23427 (Характеристика факторів розміщення галузей матеріального виробництва), страница 5

У процесі формування територіальної структури паливно-енергетичного балансу особливого значення набуває запровадження енергозберігаючих засобів у дефіцитних на енергоресурси районів, а також залучення нетрадиційних джерел палива (енергії) [1, с. 269].

Не менш важливим є вирішення проблем металургійного комплексу. Металургійний комплекс України з його застарілими технологіями перероблення сировини є вкрай шкідливим для навколишнього середовища. Потрібні великі капітальні витрати на хвостосховища для складування відходів збагачення, існує необхідність відчуження земель для їх будівництва, у тому числі орних.

Для реформування гірничо-металургійного комплексу України налічено першочергові заходи для поліпшення екологічної ситуації. Серед них: впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій виробництва, удосконалення існуючих та впровадження нових природоохоронних технологій, виведення надлишкових, екологічно небезпечних потужностей. Реконструкція систем водопостачання більшості підприємств дасть змогу зменшити обсяги технічної води та припинення скидання неочищених стічних вод основними металургійними підприємствами [1, с. 338].

Тепер розглянемо проблеми і шляхи їх подолання машинобудування. До організаційних проблем належить проблема підготовки і перепідготовки кадрів. Невирішення цієї проблеми призведе до відставання від сучасного рівня науково-технічного розвитку [20].

Залишається проблемою оновлення продукції. Поряд з високою якістю і високим науково-технічним рівнем значної кількості машинно-технічної продукції, у цілому галузь продовжує втрачати конкурентоспроможність, відсутні ознаки переходу на інноваційний шлях розвитку.

Необхідно відновити престижність інженерної праці, винахідницької діяльності, поряд з підготовкою у вищих навчальних закладах забезпечити випускників – молодих спеціалістів робочими місцями на машинобудівних підприємствах і в організаціях, враховуючи потребу в кваліфікованих і досвідчених кадрах.

Проблемою залишається стан виробничого апарату галузі, з чим пов’язана недостатня сприйнятливість до змін в номенклатурі попиту та впровадженні досягнень науки і техніки. Підприємства за технікою і організацією виробництва орієнтовані переважно на серійне чи масове виробництво, не мають гнучких технологій та організації виробництва. Вузька або звужена спеціалізація призводить до дисбалансу виробничих потужностей, нестачі одних або надлишку інших. Покращення проектної справи, підвищення її рівня є однією із найважливіших завдань галузі. Важливим для всієї економіки і для самого машинобудування є розширення зовнішніх ринків збуту продукції, заміна експорту металу, матеріалів, сировини на експорт машин і устаткування, забезпечення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі своєю продукцією. Для цього необхідно збільшити частку машинобудування у виробництві продукції промисловості [20].

Переоснащення галузі з використанням гнучких виробничих і управлінських систем, високих технологій, підвищення рівня управління галуззю є необхідною умовою. Це нерозривно пов’язане із завданням переходу на інноваційний шлях розвитку, пожвавленням інвестиційної діяльності [5, С. 395-398].

Навколо хімічного, що, як зазначалось, включає хімічну, нафтохімічну, і хіміко-фармацевтичну промисловості накопичилось багато важливих проблем. Серед них: імпортозалежність із широкого спектра сировини та напівпродуктів, технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення енергомісткості, зниження собівартості, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, активне виведення з експлуатації надлишкових потужностей найбільш енергомістких виробництв, продукція яких не має попиту, а також застарілих і техногенно небезпечних виробництв, максимальне завантаження діючих виробничих потужностей.

Знизити залежність країни від імпорту сировини можна за рахунок власної мінерально-сировинної бази, пошуку альтернативних джерел сировини, використання вторинних відновлювальних ресурсів. Це перш за все більш широке використання можливостей нафтохімічної та коксохімічної промисловостей для розвитку продуктів органічного синтезу. Перспективним видом сировини для хімічних виробництв є широке використання етилового спирту та його похідних, тобто використання біологічних відновлювальних джерел сировини та енергії (переробки цукровмісної сировини) [20].

Для досягнення оптимальних обсягів виробництва продукції хімічної, нафтохімічної і хіміко-фармацевтичної промисловостей необхідно щорічно збільшувати інвестиції в основний капітал, як за рахунок власних коштів підприємств, так і кредитних коштів, у тому числі іноземних [7, С. 428-430].

Розглянувши проблеми промисловості та шляхи їх подолання можемо зробити висновок про великий спектр проблем, які потребують негайного вирішення. Варто зазначити, що у 2006 році рівень розвитку промисловості досягнув успіху за рахунок вирішення деяких вищезгаданих проблем.

3.2 Основні шляхи розвитку сільського господарства

На сьогодні є досить актуальним питанням вирішення сільськогосподарських проблем, оскільки, як ми раніше зазначали, сільське господарство відіграє досить важливу роль у народному господарстві України.

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України відчутно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилась родючість ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі за значного зниження його продуктивності [2, С. 499].

Розглядаючи обсяги виробництва сільськогосподарської продукції ми зазначали, що протягом 2004-2006 років обсяги багатьох основних видів продукції істотно зменшились, що спричинене як зниженням урожайності, так і зменшенням посівних площ землі. Зниження урожайності спричинене не лише несприятливими кліматичними умовами, а й неправильним доглядом за землею, зокрема неоптимальним використанням мінеральних добрив, невчасною зміною посівів, нестворенням сприятливих штучних умов для урожайності землі тощо.

Частка родючих ґрунтів від усієї території України займає досить велике значення, тому Україна має досить високі перспективи розвитку сільського господарства.

Сільське господарство, як й усі галузі матеріального виробництва вимагає впровадження нових технологій та капіталовкладень.

Рушійною силою, що призупиняє розвиток сільського господарства є низькі ціни на сільськогосподарську продукцію. Варто заохотити значну частину приватних сільськогосподарських виробництв до екстенсивного виробництва продукції, а також селян, що можуть виступати, як виробники сільськогосподарської продукції. Держава повинна сприяти цьому за рахунок створення оптимальних умов для їх економічної діяльності, а також підвищити винагороди за працю працівникам, що працюють на державних сільськогосподарських виробництвах.

Також сільське господарство має проблему пов’язану з нестачею кваліфікованих працівників, тому держава повинна сприяти покращенню навчання студентів, що навчаються на спеціальностях сільськогосподарської діяльності, а також прикладати зусилля до збільшення їх кількості.

Для того, щоб заохотити селян, в тому числі молодь, до сільськогосподарської праці, а відповідно і покращити економічне становище сільського господарства варто було б звернути увагу на загальну середню освіту в сільських школах та на рівень добробуту селян.

Як уже зазначалось, сільськогосподарська продукція є сировиною для інших галузей матеріального виробництва, тому розвиток сільського господарства істотно впливає на розвиток усіх галузей матеріального виробництва.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямованим на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращення зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах з проведення аграрної реформи передбачається:

- формування ринку землі та нерухомості;

- запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

- фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури з інформаційного забезпечення;

- розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування заготівель, оптової торгівлі;

- формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

- ефективне використання наявного земельного фонду;

- реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури [, с. 499].

Сільське господарство потребує більш ефективної стратегії щодо покращення розвитку сільського господарства у його впровадження з боку держави. Причому держава повинна набагато ефективніше вживати заходи щодо розвитку сільського господарства.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства [1, С. 499].

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. Сьогодні екстенсивний шлях сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

3.3 Шляхи покращення економічного становища галузей будівництва та транспорту

Будівництво та транспорт відіграють важливу роль, оскільки будівництво забезпечує населення, працівників, заводи приміщенням без чого ми не в змозі обійтися; транспорт забезпечує пересування пасажирів та транспортування вантажів не лише в межах України, а й в усьому світі, тим самим здійснюючи експорт чи імпорт товарів.

Варто зазначити, що обсяги випуску будівельної продукції у 2005 році – помітно зменшились, у 2006 – істотно зросли, тобто на сьогодні будівництво в процесі розвитку.

Суттєві зміни відбулися в галузевій структурі будівництва та монтажних робіт у 2006 році. Підвищеними темпами зросли їх обсяги у житловому та комунальному будівництві, сільськогосподарському та водогосподарському будівництві об’єктів транспорту і зв’язку, за відповідного зниження питомої ваги обсягів будівельних та монтажних робіт у будівництві об’єктів промислового виробництва.

Саме ці зрушення, що відбулися у будівництві у 2006 році необхідно підтримувати й надалі, що відображають процес випереджального розвитку капітального будівництва в тих галузях, які безпосередньо впливають на зростання добробуту громадян – підвищення забезпеченості житлом, покращення комунального обслуговування, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції [20].

Проблема підтримки темпів зростання капітальних вкладень, які намітились останнім часом, тісно пов’язана з питанням їх більш ефективного використання, скорочення термінів тривалості будівництва, скорішого введення в дію основних фондів та виробничих потужностей. Необхідно поліпшувати відтворювальну структуру капітальних вкладень, особливо в старих промислових регіонах з високим рівнем зайнятості населення за рахунок переважного спрямування коштів на реконструкцію діючих підприємств [1, с. 563].

Для активної підрядної діяльності необхідно передбачити:

- умови для формування сприятливого інвестиційного клімату, що дасть змогу подолати кризу неплатежів замовників підряднику, ввести персональну відповідальність за інвестиції з державного бюджету;

- відповідні умови для залучення іноземних інвесторів;

- залучення до 10-15 % коштів замовників на розвиток та перепрофілювання виробничої бази будівництва;

- урахування регіональних особливостей під час проведення заходів ринкових реформ (приватизації, акціонування тощо);

- створення лізингових організацій з прокату будівельної техніки та засобів малої механізації (створення 4-5 лізингових підприємств у різних регіонах дозволить обслуговувати не лише будівельників, а й комунальників, інші організації);

- звільнення будівельних організацій від утримання на своїх балансах житлово-комунального господарства;

- звільнення від оподаткування прибутку будівельних організацій, який одержано від робіт з реструктуризації будівельної бази об’єктів виробничого призначення і соціальної сфери в галузях агропромислового комплексу об’єктів безпосередньо пов’язаних з випуском товарів народного споживання і медикаментів, наданням платних послуг населенню;

- єдину державну технічну й містобудівну політику в галузі будівництва, зокрема у забудові міст і населених пунктів, інженерному забезпеченню їх розвитку, захисні території від природних і техногенних шкідливих впливів, розвитку архітектури та соціальної інфраструктури [1, С. 563-564].

Вживання вищезазначених заходів у будівництві сприятиме його успішному економічному розвитку.

Аналіз сучасного стану та функціонування транспорту України показує, що головними проблемами для всіх видів транспорту є:

- відновлення морально і фізично застарілого парку рухомого складу, низька його конкурентоспроможність на зовнішньому та внутрішньому ринках;

- відсутність іноземних та вітчизняних інвестицій на модернізацію рухомого складу через невелику привабливість і окупність проектів (особливо рухомого складу залізничного та автомобільного транспорту для збиткових пасажирських перевезень);

- недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності транспортно-дорожнього комплексу, повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права;

- незадовільний фінансовий стан підприємств транспорту, обтяжених платіжною кризою та невирішеністю питання про компенсацію страт доходів від пільгових перевезень населення та регулювання тарифів.