26583 (Апеляційне провадження), страница 3

Розгляд справи в апеляційному провадженні починається з перевірки явки учасників апеляційного провадження, оголошення головуючим складу суду і роз'яснення учасникам судового розгляду права відводу всьому складу суду або комусь із суддів, прокурору, а також секретареві, експерту, перекладачу, якщо вони беруть участь у справі. Далі головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, - права підтримувати апеляції або відмовитися від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами ст. 296 КПК [12, 200].

Після цього головуючий або один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу (крім прокурора) на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій у порядку, передбаченому ст. 318 КПК, і переходить до судових дебатів.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК (проведення судового слідства судом першої інстанції) лише щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої заперечується в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться відповідно до вимог ст. 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду справи щодо тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції.

Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках - останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлений рішення щодо законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово [13, 215].

Нарада суддів апеляційного суду проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Протокол судового засідання та фіксування технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у разі проведення ним судового слідства (ст. 362 КПК).

За результатами розгляду апеляції суд апеляційної інстанції виносить ухвалу. Прийнята та підписана всіма суддями в умовах нарадчої кімнати ухвала апеляційної інстанції оголошується в залі судового засідання негайно після її постановлення. Проте згідно з ч. 2 ст. 379 КПК у справах, що вимагають значного часу для складання мотивованої ухвали, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише її резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини та оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

У результаті розгляду апеляції на рішення, зазначені у ч. 1 ст. 347 КПК (вироки і постанови про застосування чи незастосування заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами) апеляційний суд відповідно до вимог ст. 366 КПК має право:

1) винести ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокурору на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; про зміну вироку чи постанови;

2) постановити свій вирок, скасувавши повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановити свою постанову, скасувавши повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК (ухвали, постанови про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, окремі ухвали (постанови) та інші постанови місцевих судів) апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, а у разі скасування ухвали чи постанови про закриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасовування окремої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю або частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У той же, час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця, якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилки мають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, - помилки виправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною. Вважаємо, що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користь особи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.

Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирав законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційному провадженні або в порядку виключного провадження.

3. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.

Апеляційний суд наділений законом надзвичайно широкими повноваженнями. Відповідно до ст. 366 КПК у результаті розгляду апеляцій на вироки місцевих судів, що не набрали законної сили, і постанов місцевих судів про застосування або незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру (ч. 1 ст. 347 КПК) апеляційний суд вправі прийняти такі рішення:

- залишити вирок або постанову без зміни, а апеляцію - без задоволення;

- змінити вирок або постанову, а апеляцію задовольнити цілком або частково;

- змінити вирок або постанову, а апеляцію залишити без задоволення, якщо апеляційний суд вийшов за межі апеляції, але залишив судове рішення без зміни в тій частині, що оспорювалась в апеляції;

- змінити судові рішення щодо інших засуджених, щодо яких апеляції не подані;

- скасувати вирок, постанову в повному обсязі та закрити справу, а апеляцію задовольнити;

- скасувати судові рішення цілком і закрити справу, а апеляцію задовольнити частково;

- скасувати судові рішення і закрити справу стосовно осіб, щодо яких апеляції не подані;

- скасувати частково судове рішення і закрити справу в певній частині, а решту залишити без зміни, змінити, скасувати з направленням справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або ухвалити свій вирок (постанову);

- скасувати вирок (постанову) у певній частині та справу направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову), а в решті залишити без зміни, змінити;

- скасувати вирок (постанову) цілком, а справу направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову).

За необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або особи, стосовно якої ставилося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, апеляційний суд вправі прийняти одне з перерахованих рішень тільки у випадку, якщо про це поставлено питання в апеляції прокурора або потерпілого.

Скасування або зміна вироку в апеляційному провадженні може мати місце тільки в тих випадках, якщо для цього є обґрунтовані підстави, які прямо вказані в законі (ст. 367 КПК):

- однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

- невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

- істотне порушення кримінально-процесуального закону;

- неправильне застосування кримінального закону;

- невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Апеляційний суд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не має права скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих засобів.

Слід застерегти, що в разі необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або осіб, щодо яких порушено питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, апеляційний суд має право прийняти зазначені рішення лише згідно з позицією, висловленою в апеляції прокурором чи потерпілим. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови - це сукупність достовірних даних, що вказують на незаконність і (або) необґрунтованість вироку чи постанови. До таких підстав належать істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені при розслідуванні або судовому розгляді справи і постановленні вироку чи постанови [14, 115].

Підстави і для скасування, і для зміни вироку (постанови) однакові. Одні й ті самі порушення КПК залежно від конкретних обставин справи можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни вироку (постанови). Винятком є такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок завжди підлягає скасуванню (ст. 370 КПК).

Кожна підстава вимагає перевірки законності вироку (що полягає в додержанні кримінально-процесуального закону та правильному застосуванні норм кримінального закону) та його обґрунтованості (тобто повної відповідності висновків, що в ньому містяться, фактичним обставинам справи). Обґрунтований висновок про те, чи є вирок правильним, можна зробити, лише перевіривши наявність чи відсутність усіх вгаданих підстав. Тому не можна погодитися з думкою, що фактично існують дві самостійні підстави для скасування вироку: його незаконність та необґрунтованість.

Розглянемо докладніше випадки скасування чи зміни вироку, які можливі в апеляційному провадженні, на які звертає увагу ст. 367 КПК.

Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства має місце у тих випадках, якщо залишилися нез'ясованими такі обставини, встановлення яких може мати істотне значення для справи. Однобічність, як правило, полягає у відсутності перевірки всіх можливих версій, в обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухилі під час провадження у справі. Неповнота ж характеризує досудове чи судове слідство у справі, в якій не були встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню (статті 23, 64, 433 КПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 368 КПК дізнання, досудове чи судове слідство в будь-якому разі визнається однобічним і неповним, якщо:

- не були допитані певні особи, не були витребувані досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

- не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

- необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

- не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового слідства розуміють як не з'ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність доказів, їх поверхове дослідження [15, 170].

Виходячи з вимог закону та аналізуючи судову практику, можна визначитися, що дізнання, досудове і судове слідство є однобічними або неповними у випадках, коли:

- належним чином не з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину: зміст діяння, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками;

- всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина, її форми, мотиви здійснення злочину;

- поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують чи Обтяжують покарання;

- не з'ясована наявність або відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;

- недостатньо глибоко досліджені характер і розмір заподіяної злочином шкоди;

- не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;

- не виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для правильного вирішення справи;

- поверхово досліджені умови життя і виховання неповнолітніх обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню ними злочинів;

- висновки про винність або невинність особи обґрунтовані лише показаннями підсудного і не вжито заходи для дослідження інших доказів;

- не вжиті заходи до перевірки показань заінтересованих учасників процесу, покладених в основу судових рішень;

- не з'ясовані причини істотних суперечностей у доказах;

- висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експертизи, не витребувані документи, не проведені обшук, виїмка;

- неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;