27826 (Законність у сфері державного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення), страница 2

Законність здійснює на право зворотній вплив, в ньому, як в процесі його формування, так і реалізації, об'єктивуються вимоги законності.

З вище сказаного можна виділити такі властиві законності ознаки:

По-перше, в законності виражається реалістичне відношення до права, його загальнообов'язковості, його сили і цінності. Ґрунтується вона на реальній дії права, на його фактичних можливостях, дійсній цінності при вирішенні соціальних завдань.

По-друге, законність виражає зв'язок правових питань з суспільним ладом, з політичним режимом, існуючим в суспільстві. Характеристика законності як режиму суспільно-політичного життя дозволяє побачити зв'язок законності з самою природою даного суспільного ладу, особливостями властивих певній країні способів і методів здійснення політичної влади, розкрити її значення, як складової частини, елементу демократії.

По-третє, стан законності в суспільстві прямо пов'язаний з ідейно-духовними, етичними основами правової системи, засадами гуманізму, соціальної справедливості, справжньої рівності, становищем особи в суспільстві.

Таким чином законність це явище далекоглядне, яке формується під впливом різних чинників про які ми вже згадували вище.

2. Основні принципи законності

Для розуміння природи законності потрібно з'ясувати її основні принципи (див рис 2).

Принципи законності

Загальнообовязковість

Єдність

Невідворотність

Верховенство закону

Неприпустимість протиставлення законності і доцільності

Тісний зв’язок законності і культури

Рис. 2

1. Загальнообов’язковість означає неухильне виконання приписів закону всіма без винятку, тобто приписи закону поширюються на всіх, незалежно від становища, чину і рангу. Тобто даний принцип характеризує дію законності по колу осіб. Законність не може бути вибірковою. Правові приписи повинні виконувати окремі громадяни і їх об’єднання, посадовці, державні органи, політичні партії. Взагалі не повинно бути якої-небудь організації або окремої особи, яка б перебувала за межами впливу законності, на яких би її вимоги не поширювались.

В літературі була сказана думка, що суб'єктами законності можуть бути тільки владні органи, а не окремі громадяни, оскільки останні нібито своїми діями не порушують цього режиму. Дійсно, неправомірна діяльність державних органів, посадовців, наділених владними повноваженнями, підриває саму основу законності, їх наслідки вельми небезпечні для суспільства і особи. Не випадково більшість вимог законності звернена до держави, його органів. Проте якщо правопорушення громадян приймають масовий характер, це виявляється, наприклад в зростанні злочинності, режим законності безумовно порушується. Тому немає підстав виключати громадян з числа суб'єктів законності, хоча, звичайно, їх роль в її забезпеченні не порівнянна з такою ж роллю державних органів.

Тому перед законом всі рівні і всі повинні йому підкорятися, інакше передбачається невідворотність відповідальності.

2. Єдність законності полягає в поширенні цієї вимоги на всю територію держави. При всьому різноманітті діючих законів і нормативних актів, при всіх місцевих особливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння і застосування законів повинні бути однакові на всій її території. Недопустимістю спроби створення в кожній області, районі своєї законності, відмінної від загальнодержавної. Однак на превеликій жаль в нашій країні цей принцип не завжди чітко проводиться в життя, окремі регіони приймають нормативні акти, що суперечать не тільки законам, а й Конституції України, як основному закону на території нашої держави. Подібне положення порушує єдність законності, знижує ефективність правового регулювання, вносить дезорганізацію в суспільні відносини.

3. Верховенство закону є найважливішою властивістю законності, що пов'язаною з винятковістю закону, означає ієрархію нормативно-правових актів, що закріплюється в Конституції. Остання має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України.

Функціонування держави повинне здійснюватися виключно на основі законів, при строгій реалізації посадовцями своїх обов'язків і прав соціальних суб'єктів. Ця властивість розповсюджується на всі правові форми діяльності держави: правотворчу, виконавчо-розпорядчу і правоохоронну. Воно не дозволяє посадовцям - виконавцям норм права займати позицію "вільного розсуду", довільно ухвалювати рішення, виконувати або не виконувати закон по тих або інших мотивах.

4. Невідворотність реалізації законності означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили, невідворотність відповідальності за ці порушення. Кожне правопорушення є одночасно і порушення законності. Законність є провідником, його реальністю, це право у дії, реалізації його як соціальної цінності, як найважливішого інструменту регуляції суспільних відносин.

5. Неприпустимість зіставлення законності і доцільності, оскільки законність є вища доцільність. Діалектика взаємостосунків тут така:; будь-який відступ від законності, диктоване "вищими інтересами", "вимогами народу", "моральними міркуваннями" і т. п., приводить до дестабілізації в суспільстві, сприяє зростанню правового нігілізму. Доцільність законності витікає перш за все з цінності самого права як виразника свободи, відповідальності, справедливості, як засобу забезпечення порядку, організованості і дисципліни. Тому саме в праві, в законі виражається вища соціальна доцільність.

З вище сказаного можна говорити про презумпцію доцільності виданого нормативного акту. Ця презумпція в свою чергу диктує необхідність неухильної, точної реалізації правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного відношення суб'єктів реалізації права до його норм. Тільки політико-правовий режим законності, заснований на доцільності, може захистити суспільство від випадковостей, волюнтаризму і суб'єктивізму окремих осіб.

Якщо закон застарів, став недоцільний, то його потрібно змінити, доповнити, але тільки відповідно до встановленої процедури, яка також визначається законом. До тих пір, поки зміни не внесені, закон діє, існує. "Не дарма стародавні говорили: "Закон суворий, але це закон".

В той же час законність припускає облік доцільності, користь в процесі застосування права, коли призначається конкретна міра покарання за вчинене правопорушення.

Але в будь-яких випадках міркування доцільності враховується на підставі і в рамках закону.

6. Нерозривний зв'язок законності і культури. Без культури не може бути, і мови про законність; чим вищий рівень культури суспільства в цілому, окремих громадян, тим вищий і рівень законності.

Єдність права та законності витікає з властивості права як регулятора суспільних відносин. Держава не привносить законність в право, а враховує природу останнього і забезпечує реалізацію його функцій за допомогою законності. Оскільки законність пов'язана з реалізацією права, то з цього витікає цілий ряд властивостей, конкретизуючий сказане вище.

Законність, що розглядається як режим державного і суспільного життя, включає не тільки вимогу законодоцільної поведінки, але і саму таку поведінку. Тільки в єдності цих сторін може бути здійснений режим законності, який нерозривно пов'язаний з демократією, є її виразом. Якщо право демократичне за своїм змістом, то його норми забезпечують дію інститутів демократії, перш за все, прав і свобод громадян. Реалізація законів є не тільки правова, але і політична вимога, оскільки порушення законності заподіює збиток суспільним інтересам.

Законність включає рівність всіх перед законом, рівність прав і обов'язків. Виконання останніх є реалізація вимог законності і в той же час забезпечення умов використовування демократичних прав, що сприяє активній участі громадян в справах суспільства і держави, перш за все в демократичній процедурі ухвалення законів і інших нормативних актів. Це є запорукою того, що закони, що приймаються, будуть сприйняті їх абсолютною більшістю. Демократія, у свою чергу, забезпечує зацікавленість людей у виконанні законодавства і підконтрольність діяльності державного апарату. Це надійна; гарантія законності. Законність і демократія, це важливі явища суспільного життя вони тісно взаємодіють і взаємопов’язані між собою, оскільки на мою думку стан законності показує наявність і рівень демократії в державі, і навпаки демократія стимулює забезпечення законності.

Демократія (в перекладі з грецької - народовладдя) означає:

а) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;

б) підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань;

в) зміцнення правової основи державного і суспільного життя;

г) утвердження прав і свобод громадян і людини;

д) свободу інформації і постійне врахування громадської думки;

е) удосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, і її норми мають пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем переслідуються законодавством України.

Законність - це суворе й повне здійснення розпоряджень правових законів і заснованих на них юридичних актів усіма суб'єктами права.

Законність як режим державного і суспільного життя є єдність об'єктивно необхідних вимог строгого і неухильного практичного здійснення закону і інших нормативно-правових актів, тобто строгої фактичної реалізації, втілення в життя.

Важливим аспектом дослідження законності є її розгляд як принципу, як ідеологічного явища. Згідно принципу законності поведінка всіх суб'єктів повинна відповідати законам і підзаконним актам. Це одна з ідей правосвідомості, ідеологічна передумова режиму законності.

В той же час ясно, що не можна зводити це поняття до принципу законності. Якщо визначати законність як "сукупність певних вимог", "режим вимог", то тоді вона зводиться до одного з своїх ідеологічних проявів - до принципу або методу діяльності, втіленому у вимогах. Вимоги - це сфера тільки свідомості, а законність цим не обмежується, тому вона є режимом суспільних відносин, а не режимом вимог.

Основний висновок юридичної науки по даній проблемі полягає у тому, що тільки за допомогою поняття режиму можна розкрити всі властивості законності як особливого суспільного явища (У.М. Льовченко).

У сучасних умовах в процесі формування правової держави, перебудови правової свідомості нашого суспільства важливим стає визначення основних тенденцій в розробці теорії законності: 1) проведення чітких розмежувань законності як режиму і форм її реалізації (як методу державного керівництва суспільством, як принципу діяльності соціальних суб'єктів); 2) вивчення законності у зв'язку з іншими соціально-політичними явищами (правотворчістю, демократією, правосвідомістю); 3) аналіз законності в механізмі правового регулювання, що дає можливість чіткіше відмежувати її від близьких державно-правових явищ, дослідити її структуру, тобто склад елементів і зв'язок між ними.

Мало досліджене питання про функції законності. З урахуванням її суті і ролі в житті суспільства можна назвати в загальній формі три основні функції:

• проведення в життя державної волі народу, зв'язок законності з реалізацією - права;

• створення умов для вироблення доцільних, ефективних норм права, зв'язок законності з правотворчістю;

• забезпечення реальності правового регулювання, зв'язок законності зі всіма елементами його механізму.

Науковий інтерес представляє аналіз структури законності. До елементів, що лежать в її основі, відноситься:

а) правомірність суб'єктного складу учасників суспільних відносин (визначувана їх правоздатністю);

б) правомірність становища (соціальної позиції) учасників суспільного життя (визначувана змістом і об'ємом їх суб'єктивних прав і обов'язків);

в) правомірність діяльності суб'єктів по застосуванню і реалізації прав і обов'язків (визначувана "матеріальними" і формальними її показниками, закріпленими у відповідних юридичних нормах). Суть пізнання внутрішніх необхідних зв'язків законності полягає у тому, що ховається механізм конструювання, функціонування і розвитку суспільних відносин.

3. Гарантії забезпечення законності

Під основними засобами забезпечення законності в юридичній науці прийнято розуміти систему гарантій і методів забезпечення законності. (см рис 3).

Гарантії

Загальні

Юридичні

Економічні (матеріальні)

Законодавство

Соціальні

Діяльність судових органів