27826 (Законність у сфері державного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення), страница 4

Тому саме вірність закріплених в законах орієнтирів визначає Конституційний Суд України, тим самим виключаючи будь-які неправильні формулювання, положення, які не відповідають дійсному стану речей, а також ті, які несуть особисту користь для тих хто їх створює. Туму ще раз хочу підкреслити, що неабияку роль у забезпеченості законності відіграє Конституційний Суд.

У сучасних умовах особливу важливість має нормативне закріплення обов'язків Президента України бути гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, що є немаловажно при закріпленні позицій законності, реального втілення закону у життя.

Велике значення в сучасних умовах набуває комплексна розробка системи заходів і державно-правових механізмів, покликаних захищати конституційні права і законні інтереси громадян, запобігати зловживанням своїми правами з боку державних органів, забезпечувати єдність правової системи.

Відсутність конституційного механізму відповідальності посадовців всіх гілок влади за ухвалюванні рішення дуже очевидна для юристів, його створення напрошується саме собою. В зв'язку з цим є прогресивними заходи по персоналізації відповідальності посадовців за виконання незаконних актів, наказів і розпоряджень, що вживаються законодавцем. "Законність" тоталітарної системи, яка будувалася на відомій формулі: "наказ начальника - закон для підлеглих" і понині, на жаль, служить посадовцям виправданням в ухваленні рішень, що принижують людську гідність, ваблять непоправні втрати економічного, політичного, етичного і соціального характеру

Висновок

Розглянуте в даній роботі таке явище, як законність турбує не тільки нас, воно стало предметом написання багатьох наукових праць, навчальних посібників. Це означає тільки одне, що проблема забезпечення законності в кожній державі актуальна і стоїть на першому місці. Тому багато науковців намагаються сформулювати свої позиції щодо цієї проблеми і виробити свої шляхи її вирішення.

Як вже згадувалось великою мірою на стан законності впливає право, а саме національне законодавство. Тобто якщо гуманні, справедливі правові норми, які створюються, зрештою і ті які діють, то можна говорити про одну, так би мовити частину законності. Другою половиною законності на мою думку є саме свідомість кожного громадянина про необхідність дотримання і реалізації таких правових норм. Тобто коротко кажучи законність формують справедливі правові норми і їх реалізація всіма громадянами держави без виключення.

Як ми вже знаємо законність це стан відповідності суспільних відносин нормам права, який досягається в результаті їх неухильного виконання всіма суб’єктами права. Слідуючи з цього визначення можна сказати, що законність це своєрідний ”стимулятор„ розвитку правової держави, побудови громадянського суспільства.

З позицій особи законність виступає в першу чергу як засіб захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави і її органів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності залежить рівень свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень і реальність демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особи стають пріоритетними для держави, ця сторона законності і правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності.

Все це визначає особливу роль законності і правопорядку для суспільства в цілому: вони виступають як основа, ядро порядку в суспільстві, як умови і необхідні елементи демократії, як основні загальнолюдські цінності і, отже, важливі частини правової і загальної культури.

Зміцнення законності і правопорядку є неодмінною умовою і засобом формування правової держави, а самі вони - його необхідними елементами. Держава стане правовою тільки за наявності міцної законності і стабільного, заснованого на праві і законності порядку.

Список використаної літератури

1. Бахрах Д.Я. Питання законності в державному управлінні //Правоведення. 1992. № 3.

2. Борісов В.В. Правовий порядок розвиненого соціалізму. Саратов, 1977.

3. Боннер А.Т. Законність і справедливість в правозастосовчій діяльності. М., 1992.

4. Конституція України ( із змінами і доп.).- К.: Атака, 2006.-64 с.

5. Братусь З.Н. Юридична відповідальність і законність. М., 1984.

6. Корельській В.Д. Демократія і дисципліна в розвиненому соціалістичному суспільстві. М., 1977.

7. Кудрявцев В.Н. Про правосвідомість і законність // Держава і право. 1994. №3.

8. Кудрявцев В.Н., Казімірчук В.П. Сучасна соціологія права. М., 1995.

9. Лісюткин А.Б. Про поняття законності //Правоведення. 1993. № 5.

10. Лукашево. Е.А. Соціалістична правосвідомість і законність. М., 1973.

11. Мамашин В.С. Дисципліна і суспільство. М. 1996.

12. Правознавство//За ред. М. Настюка. - Львів: Світ. 1995.

13. Луганський Б.І., Шестакова М.П. Законність і дисципліна в господарській діяльності. М., 1987.

14. Рабінович П.М. Проблеми теорії законності розвиненого соціалізму. Львів, 1979.

15. Тихомиров М.Ю. Про механізм забезпечення законності в управлінні економікою // Держава і право. 1990. № 7.