Вступ

Радикальна перебудова промислового виробництва на основі ведення нового господарського механізму орієнтує промислове підприємство на економічно обґрунтоване використання всіх елементів виробництва, чітка взаємодія яких при раціональній структурі засобів виробництва дозволяє забезпечити нормальну господарську діяльність у нових економічних умовах. Складовою частиною засобів виробництва є основний капітал, якому приділяється значна частка в структурі майнового комплексу. Він безпосередньо бере участь у створенні матеріальних цінностей і тісно взаємозалежний з конкурентноздатністю продукції, що випускається. Належна організація обліку основних засобів – запорука їх ефективного використання.

Трансформація економіко-правового середовища, курс на ринкові перетворення в нашій країні супроводжується реформуванням бухгалтерського обліку. Потрібно зазначити, що головним нормативно-правовим документом у системі регулювання бухгалтерського обліку Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» називає положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Основний напрям трансформації бухгалтерського обліку в нашій країні – розроблення нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. План рахунків включає на сьогоднішній день 9 класів балансу синтетичних рахунків і 1 клас позабалансових рахунків. Для обліку основних засобів та нематеріальних активів використовують 1 клас «Необоротні активи».

Проблеми обліку основних засобів в умовах реформування економіки набувають особливої актуальності в зв’язку з потребою отримати інвесторами та іншими зацікавленими користувачами точної і достовірної інформації про стан і ефективність використання основних засобів. Система їх обліку, яка склалася, не задовольняє вимоги ринку, умови функціонування значно розширюють коло операцій, що проводяться з основними засобами: купівля-продаж, нарахування амортизації, страхування, приватизація, реалізація інвестиційних проектів.

Вивчення опублікованих наукових праць і діюча практика господарської діяльності підприємств свідчать про те, що в бухгалтерському обліку і аналізі ефективності оновлення основних засобів є цілий ряд принципово важливих проблем, які потребують нових досліджень.

Дослідження теоретичних положень та діючої практики бухгалтерського обліку основних засобів дозволило визначити ряд невирішених проблем, які гальмують процес управління виробництвом та знижують ефективність використання основних засобів. Серед них єдність економічної та бухгалтерської термінології, принципи оцінки основних засобів та нематеріальних активів, підвищення аналітичності та інформативності первинних документів з обліку основних засобів.

Проблеми обліку основних засобів і їх аналізу є предметом особливої уваги економічної науки. Великий внесок в розробку теоретичних основ і методологічних підходів до проблеми обліку основних засобів і їх використання внесли провідні вчені-економісти: М.Т.Білуха, В.Г. Гетьман, М.Я. Дем’яненко, В.П. Завгородній, Г.Г.Кірейцев, А.М. Кузьмінський, В.Г. Линник, Ю.Я. Литвин, В.Б. Моссаковський, М.Ф. Огійчук, В.Ф. Палій, Г.М.Підлісецький, П.Т. Саблук, В.В. Сопко, Л.К. Сук та інші вчені.

Проте актуальними залишаються проблеми теоретичного і практичного характеру, наприклад щодо використання таких економічних категорій, як «основні фонди» «та основні засоби». Тому в умовах реформування економіки постає питання: яка категорія більш повно відповідає новому економічному середовищу?

Актуальність проблеми, недостатній ступінь її дослідженності стосовно сучасних потреб економіки, наявність багатьох дискусійних питань зумовили вибір теми, визначили її логіку і мету даної роботи.

Мета даної роботи визначити порядок обліку зносу та амортизації основних засобів. Мета роботу обумовлює вирішення наступних завдань:

– вивчення економічної сутності зносу та амортизації основних засобів підприємства;

– дослідження основних засад обліку основних засобів;

– вивчення та практичне застосування методів нарахування амортизації в обліковій роботі підприємства;

– аналіз основних положень податкового обліку амортизації, згідно вимог чинного законодавства.

Виходячи з цього, предмет вивчення даної роботи можна визначити, як існуючі системи і методи обліку зносу та амортизації основних засобів.

Об'єкт вивчення – ТОВ «Соул», також є у своїй галузі найбільш проблемним і потребуючє особливого аналізу в частині використання основного капіталу.

Загальною методичною основою роботи служили монографії та інші друковані джерела провідних вітчизняних спеціалістів в області економіки та фінансів підприємств.

1. Теоретичні основи обліку зносу основних засобів

1.1 Економічна сутність та значення амортизації основних засобів на підприємстві

Побудова обліку амортизації основних засобів ґрунтується на визначенні та економічній класифікації.

Економіко-правове визначення амортизації основних засобів наведено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (схвалено Методологічною радою при Міністерстві фінансів України 16 вересня 1999 p.) [3].

Положення містить таке визначення основних засобів [3]:

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [3].

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та його вартість може бути достовірно визначена.

В економічних розрахунках використовують три види оцінювання основних засобів: первинну, відновлювальну і залишкову.

Первинна вартість дорівнює фактичній сумі затрат підприємства на придбання, за вирахуванням наданих торговельних знижок; мито, інші податки, що не відшкодовуються підприємству; транспортування, монтаж, та інші витрати, що безпосередньо пов'язані з їх придбанням; затрати на побудову і спорудження основних засобів (інвентарна вартість);

відновлювальна – витратам на створення, будування, придбання, транспортування й монтаж даного предмета основних засобів у сучасних умовах за діючими цінами на момент переоцінки; залишкова вартість основних засобів – у первинній (відновлювальній) вартості за відкидання зносу.

Первинна вартість об'єктів, переведених до основних засобів з власної готової продукції, дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Первинна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в результаті обміну на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первинною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є його справедлива вартість з включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.

Первинна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеної або зменшеної на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну [3].

Первинна вартість об'єктів основних засобів, оплачених загальною сумою, визначається шляхом розподілу сплаченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного з цих об'єктів.

Первинна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта у робочому стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.

У бухгалтерському обліку основні засоби оцінюють також і за балансовою вартістю. В її складі можуть бути:

– первинна вартість побудови (спорудження) або придбання (інвентарна вартість);

– відновлювальна вартість основних засобів, які переоцінені раніш на різні дати;

– облікова вартість основних засобів, що надійшли безкоштовно за даними обліку передаючої сторони разом із затратами одержувача на установлення.

Розрізняють два види зносу основних засобів – фізичний і моральний.

Фізичний знос – це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів [6, c. 152].

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос – це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих засобів через скорочення суспільне необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих засобів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих засобів.

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку [3].

В обліковій практиці підприємств використовують наступні методи нарахування амортизації:

1) прямолінійно, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року та норми амортизації, обчисленої виходячи зі строку корисного використання об'єкта;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким різна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року та норми амортизації, обчисленої виходячи зі строку корисного об'єкта, яка подвоюється;

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного періоду часу використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання;

5) виробничого, за яким річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) цим об'єктом.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів); на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.