23658 (Розвиток продуктивних сил Канади), страница 4

Сільське господарство, яке забезпечує потреби внутрішнього ринку, також сконцентроване на півдні провінцій Онтаріо і Квебек. Розвинуті м'ясне і молочне тваринництво, птахівництво, вирощування овочів і фруктів. Вагоме місце в країні належить рибальству.

4. Особливості розміщення і територіальна структура провідних галузей господарства Канади :

4.1 Промисловості

Гірничовидобувна промисловість.

Найбільшу цінність становить нафта і природний газ, на які припадає більше двох третин загальної вартості видобутку. Наступними за важливістю є метали, вартість яких становить п'яту частину загальної вартості.

Канада посідає перше місце у світі за видобутком цинку й урану, друге - за видобутком азбесту, нікелю і калію, четверте - за видобутком срібла й міді і п'яте - за видобутком золота і свинцю. 90% канадської нафти і газу добуваються в штаті Альберта, де в нафто- і газодобувній промисловості зайняті близько 40% робочої сили. Основні нафтопереробні центри розташовані в провінціях Онтаріо і Квебек. Центри видобутку вугілля - Альберта, Саскачеван, Британська Колумбія і Нова Шотландія.

Лісова промисловість.

На території Канади знаходиться 10% всієї площі лісів планети. Ліс покриває близько 45% площі суші в межах Канади, причому більше половини цієї площі займають продуктивні ліси, які мають промислове значення. Канада посідає перше місце у світі за виробництвом газетного паперу, друге - за виробництвом целюлози і деревної маси і третє - за виробництвом пиломатеріалів. 47% всіх лісоматеріалів виробляється в Британській Колумбії, 21% у Квебеці, 16% в Онтаріо, 6% в Альберті і 5% у Нью-Брансуїку.

4.2 Транспорт.

Канада має сучасну транспортну систему. Особливу роль у ній відіграють трансконтинентальні магістралі: залізниці і шосе, що перетинають кон­тинент від Атлантичного до Тихого океану вздовж кордону зі США. Активно експ­луатується водний шлях річки Св. Лаврєнтія і Великих озер. Багато робиться для того, щоб продовжити сезон навігації (біля Монреаля річка вкривається кригою на 4-5 місяців). Головна роль у перевезенні людей, як і в США, належить власним автомобілям, а на далекі відстані - авіації. Специфічно канадською є проблема транспорту в необжитих північних районах, у тому числі і в Арктиці. Залізниці поступово простягаються все далі на північ. Аляскинське шосе, яке з'єднує основну територію США з Аляскою, перетнуло західну Канаду з півдня на північ. Побудовано шо­се «Маккензі» і ще тисячі кілометрів доріг за програмою «Дороги до ресурсів». Зви­чайним для віддалених районів став повітряний зв'язок. Широко використовуються снігоходи. Головними морськими портами є Монреаль і Ванкувер, аеропортами То­ронто, Монреаль та Ванкувер.

Транспортна система Канади налічує приблизно 90 000км залізниці; 884 000км автомагістралей і шосейних доріг; 24 000км нафтопроводів і 75000 км газопроводів; 25 великих портів, доступних для океанських суден і 475 невеликих портів; понад 1300 ліцензованих аеропортів.

Сьогодні канадська телефонна мережа має три найбільші у світі сучасні лінії, по яким можна передавати не тільки телефонні розмови, але й радіо, телепередачі та іншу інформацію.

4.3 Паливно-енергетичний комплекс.

Канада має багаті і різноманітні природні ресурси, будь-то нафта, природний газ, залізна руда, кольорові і дорогоцінні метали, уран, вугілля гідроенергетичний потенціал, нарешті потенціал прісної води.

Експлуатація деяких ресурсів, як наприклад, великіх родовищ нафтоносних сланців, практично не розпочиналася. Продовжується інтенсивна геологічна розвідка корисних копалин на півночі Канади. Найбільше значення для економіки країни має видобуток нафти і природного газу в провінції Альберта, що забезпечує Канаді роль нетто-експортера цих найважливіших видів енергетичної сировини. У найближчі роки планується в промислових обсягах почати видобуток нафти на родовищі "Іберніа", розташованому на атлантичному шельфі Канади.

Істотне значення для економіки країни має також видобуток вугілля і, особливо, - широке використання гідроенергетичного потенціалу. На півострові Лабрадор розташований найбільший у світі каскад гідроенергетичних станцій "Ла-Гранд". Ставка на профілюючий розвиток гідроенергетики, що дає 70% всієї електроенергії Канади, призвела до того, що сьогодні Канада обладає однією з найдешевших електроенергій серед розвитих країн Заходу, а це є найважливішою конкурентною перевагою економіки країни. Крім того, канадська електроенергія в промислових масштабах експортується в США. У видобувній промисловості Канади істотне значення має експлуатація родовищ золота (Онтаріо, Квебек) нікелю (Онтаріо), залізної руди (Ньюфаундленд). редкоземельных металів (Юкон), міді (Онтаріо, Британська Колумбія). У останні роки в силу ряду причин помітно скоротилося виробництво азбесту й урану.

У цілому, на частку паливно-енергетичного комплексу припадає більш 3,5%, а на частку видобувної промисловості - біля 5,5% усього ВВП Канади. Обробна промисловість. На частку обробної промисловості припадає ледве більше 18% ВВП Канади.

По вартісному обсязі зробленої продукції найважливішими її галузями є: транспортне машинобудування (насамперед автомобілебудування), деревообробка, паперова і поліграфічна промисловість, металообробка, харчова і хімічна промисловість, машинобудування.

Канадська промисловість багато в чому продовжує спеціалізуватися на переробці що добувається ресурсів і продукції сільського господарства. Проте ступінь переробки постійно зростає, про що свідчить тенденція до збільшення частки доданої вартості у валовій продукції обробної промисловості.

Важливої особливість машинобудівної галузі є її орієнтація на обслуговування потреб ресурсного комплексу країни. Канада є одним із світових лідерів у виробництві буровой і шахтної техніки, технології і ноу-хау в сфері видобувної промисловості, гідротурбін, устаткування для лісової і деревообробної промисловості.

Особливістю канадського автомобілебудування є його тісна кооперація з американськими виробниками - на канадських автомобільних заводах налагоджений масовий випуск автомобільних вузлів, що потім проходять складання в Детройті. Сектором канадської обробної, що щвидко развивается, промисловості є високотехнологічні галузі - телекомунікаційна, аерокосмічна, фармацевтична, лазерна промисловість і атомна енергетика. Продукція цих галузей, будь-то засоби супутникової і волоконнооптичного зв'язку, літаки, лікарські препарати, реактори типу "Канду", користуються заслуженим визнанням у усьому світі.

У самі останні роки динамічно розвивається канадська електроніка (виробництво комп'ютерів і комп'ютерних чипов). Проте дотепер попит канадського ринку на електроніку задовольняється в основному за рахунок імпорту.

5. Участь Канади у внутрішньодержавному територіальному поділі праці та економічних зв’язках.

Одним із чинників економічного зростання будь-якої країни є формування ринку робочої сили. Малочисельність всього населення, нерівномірність його розподілу по величезній території Канади історично вплинули на формування цього ринку. За рахунок іммігран­тів у 60-ті роки поповнювалось 35—40 % ринку робочої сили, 70-ті — 25 %, 80-ті - поч. 90-х - 20—25 %. Наприкінці XX ст. кількість представників лише кольорових рас у на­селенні Канади за прогнозами сягне 25 %. Суперечність по­дібного формування полягає в тому, що, з одного боку, наявним є більш високий рівень освіти й кваліфікації переселенців, з іншого — загострюється проблема безробіття.

Водночас гостро постає питання нестачі кваліфікованої робочої сили у багатьох галузях обробної промисловості, що змушує роботодавців збільшувати витрати на внутрішньо-фірмову профосвіту.

Оновлення основного капіталу в традиційних галузях економіки супроводжується інтенсивним створенням нових галузей промисловості, зокрема авіаційної. Цікаво, що продуктивність праці в цілому складає 95 % від рівня США, а в деревообробній та целюлозо-паперовій — перевищує рівень могутнього сусіда. Вузькість внутрішнього канадського ринку зумовлювала створення іноземними фірмами, зокрема американськими, міні-аналогів, точних копій головних заводів у США, але в 10—15 разів менших за потужністю. Згодом виявилась неефективність таких заводів, на яких продуктивність праці приблизно на ЗО % менша, ніж на американських.

Рівень витрат на НДДЕР у ВНП Канади майже в 2 рази менший, ніж у США, Японії, ФРН. Маючи відносно невисокий рівень розвитку фундаментальних наукових досліджень, Канада використовує відлагоджений механізм при­кладних досліджень і їх впровадження. Рівень технічної оснастки та ефективності виробництва у деревообробній промисловості, чорній металургії, ядерній енергетиці, будівництві в умовах Півночі дуже високий у Канаді. Країна є єдиною в світі, яка у промислових масштабах використовує альтернативну енергетичну технологію, що полягає в екстракції нафти з бітумінозних порід (запаси бітуму в Канаді унікальні). Згідно з оцінкою XI Світової енергетичної конференції, наприкінці XX ст. канадська економіка зможе задовольнити за рахунок синтетичної нафти від 1/3 до 1/2 своїх внутрішніх потреб у рідкому паливі.

З точки зору співвідношення матеріального виробництва і сфери послуг економіка Канади є «міні-дублікатом» економіки США (питома вага населення, зайнятого у сфері послуг, дорівнює 69 %, а в сільському господарстві - всього 3,5 %). За високою часткою сфери послуг у ВНП, на відміну від США, приховується симптом того факту, що відбувається недовикористання природних резервів еконо­мічного зростання. Створення при активній участі іноземного капіталу гірничовидобувної, а з початку 60-х років — нафтогазової промисловості суперечить нездійсненності наступного кроку: створенню на цій основі розгалуженого високоефективного обробного сектора. Більш ніж скромний для розвинутої країни внесок обробної промисловості у ВНП (близько 20 %) не може бути показником «пост-індустріального» характеру господарської структури Кана­ди, а є відображенням «гіпертрофії третинного сектора економіки».

У Канаді приблизно 80 % робочих місць забезпечує малий бізнес, а серед правових форм його організації чільне місце мають акціонерні підприємства. Щодо малих підприємств, то вони є приватними компаніями з числом зайнятих менше 50 чоловік; 8—12 % з них щорічно банкрутують. На відміну від США, у Канаді яскраво виражені диспропорції національної економіки з точки зору вкладу окремих провінцій у її економічний потенціал. Наприклад, вклад провінції Онтаріо оцінюється в 40 %; до того ж, Онтаріо і Квебек дають 77 % обробної промисловості країни, а Манітоба, Альберта й Саскачеван — більше половини сільськогосподарської продукції і основну частину зернових.

Банківська система Канади характеризується насампе­ред досить високим ступенем концентрації.

Лідером серед лише 11 комерційних банків країни є «Ройал бенк оф Кенада», який за своїми активами наближається до провідних банків США. П'ять канадських банків перебувають у списку 300 найбільших банків світу.

На відміну від банків США канадські банки активно сприяють «канадизації»- викупу канадських фірм у іно­земних власників. Друга відмінність полягає в тому, що банки Канади дуже рідко є центрами фінансово-олігархічних груп, поступаючись у цій ролі найбільшим промисловим монополіям країни. Однак банки завдяки своїй фінансовій силі реалізовують власні економічні інтереси в олігархічній системі, спираючись на непрямі важелі впливу. Наприк­лад, у канадській фінансово-корпоративній групі «Аргус корп» банк «Ройал бенк оф Кенада» активно захищає інте­реси національного капіталу; натомість у групі «Пауер корп» (Канада) ціла мережа комерційних банків Канади, США та інших країн забезпечують ґрунтовні економічні зв'язки з іноземним корпоративним капіталом, досягаючи конкурентоспроможності не у формі концентрованого вира­зу економічної могутності нації, а у формі сукупності науко­во-технічного, виробничого та організаційно-управлінського потенціалів.

Площа сільськогосподарських угідь—66 млн га—це всього 7 % території країни; з них 12 млн га відведено під пшеницю. У Канаді нараховується близько 313 тис ферм, на яких працюють менше 490 тис. чоловік. Незважаючи на порівняно низьку врожайність зернових (близько 22 ц/га; пшениця—приблизно 18 ц/га; для порівняння: у США— відповідно 43 ц/га і 26 ц/га), у Канаді щорічно вирощують до 50 млн т зерна, що забезпечує 1/5 частину всього світового експорту пшениці. Протягом останніх 40—45 років кількість ферм зменшилась на 1/2, а частка сільського ЕАН— впала з 21 % до 3,5 %. Середня величина ферми— 143,2га — має тенденцію до зростання.

Наведені тенденції не дають вичерпного уявлення про складну й багатогранну картину сучасного розвитку економіки Канади, проте дають змогу розглянути жорстку прив'язку канадської економіки до ринку США, її підпорядкований стан у північноамериканській індустріальній системі.

Залучення в Канаді американського й взагалі іноземного капіталу є причиною багатьох серйозних негативних наслідків для канадської економіки. По-перше, це маніпуляції з цінами і прибутками, в результаті яких національний бюджет недоодержує значні суми доходів; по-друге, це обмежуюча практика у сфері експортної політики, коли матірна компанія вказує канадській місце збуту її продукції, по-третє, прямі іноземні інвестиції сприяють підпорядкуванню інтересам іноземного капіталу канадських ресурсів НДДЕР; по-четверте, роздратування в Канаді викликають претензії США поширити своє законодавство на діяльність філіалів американських корпорацій в Канаді.

Діяльність іноземних корпорацій у Канаді викликала ідею «канадизації», тобто викупу в іноземців канадської власності. Ще 1971 р. була створена Корпорація розвитку Канади, покликана сприяти розширенню сфери національ­ного контролю над економікою. Крім неї, створено Агентство перевірки іноземних інвестицій, яке не ставить бар'єрів на шляху цих інвестицій, але має на меті забезпечувати Канаді більш вигідні умови капіталовкладень. Агентство розглядає також заявки на купівлю контрольних пакетів уже існуючих канадських компаній та проекти нових інвестицій з участю іноземних фірм.

Безліч прикладів (безпосередні зусилля приватного і державного корпоративного капіталу по встановленню національного контролю над крупними фірмами) свідчать про те, що політика «канадизації» швидко набирала силу протягом другої половини 70 — на початку 80-х років. Відносно вщухла її напруга на початку 90-х років. На відміну від раніше поширеної думки про дезінтегруючий (щодо Північної Америки) потенціал політики «канадизації» остан­нім часом дедалі більше утверджується розуміння того, що реально втілюється не намагання розриву регіональних внутрішньо- і міжгалузевих зв'язків двох країн по капіталу, а перегляд і впорядкування системи таких зв'язків із вра­хуванням ситуації, що змінилася. Канадський корпоративний капітал досяг більшої зрілості, усвідомивши особливі національні інтереси й помітно розширивши власні фінансові можливості.