19785 (Облік основних засобів), страница 2

На субрахунку 109 „Інші основні засоби” ведеться облік основних засобів, які не включені до інших субрахунків рахунку 10 „Основні засоби”.

Аналітичний облік основних засобів ведеться щодо кожного об’єкту окремо.

1. Правове регулювання організації обліку основних засобів

Облік основних засобів в Україні регулюється наступними нормативними актами:

- Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-XIV від 16 липня 1999 p. (зі змінами і доповненнями);

- Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97-ВР в редакції від 22.05.97 p. (зі змінами і доповненнями);

- Законом України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 p. (зі змінами і доповненнями);

- Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 р. Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.00р. № 288/4509 (зі змінами та доповненнями);

- Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99р. № 87;

- Наказом Міністерства статистики України від 29. 12. 95 р. № 352 “Про затвердження типових форм первинного обліку”;

- Вказівками про склад і заповнення облікових регістрів малими підприємствами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України № 112 від 31.05.96 p.;

- Планом рахунку бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999р. № 291(зі змінами та доповненнями);

- Типовими нормами безоплатної видачі спеціального одягу працівникам сільського та водного господарства, елеваторної, борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості (затверджено наказом Комітету з нагляду за охороною праці України; типові норми набули чинності з 1 січня 1999 року);

- Інструкцією про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69) [29, С. 345] (зі змінами та доповненнями).

ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні стосовно будь-якого об’єкту обліку, в тому числі основних засобів.

Основним нормативним документом, що безпосередньо регулює порядок обліку основних засобів є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби":

1. Положення (стандарт) 7 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

[У пункт 1 внесено зміни згідно з Наказом Міністерства фінансів України N 989 від 25.11.2002р.]

2. Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ).

3. Положення (стандарт) 7 не поширюється на невідтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

[У пункт 3 внесено зміни згідно з Наказом Міністерства фінансів України N 989 від 25.11.2002р.]

Необхідно також звернути увагу на те, що згідно П(С)БО 7 основні засоби відносяться до матеріальних активів, а це означає, що як і будь-який актив, відображаються в балансі тільки при виконанні двох наступних умов (п. 10 П(С)БО 2 "Баланс"):

– існує вірогідність отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з їх використанням;

– вартість може бути достовірно визначена.

Рух основних засобів пов'язаний із здійсненням господарських операцій з надходження, внутрішнього переміщення та вибуття основних засобів, оформлюють за допомогою типових форм первинної облікової документації, затверджених Наказом Мінстату України від 29.12.95р. №352, в яких вказують найменування об'єкта, рік придбання або дату випуску підприємством, коротку характеристику об'єкту, його первісну вартість, присвоєний інвентарний номер, місце використання та інші відомості, необхідні для аналітичного обліку основних засобів.

1.3 Проблеми обліку основних засобів в економічній літературі

В умовах інтеграції України до світової спільноти важливого значення набуває досягнення єдності економічних термінів і понять як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Особливого значення в цьому контексті має узгодженість термінології ,що визначає матеріальну основу виробництва, а саме: засоби праці і предмети праці.

Так ряд вчених вважають, що ці категорії мають різне значення. Л.К. Сук і Н.Г. Виговська стверджують, що ці поняття неможливо не відрізняти насамперед тому, що основні засоби-це сукупність матеріально-речових цінностей, а основні фонди-це джерела формування основних і оборотних засобів. А також підкреслюють, що їх значення відображаються у різних частинах балансу: основні засоби-в активі, основні фонди-в пасиві [ 52, 9 ]. В.Г. Андрійчук також наголошує на тому, що фонди-це грошове вираження засобів праці(основних засобів), в той час. Як основні засоби є матеріально-речовими елементами [ 2 ].

Вважають, що одним з перших визначень терміну «основні фонди» є висловлювання А. Сміта про те, що «фондом є будь-яке накопичення продуктів землі і промислової праці. Фонд буде капіталом лише в тому випадку. Якщо він приносить власнику дохід чи прибуток»[ 50 ].Таким чином. А. Сміт визначає фонди як матеріальну основу для утворення капіталу.

На думку К.О. Утенкова необхідно все ж таки досягти єдності в термінології. Так, вона вважає за доцільне вживати термін «основні засоби», коли мається на увазі саме майно, матеріальні цінності, а термін «основні фонди» вживати по відношенню до джерел утворення господарських засобів виробництва, а згодом взагалі відмовитись від нього, замінивши його терміном «капітал» (від лат. сapitalus- головний) [ 55 ].

Тривалий час в Україні удосконалення амортизаційної політики здійснювалося під кутом її впливу на процеси оподаткування прибутку підприємств та удосконалення обліку. Дослідження такого типу є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави. Аналіз останніх наукових публікацій свідчить про акцентування уваги провідних вітчизняних фахівців переважно на дослідженні саме цих аспектів амортизаційної політики. Так, Л. Бабіч вважає, що увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв'язку з необхідністю проведення податкової реформи. Одну з головних проблем сучасної амортизаційної політики вона вбачає у нецільовому використанні підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти. Означена проблема, на думку Л. Бабіч, виникла через послаблення ролі держави у питанні використання амортизаційних коштів, яке сталося у зв'язку зі скасуванням положень законодавства, що існували раніше, щодо формування амортизаційного фонду підприємства [ 3 ].

Інший дослідник О. Болоховітінова визначає напрями удосконалення амортизаційної системи, виходячи з необхідності поліпшення методичної бази складання зведеного балансу фінансових ресурсів та стимулювання інвестиційних процесів у економіці [ 5 ].

Предметом дослідження Л. Городянської є функції амортизації. На її думку, в сучасних умовах перехідної економіки амортизація виконує дві узагальнювальні функції: податкову (фіскальну) та економічну [ 16 ].

Парнюк стверджує, що норми амортизації є досить дієвим засобом стимулювання попиту. Їх слід використовувати як засіб стимулювання виробництва сучасних засобів виробництва, насамперед таких, як автоматизована лінія. Роботи, очисні споруди, енергоощадні та ресурсоощадні технології тощо. Реалізація такого заходу сприятиме технічному та технологічному переоснащенню виробництва, скороченню технологічного відставання України [ 41 ].

С. Голов констатує:

1. Облікова концепція амортизації не призначена для формування інформації для прийняття управлінських рішень, оцінки рентабельності діяльності підприємства й ефективності використання амортизаційних відрахувань.

2. Амортизаційні відрахування є частиною минулих грошових потоків підприємства, а не джерелом коштів для майбутніх інвестицій.

3. Без реального акумулювання конкретної суми коштів не існує цільового фонду фінансування відтворення основних засобів

4. Ведення забалансового рахунку 09 «Амортизаційні відрахування» викривлює інформацію про використання засобів на капітальні інвестиції, оскільки на цьому відображується не реальне надходження коштів на рахунок підприємства, а нарахування амортизації, що не є реальними грошовими надходженнями в звітному періоді.

5. Існуюча система оподаткування не забезпечує можливості реалізації інвестиційної політики держави і реальне відтворення основних засобів підприємствами [ 12 ].

З метою формування нової системи амортизації Г. Кірейцев розглянув проблеми управління (інвестиціями в основний капітал, процесами відтворення основних засобів) і здійснив докладний огляд нормативних документів, які стосуються питань зносу й амортизації. Автор вважає, що «недостатня теоретична розробленість даної проблеми не сприяє правильному розумінню суті та можливостей амортизації» [ 30 ].

Існуючі два паралельні рівні управління діють у країні завдяки наявності двох систем. Це заважає реальному оцінюванню фінансово-господарської діяльності підприємств. На основі проведеного аналізу системи нарахування та використання амортизації обґрунтовано її мету, визначено особливості. Система нарахування й використання амортизації – це складова обліково-аналітичної системи, вихідну інформацію якої пропонуємо використовувати у подальшому для проведення податкових розрахунків розміру амортизації та підготовки відповідної звітності. Для цього доцільно поступово гармонізувати об'єкти обліку й оподаткування , що приведе у подальшому до зникнення потреби у веденні розрахунків в окремій податковій системі та недоцільності існування самої системи. Тобто методологічні основи бухгалтерського обліку мають бути єдиними для підприємств. Тому для забезпечення інтересів підприємства і держави, які полягають в отриманні ними достовірної інформації, Л. Городянська пропонує зробити базовою вихідну інформацію обліково-аналітичної системи, за даними якої проводити розрахунки податків [ 15 ].

Отже, якщо вартість об'єкту основних фондів (основних засобів), що належить до групи 1 досягла 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то нарахування податкової амортизації такого об'єкта припиняється і він вилучається з групи 1. Нарахування амортизації в податковому обліку на вартість кожного окремого об'єкту основних засобів, що відносяться до складу груп 2, 3 і 4, не проводиться. Тому індивідуальну залишкову вартість по кожному з таких об'єктів в податковому обліку не визначають. Якщо підприємство не списує такі основні засоби, а продовжує їх використовувати в господарській діяльності. То вони облічуються на балансі за залишковою або ліквідаційною вартістю, визначеною в порядку передбаченому П(С)БО 7 [ 1 ].

Поняття зносу основних засобів у бюджетних установах відмінне від зносу підприємств виробничої сфери, так як в процесі виробництва не здійснюється перенесення його обсягів на результати виробництва, тобто на основні засоби не нараховується амортизація. Основні моменти проведення переоцінки основних засобів в бюджетних установах та відображення даних операцій в бухгалтерському обліку описані в публікації Л.І. Лавріненко [ 33 ].

Ю.С. Рудченко дає відповіді на запитання, які стосуються обліку ремонту основних засобів бюджетної установи, зокрема відображення в обліку витрат на поточний ремонт основних засобів, витрат пов'язаних з доукомплектуванням комп'ютера та інші [ 49 ].

І. Павлюк зазначає, що своєчасне й правильне відображення в бухгалтерському обліку реалізації та передачі об'єктів основних засобів згідно з нормами П(С)БО 7 має велике значення для об'єктивного відображення в синтетичному й аналітичному обліку та наявності основних засобів, витрат і доходів підприємства, а також накопичення інформації, необхідної для правильного складання фінансової звітності підприємства [39].

Одним із найскладніших і трудомістких для виконання вимог П(С)БО 7 є розділ, де викладено порядок проведення оцінки і переоцінки основних засобів.

«Якщо класифікація основних фондів слугує меті якісної характеристики, - вказував В. Новодворський, - то їх оцінка необхідна для кількісної характеристики» [ 37 ].

Оцінка – це «присвоєння числових значень об'єктам і подіям за певними правилами». Вона охоплює три елементи: а) об'єкт або подію; б) властивість (якість, ознаку, характеристику), що підлягає кількісній оцінці; в) шкалу виміру чи сукупність одиниць, в яких можна виразити властивість - писав Метьюс М. [с. 270-271].

Ще Лука Пачолі у «Трактаті про рахунки і запаси» (1494) указував на дві протилежні рекомендації: оцінка за продажними максимально високими цінами (що призводило до систематичного завищення величини капіталу і зменшення суми відображеного прибутку) та за собівартістю, яку автор пропонував застосовувати в поточному обліку [ 34 ].

Л. Розенберг стверджував, що нормою оцінки може бути лише собівартість, жодних переоцінок не повинно бути [ 48 ]. Його погляди на оцінку за собівартістю поділял І. Кошкін [ 32 ].

Проаналізувавши різні підходи до оцінки основних засобів та проблеми, Олександр Бондар зазначає:

1. Оцінка основних засобів має забезпечувати достовірне подання інформації про майновий та фінансовий стан підприємства в його бухгалтерській звітності.

2. Не існує універсального методу оцінки. Тому вибір методу оцінки основних засобів передбачає досконале вивчення цілей оцінки в бухгалтерському обліку.

3. Ключовим моментом у відображенні результатів переоцінки на рахунках бухгалтерського обліку є контроль за результатами всіх попередніх переоцінок конкретного об'єкта основних засобів [ 6 ].

Л. Ткаченко також погоджується з О. Бондарем і пропонує вдосконалювати форми внутрішньої звітності, оскільки затвердженні форми документів з обліку основних засобів не враховують вимог П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» [ 53 ].

А. Бєлоусов пропонує, за рахунок впровадження перелічених у статті документів, спростити процедуру проведення переоцінки, а також розрахунок і облік її результатів по окремим об'єктах. За наявності на підприємстві спеціалізованої бух. програми алгоритм складання запропонованих форм документів може бути інтегрований до такої програми (наприклад, «1С» передбачає таку можливість). Також зазначає, що новий порядок бух. обліку основних засобів застосовується вже понад п'ять років, але за цей час типові форми первинного обліку не були приведені у відповідність із ним. Масова автоматизація бух. обліку теж не знижує гостроту проблеми, адже документ і в електронному вигляді повинен зберігати встановлену форму і мати необхідні реквізити [ 4 ].

Як бачимо основним засобам приділяється досить велика увага, з часом визначення основних засобів набувало дещо іншого значення, але база цього поняття значно, як бачимо не змінюється.

Деякі автори трактують це поняття більш повно, розподіляючи їх за призначенням та іншими ознаками, деякі розглядають поверхово, не досить глибоко

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика Корбутівського військового лісництва