24236 (Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ

1.1 Національна економічна система

1.2 Комплексний розвиток народного господарства

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ БОЛГАРІЇ

1. Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

2. Корисні копалини Болгарії

3.3 Водні та агрокліматичні ресурси Болгарії

РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ

5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії

5.2 Сільське господарство Болгарії

5.3 Транспортний комплекс Болгарії

РОЗІДЛ VІ. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ БОЛГАРІЇ

РОЗДІЛ VІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

7.1 Південно-західний регіон

7.2 Південно-Східна Болгарія

7.3 Північна Болгарія

РОЗДІЛ VІII. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

8.1 Проблеми та перспективи розвитку господарського комплексу, їх суть та причини виникнення

8.2 Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку господарського комплексу Болгарії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Україна є постсоціалістичною державою для якої характерні ряд специфічних особливостей розвитку відмінних від інших країн світу. Тому узагальнення досвіду розвитку господарства інших постсоціалістичних країн є важливим завданням економічної науки України. Однією з таких країн є Болгарія. Тому тема нашої курсової роботи є актуальною.

Болгарія — держава, розташована на північному сході Балканського півострова. Територія країни, незважаючи на порівняно невеликі розміри (111 тис. кв. км), відрізняється розмаїтістю природних умов, викликаним насамперед вертикальною розчленованістю. Широким північним фронтом своєї території Болгарія примикає до Дунаю, а на сході — до Чорного моря. Дунай протягом 470 км служить північною границею Болгарії з Румунією. Придунайське і причорноморське положення Болгарії розширює можливості зовнішніх зв'язків зі СНД і іншими європейськими країнами. Болгарські морські порти ближче до проток між Чорним і Середземним морем, чим порти інших країн Східної Європи. Її територія може використовуватися для транзиту вантажів з центральноєвропейських держав у країни Східного Середземномор'я.

Через Болгарію проходить найкоротший шлях із країн Західної і Центральної Європи в країни Південно-Західної Азії.

На заході Болгарія граничить з Югославією; на більшому своєму протязі ця границя проходить по гірських хребтах, що має зручні перевали, через які пролягають дороги. У виходу р. Мармаріци з болгарської території знаходиться стик границь між Болгарією, Грецією і Туреччиною. Південна границя проходить по гірській і горбкуватій місцевості.

В адміністративному відношенні країна розділена па 27 округів, що поділяються на громади. Столиця Болгарії — Софії виділена в самостійну адміністративну одиницю (на вдачах округу), безпосередньо підлеглу центральним органам влади.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей розвитку продуктивних сил Болгарії, з’ясування проблем та перспективи.

Об’єктом дослідження є продуктивні сили Болгарії.

Предметом є вивчення передумов розвитку господарства, його сучасний стан, зовнішньоекономічні зв’язки актуальні проблеми і перспективи розвитку.

Болгарія — країна з повного драматизму історією. Мужній болгарський народ завзято відстоював достоїнство і волю протягом усієї своєї історії, не зломивши ні під двовіковою владою Візантії, ні під п’ятисотлітнім османським ярмом. Цей народ перший у Європі підняв організоване антифашистське повстання (1923 р.). Тепер болгарський народ цілеспрямовано й успішно творить нове суспільство в родині європейських країн. Як і багато народів, болгари мають складне походження. Основу болгарського етносу склали три компоненти: фракійці, слов’яни і протоболгари.

Вступивши на шлях ринкового розвитку пізніше багатьох європейських країн, Болгарія з перших же кроків свого самостійного політичного існування усе більше попадала в економічну залежність від розвитих капіталістичних держав Європи. До кінця другої світової війни основну частину національного доходу давало дрібнотоварне сільське господарство, у якому було зайнято майже 80% самодіяльного населення. Усюди, за винятком Софійсько-Перникського району, різко переважало сільськогосподарське виробництво. Особливо відсталими були південні області (Пиринский, Родонский, Странджанскій краю) і Південна Добруджа; ці області трохи пізніше ввійшли до складу буржуазної Болгарії і слабкіше були притягнуті в її внутрішні господарські зв’язки.

При написання курсової роботи використовувались наступні методи:

Аналіз наукових праць, статистичні методи дослідження, картографічні.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНО - ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ

1.1 Національна економічна система

В економічній теорії національну економіку позначають різними ідентичними за змістом поняттями: “народне господарство”, “національне господарство”, “суспільне господарство”, “національна економіка”. А загалом – це господарська система, яка історично сформувалася в певних територіальних (національних) межах.

Національна економіка – конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території *.

Для виникнення і розвитку народного господарства обов’язкові умови:

1. Формування і поглиблення територіального поділу праці.

2. Формування міцної централізованої держави.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс.

Національно-господарську систему характеризують:

а) ознаки національного суверенітету:

• незалежність;

• національна державність;

• суверенітет законотворчості;

• суверенітет виконавчої влади;

• суверенітет господарської діяльності;

• суверенітет зовнішньоекономічної діяльності;

б) ресурсно-виробничі ознаки;

• трудовий потенціал;

• науковий і технічно-технологічний потенціал;

• природно-ресурсний потенціал;

• національна власність;

в) господарсько-організаційні ознаки;

• національна фінансово-кредитна система;

• національна грошова одиниця;

• національна митна система;

• система управління і регулювання;

• національна транспортна система;

• національна виробнича інфраструктура;

г) товарообмінні ознаки;

• внутрішні ринки товарів, робіт і послуг;

• внутрішні ринки цінних паперів;

• система виходу на світові ринки.

Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і законами Болгарії.

Ресурсно-виробничі ознаки виявляються через критерії оцінки продуктивних сил.

Господарські організаційні ознаки втілюються в системі обороту елементів продуктивних сил.

Народногосподарську систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:

• грошова – національна грошова одиниця, система грошового обігу;

• фінансова – фінанси держави, підприємств, населення;

• кредитна – кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

Господарський комплекс характеризується основними ознаками економічної потужності, структури та наявністю системи зв’язків між окремими складовими. Показником оцінки економічного потенціалу господарського комплексу країни є валовий внутрішній продукт (ВВП). * Але головну характеристику господарського комплексу дає структура суспільного виробництва.

На ґрунті співвідношення між складовими господарського комплексу формуються:

• соціально-економічна структура економіки;

• організаційно-економічна будова економіки;

• виробничо-технологічна структура економіки;

• науково-технічна структура господарства;

• фінансово-економічна структура економіки;

• територіально-галузева структура продуктивних сил.

Основним типом розвитку господарства країни є прогресивний комплексний розвиток.

Питання комплексності розвитку економічних районів є важливим чинником, що формує економічну незалежність Болгарії.

1.2 Комплексний розвиток народного господарства

Господарський комплекс Болгарії складається з таких основних підрозділів суспільного виробництва як виробничий комплекс, виробнича, соціальна та ринкова інфраструктури, а також інституціональна інфраструктура.

Виробничий комплекс – це сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством.

Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах й переважну частку послуг.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на добувну й обробну промисловість і аграрно-промисловий комплекс.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість — найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й предметів споживання.

Структура промисловості Болгарії може бути представлена чотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце посідає промислове виробництво товарів із сировини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом із сільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промисловий комплекс.

Особливий сектор економіки — соціальний комплекс держави як сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують безпосередньо потреби головної продуктивної сили — людини, а в регіональному вимірі — всього населення даної території. Соціальний комплекс складається з двох досить відмінних один від одного секторів господарства — соціально-інфраструктурних галузей та виробництва товарів народного споживання.

В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала такою загальноприйнятою класифікацією галузей соціального комплексу:

• матеріально-побутові – торгівля, громадське харчування побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство;

• соціально-культурні — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс;

• виробництво товарів народного споживання.

Аналізуючи дану класифікацію вчені Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. вважають, що вона носить достатньо формальний характер, оскільки поняття культурна галузь сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи, але й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і житлово-комунального господарства у зв'язку з об'єктивним існуванням таких категорій як культура харчування, культура споживання, культура обслуговування; аналогічно — культура виробництва, стосовно будь-якого виробництва товарів і послуг. * Таким чином приналежність культури є обов’язковою для будь-якого елемента механізму організації соціального й економічного життя держави і населення.

Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послуг буде виглядати в такий спосіб:

• ринкові (автономні) — торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, туризм доходні об'єкти рекреаційного комплексу;

• неринкові (бюджетні) — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт, об’єкти рекреаційного комплексу, що вимагають державного/регіонального (місцевого) фінансового втручання.

Ринкові об'єкти соціальної інфраструктури (підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, комунального господарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення шляхом надання платних послуг споживачам.

Забезпечення стабільного функціонування цих галузей сьогодні доцільно здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середнього і малого підприємництва.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА

У фракийських племен у другій половині I тисячоріччя до н.е. йшов процес формування державності. Їхня культура мала багато загальних рис з культурою інших середземноморських народів стародавності, але разом з тим мала самобутність і внесла свій внесок у скарбницю античної і світової цивілізації (міф про Орфєя, культ Діоніса, фресковий живопис, ювелірне мистецтво, деякі основи медицини й ін.). Частина фракійців, головним чином у містах, піддалася эллінізації, інші групи після римського завоювання були тією чи іншою мірою романизовані. Спадщина античної цивілізації бути передано пізнішим насельникам болгарських земель у значній мірі за посередництвом фракійців. У VI-VII ст. слов'янські племена, що переселилися через Дунай — предки болгар — обґрунтувалися на Балканському півострові. У той час це були володіння Візантії. Слов'яни принесли своєрідну культуру з устояними традиціями. Вони стали домінуючим етнічним елементом у провінціях Мезия, Фракія і Македонія.

В другій половині VII в. через Дунай прийшли протоболгари — частина тюркомовного народу, витиснутого хазарами з низов'їв Кубані, де існував їхній племінний союз. Боротьба з загальним ворогом — Візантією — зблизила слов'ян і протоболгар. У 680 р. на північному сході нинішньої Болгарії оформилася слов'яно-болгарська держава.

В міру розширення границь Болгарської держави йшло включення до складу болгарської народності все нових слов'янських племен. Завершальним етапом етногенезу болгар було прийняття християнства. Воно було визнано офіційною релігією близько 865 р. і з'явилося важливим фактором в ідеологічному зімкненні різних етнічних груп. Не менш важливе значення мало введення слов'янської писемності. Створення писемності на зрозумілій народу мові було великим досягненням для свого часу, адже в неслов'янських країнах Європи літературними мовами в середньовіччі служили латинь і давньогрецький. Слов'янську абетку винайшли ченці із Солуна (Салоніки) брати Кирило і Мефодій.

Болгарське царство після завзятої боротьби було на початку XI в. завойоване Візантією. У результаті повстання 1185—1186 р. болгарський народ відновив свою незалежність. Друге Болгарське царство досягло найбільшої політичної моці в XIII ст. Культурний розквіт середньовічної Болгарії відзначається в XIII-XIV ст. До цього часу відноситься, зокрема, будівля на окраїні Софії Боннської церкви з фресками, що передбачили кращі зразки образотворчого мистецтва раннього італійського Ренесансу.