27771 (Загальновизнані принципи та норми міжнародного права та їх відображення в кримінальному процесі України), страница 3

Як на європейському, так і на міжнародному рівнях існують угоди щодо заснування моніторингових органів, завданням яких є відвідання місць позбавлення волі. Європейська конвенція про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, ухвалена в 1987 році, засновує комітет, до якого залучаються експерти з країн–учасниць цієї Конвенції – Європейський комітет з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню (КЗК). До повноважень цього Комітету входить відвідання місць ув’язнення з метою захисту затриманих від катувань та жорстокого поводження. З метою координації своєї роботи КЗК опублікував збірку стандартів, яка охоплює основні питання, що вивчаються під час візитів до місць позбавлення волі у державах–учасницях [2; 3; 5]. Зокрема, співробітниками комітету здійснено чотири візити до України, метою яких, окрім інших питань, було дослідження виявлених фактів катування та жорстокого поводження із затриманими під час утримання їх в міліції. Звіти про ці візити містять докладні рекомендації, на які посилається ця доповідь. У 2002 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Він ще не набув чинності, але, подібно до Європейської Конвенції про запобігання катуванням, встановлює механізми для відвідання місць утримання під вартою в державах–учасницях Конвенції, а також містить вимогу щодо заснування власних національних органів для реалізації цих механізмів з метою запобігання катуванням та жорстокому поводженню. [5]

На додаток до документів, що стосуються безпосередньо катування та жорстокого поводження, є також два ключових міжнародних документи, які визначають стандарти утримання під вартою взагалі. В них наводяться важливі запобіжні заходи проти застосування катувань та жорстокого поводження: прийнятий ООН Звід принципів захисту осіб, підданих затриманню або позбавленню волі у будь-якій формі (Звід принципів ООН) та Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (Мінімальні стандартні правила ООН).

Україна є країною–учасницею всіх вищезгаданих угод, за винятком Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань, отже, має зобов’язання додержуватися їх положень. А виходячи із національного законодавства нашої країни, ми можемо відмити, що в ст. 127 КК передбачений такий злочин, як катування, який тягне за собою кримінальну відповідальність.

2.6 Справедливості

Справедливий закон втілює в собі ідею рівної для всіх свободи, свободи робити все, що не ущемляє свободи інших і не заподіює шкоди, свободи робити все, що не заборонено законом. Справедливий закон забороняє лише те, що завдає шкода і нічого не наказує чесним людям.

Справедливість, втілюючи в собі ідею рівності громадян перед законом і судом, немислима без свободи і законності. Закон виступає мірою, єдиним для всіх масштабом свободи. При цьому свобода окремої особи співвідноситься із свободою інших людей, а право виступає регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони й обмеження мають бути доцільними з точки зору гарантії свободи, а значить справедливими. Зміст права полягає в тому, щоб свободу всіх ввести у розумні справедливі межі, реалізувати справедливість, дотримуючись принципу рівності людей перед законом і судом. [17]

Справедливість має на увазі відповідність між правами й обов'язками людини, діянням та шаною, яка визначається крізь призму рівності і свободи.

Справедливість – один з найважливіших принципів правової держави як у законодавчій, так і в безпосередньо кримінально-процесуальній діяльності. У кримінальному процесі реалізація принципу справедливості полягає в обов'язку правоохоронних органів установити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників процесу, правильно кваліфікувати дії обвинуваченого, не допускаючи упередженого, необ'єктивного підходу до розв'язання справи, забезпечити учасникам процесу різні можливості в дослідженні доказів і захисті своїх прав, неухильно додержуватись закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий покаранню, що відповідає його діянню, і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності.

У п. 3.2 Положення про органи попереднього слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України (наказ МВС України №745 від 25.11. 1992 р.) безпосередньо зазначається, що «попереднє слідство ведеться на принципах справедливості, гуманізму, рівноправності громадян перед законом. Правосуддя – справедливий суд». [16]

Суд зобов'язаний вжити заходів для всебічного дослідження обставин справи і винести законний, обґрунтований і справедливий вирок. Відповідно до ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожний має право при розгляді будь-якого злочину «на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, утвореним на основі закону». [2]

Справедливість означає відповідність вживаних до підсудного заходів примусу і покарання тяжкості вчиненого ним злочину і його особистості.

У своїй сукупності всі принципи кримінального процесу утворюють струнку і гармонійну систему не суперечних одна одній основних визначальних засад, в якій кожен принцип має своє значення й органічно та нерозривно пов'язаний як зі всією системою, так і зі всіма іншими принципами.

2.7 Принципи законності і здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом

Ст. 16 Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян України (ст32 Конституції). Рівність громадян означає, що при порушенні, розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ до всіх застосовується одне й теж кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, ніхто не при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням у правах. Заходи, які застосовуються в межах закону і призначені для захисту прав і особливого статусу жінок (насамперед вагітних жінок і матерів, які годують немовлят), а також дітей, підлітків, старих, хворих чи інвалідів, не розглядаються як дискримінаційні (принцип 5 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі, затвердженого Генеральною Асамблеєю ООН 9/12/1988). [6] Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі кримінальні справи розглядаються і вирішуються судами., які входять до системи загальних судів України. При цьому громадяни не мають ніяких переваг і не піддаються ніяким обмеженням, не передбаченим законом. Наявність правил про підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом, оскільки вони не дістають ніяких привілеїв (наприклад, коли справа розглядається по першій інстанції обласним, а не районним судом). Хоча в ст16 говориться про рівність громадян перед судом, але фактично вони рівні (в межах, передбачених цією статтею) також перед слідчими органами та прокурором. Як виняток з принципу рівності громадян перед законом можна розглядати правила про недоторканність Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів, кандидатів у депутати, суддів. Такий виняток необхідний для забезпечення успішного виконання зазначеними особами їх функцій незалежно від незаконних впливів. [18]

Висновок

Інтеграція України до світового співтовариства – головний чинник, що визначає тенденції подальшого розвитку національного права.

Утвердження загальних принципів права в широкому розумінні цього поняття та визнання пріоритету міжнародних договорів зумовлює необхідність приведення національного кримінально-процесуального законодавства у відповідність із тими договорами, які визнані Україною.

Розглядаючи питання імплементації міжнародно-правових норм в законодавство України, слід зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.

Реалізуючи це положення Основного Закону України, законодавець у ч. 2 ст. 17 Закону від 22 грудня 1993 р. №3767-XII «Про міжнародні договори України» визначив, що в разі, коли таким договором, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Однак відповідно до ч. 2 ст. 9 Конституції укладення міжнародних договорів, які суперечать положенням останньої, можливе лише після внесення до неї відповідних змін. Отже, Конституція посідає головне місце в системі права України. Що ж до міжнародних договорів, то вони мають пріоритет перед нормами національного права у разі, коли однакові правовідносини по-різному регулюються в цих джерелах права.

Застосування в Україні визнаного нею міжнародного договору є складним процесом, який вимагає приведення у відповідність із цим договором національного законодавства. Тому наявність та відображення в кримінальному процесі України загальновизнаних принципів міжнародного права ще є тільки початком у складному шляху України до законодавства європейського стандарту.

Список використаної літератури

1. Загальна декларація прав людини прийнята та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН від 10.12.1948 р. // www.un.org/ru/

2. Міжнародний пакт про громадянскі та політичні права прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН від 16.12.1950 р. // www.un.org/ru/

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 1950 р., зі змінами від 13.05.2004 р. // www.zakon.rada.gov.ua

4. Кодекс поведінки службових осіб по підтримці правопорядку від 1979 р. // www.un.org/ru/

5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 1984 р., в ред. від 13.11.1998 р. // www.un.org/ru/

6. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі від 9.12.1988 р. // www.un.org/ru/

7. Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, затвердженій Резолюцією Генеральної Асамблеї 00Н №40/34 від 29 листопада 1985 року // www.un.org/ru/

8. Основні принципи незалежності судових органів від 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів. – Амстердам-Київ: Укр.-Америк. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 28–31.

9. Основні положення про роль адвокатів від 1990 р. // www.un.org/ru/

10. Конституція України від 28.06.1996 р. – Х. – «Ксилон», 2009 р.

11. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. – Х. – «Одіссей», 2009 р.

12. Кримінальний кодекс України від 1.09.2001 р. – Х. – «Одіссей», 2009 р

13. Постанова Пленумa Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» // www.scourt.gov.ua

14. Постанова Пленума Верховного Суду України №7 від 28.09.90 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» // www.scourt.gov.ua

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.97 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» // www.scourt.gov.ua

16. Положення про органи попереднього слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України (наказ МВС України №745 від 25.11. 1992 р.) //www.mvs.gov.ua

17. Маляренко В.Т. Реформування Кримінального процесу України в контексті Європейських стандартів. Теорія, історія і практика». – К – 2004 р., с. 115–194

18. Маляренко В.Т. навчальний посібник «Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку» – К – 2004 р., с. 41–49