важлива справа законодавців. Тим самим вони реалізують об'єктивні по обставинах і природні за умовами місця і часу вимоги, що випливають із самої природи речей, які містяться в суспільних відносинах.

Реалізація права як процес може бути охарактеризована з об'єктивної і суб'єктивної сторони. З об'єктивної сторони вона являє собою удосконалювання визначеними засобами у відомій послідовності, у терміни й у місці, передбачених нормами права правомірних дій. Із суб'єктивної сторони реалізація права характеризується відношенням суб'єкта до реалізованих правових вимог, його установками і волею в момент здійснення дій, що наказуються. Він може бути зацікавленим у реалізації права, здійсненого чи боргу зі страху несприятливих наслідків. Але головне в цьому процесі — скрупульозне проходження образу дій, умовам місця і часу їхнього здійснення. Реалізація не відбудеться, якщо одне яке-небудь з обов'язкових умов буде порушено.³

Класифікація форм реалізації правових норм виробляється по різних підставах: з погляду рівня реалізації положень, що містяться в нормативних актах; по суб'єкті реалізації права; по зовнішньому прояві; у залежності від методу державного впливу на поводження суб'єктів і т.д. Форми реалізації права залежать від способів правового регулювання — дозволяючий, імперативний, заохочуючий і автономний. В зв'язку із цим виділяють чотири форми реалізації права: три основних форми використання, виконання, дотримання та особлива форма реалізації права – застосування.

ВИКОРИСТАННЯ ПРАВА - це форма реалізації права яка означає здійснення суб'єктами своїх прав для задоволення власного інтересу. Полягає в активній чи пасивній поведінці суб’єктів, здійснюваній ними за власним бажанням: реалізації суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів, передбачених правомочними нормами права. Ця форма реалізації здійснюється добровільно, за власним бажанням суб'єктів, надає суб'єкту робити дозволені нормами права дії. Фактично усі норми, якими за особою закріплюється якесь право, що уповноважує і реалізується, відповідно, через використання права.

Наприклад, за статтею 49 Лісового кодексу України громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Кожен може використати дане право на свій розсуд.

ВИКОНАННЯ ПРАВА – форма реалізації зобов’язальних норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, здійснюваній ними незалежно від їх власного бажання, передбачає здійснення активних дій суб'єктом права по виконанню юридичних обов'язків, передбачених нормами права. Шляхом виконання реалізуються зобов'язуючі норми права. Виконанням права здійснюються інтереси правомочної сторони. Прикладом реалізації права може бути виконання обов’язку сплачувати податки та збори, передбаченого ст. 67 Конституції України.

ДОТРИМАННЯ ПРАВА - форма реалізації заборонних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів, утриманні від заборонених діянь нормами права. Вона виражається в утриманні від активних дій, щоб не порушити заборонні норми права. В даному випадку реалізується юридичний обов'язок. Дотримання права здійснюється, як правило, добровільно. Якщо ж ці норми порушуються, то реалізація здійснюється через державний примус при застосуванні норм права. Наприклад, за статтею 66 Конституції України кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі та культурній спадщині, тобто утриматися від дій – дотриматися норми права.

Суб’єкти використання, виконання і дотримання – державні та громадські об’єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб’єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи інших матеріальних або ідеологічних результатів.

Проте не всі норми держава може дозволити реалізувати суб’єктам права безпосередньо. Пояснюється це обмеженістю ресурсів, на які вони можуть претендувати, а також необхідністю перевірки задоволення ними визначених законом критеріїв. Таким чином, в окремих випадках суб’єктивні права та юридичні обов’язки осіб не можуть бути реалізовані безпосередньо. Для цього потрібне втручання певного державного органу. Саме тому виділяють четверту форму реалізації правових приписів, яка має назву застосування права.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ОСНОВНІ ОЗНАКИ, ЩО ВІДРІЗНЯЮТЬ ЙОГО ВІД ПЕРШИХ ТРЬОХ СПОСОБІВ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ

Застосування норм права являється однією із форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

У юридичній літературі існує декілька визначень поняття правозастосування, а саме:

1) це – особлива форма реалізації права, яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конкретизації норми права;

2) це – владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права;

3) це – форма реалізації права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави з втілення правових норм стосовно конкретних суб’єктів. Владна діяльність компетентних органів⁴.

Таким чином, застосування права - це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів, уповноважених на те громадських об'єднань та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів). Вона полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм

Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права — правовий звичай, нормативний договір — мало розповсюджений в республіці, а правовий прецедент офіційно не визнаний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, оскільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.

Характерними рисами застосування правових норм є те, що:

1) воно здійснюється у певних процесуальних формах, являє собою офіційний порядок дій. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є ґрунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших — передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту. Здійснюється компетентними органами та посадовими особами, що наділені владними повноваженнями;