19641 (Аудит фінансових інвестицій), страница 2

- вплив на аудит наявності комп'ютерної системи ведення обліку і її специфічних особливостей;

- існування підрозділу внутрішнього аудиту аудируємої особи і його можливий вплив на процедури зовнішнього аудиту;

д) координацію і напрям роботи, поточний контроль і перевірку виконаної роботи, зокрема:

- залучення інших аудиторських організацій до перевірки філій, підрозділів, дочірніх компаній аудируємої особи;

- залучення експертів;

- кількість територіально відособлених підрозділів однієї аудируємої особи і їх просторову віддаленість один від одного;

- кількість і кваліфікацію фахівців, необхідних для роботи з даною аудируємою особою;

е) інші аспекти, зокрема:

- можливість того, що допущення про безперервність діяльності аудируємої особи може опинитися під питанням;

- обставини, що вимагають особливої уваги, наприклад, існування аффилірованих осіб;

- особливості договору про надання аудиторських послуг і вимоги законодавства;

- термін роботи співробітників аудитора і їх участь в наданні супутніх послуг аудируємої особі;

- форму і терміни підготовки і представлення аудируємому обличчю висновків і інших звітів відповідно до законодавства, правил (стандартів) аудиторської діяльності і умов конкретного аудиторського завдання.

Аудиторська організація визначає в загальному плані і роль внутрішнього аудиту, а також необхідність залучення експертів в процесі проведення аудиту. Аудитор має право обговорювати окремі розділи загального плану аудиту і визначені аудиторські процедури з працівниками, а також з членами ради директорів і членами ревізійної комісії аудируємої особи для підвищення ефективності аудиту і координації аудиторських процедур з роботою персоналу аудируємої особи. При цьому аудитор несе відповідальність за правильну і повну розробку загального плану і програми аудиту.

Розробка програми проведення аудиту включає етапи, аналогічні тим, що і розробка загального плану аудиту. Програма є розвитком загального плану аудиту і є детальним переліком аудиторських процедур, необхідних для практичної реалізації плану аудиту. Вона служить докладною інструкцією асистентам аудитора і одночасно - засобом контролю термінів проведення роботи для керівників аудиторської організації і аудиторської групи. У другій частині курсового проекту буде приведений приклад складання плану і програми по аудиту фінансових вкладень.

Аудиторові слід документально оформити програму аудиту, привласнити номер (код) кожній аудиторській процедурі, що проводиться. Аудиторську програму складають або у вигляді програми тестів засобів контролю, або у вигляді програми аудиторських процедур по суті.

Програма тестів засобів контролю є переліком сукупності дій, призначених для збору інформації про функціонування системи внутрішнього контролю і обліку. Призначення тестів засобів контролю в тому, щоб допомогти виявити істотні недоліки засобів контролю економічного суб'єкта.

Аудиторські процедури по суті включають детальну перевірку вірності віддзеркалення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахунках. Для процедур по суті аудиторові слід визначити, які саме розділи бухгалтерського обліку він перевірятиме, і по кожному розділу скласти програму аудиту. Залежно від зміни умов проведення аудиту і результатів аудиторських процедур програма аудиту може переглядатися. Причини і результати змін слід документувати.

Виводи аудитора по кожному розділу аудиторської програми, документально відображені в робочих документах, — фактичний матеріал для складання аудиторського звіту (письмовій інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку, а також підстава для формування об'єктивної думки аудитора про бухгалтерську звітність економічного суб'єкта.

При складанні програми і по ходу аудиту аудитор повинен передбачити відповіді на ряд питань, що впливають на проведення перевірки, а саме:

- чи потрібні додаткові роз'яснення при інтерпретації сумнівних документів?

- чи виходить зроблене спостереження за рамки аудиту? Якщо так, то чи важливе воно для якості, безпеці і тому подібне і чи коштує те, щоб виходити за рамки даної аудиторської перевірки?

- чи задовільний рівень істотності при проведенні перевірки?

- чи існують особливі «аудиторські знахідки» або спостереження, що турбують клієнта?

- чи повністю застосовані в даній ситуації способи оцінки діяльності економічного суб'єкта, що вживаються?

- чи за планом здійснюється аудиторська перевірка? Чи не виходить за відведений час? Якщо так, то якими областями аудиту можна нехтувати без збитку для поставлених цілей?

Вироблення думок по цих і іншим подібним питанням вимагає від аудитора широти поглядів, усвідомлення своєї ролі, власної фільтруючої системи. При цьому відповіді на перераховані питання не повинні залежати від упереджень або яких-небудь інших причин. Проміжні думки не слід твердо формулювати до тих пір, поки немає фактів. Після закінчення процесу планування аудиту загальний план і програма аудиту мають бути оформлені документально і завізовані в установленому порядку.

2. Аудит фінансових інвестицій

2.1 Цілі і завдання аудиту фінансових інвестицій

В процесі господарсько-фінансової діяльності підприємства можуть здійснювати відвернення засобів у вигляді фінансових інвестицій з метою отримання додатковою доходу - дивідендів, процентів і тому подібне До фінансових інвестицій організації відносяться: державні і муніципальні цінні папери, цінні папери інших організацій, зокрема боргові цінні папери, в яких дата і вартість погашення визначена (облігації, векселі); внески в статутні капітали інших організацій (зокрема дочірніх і залежних господарських суспільств); надані іншим організаціям позики, депозитні вклади в кредитних організаціях, дебіторська заборгованість, придбана на підставі поступки права вимоги, і ін. У складі фінансових інвестицій враховуються також внески організації-товариша за договором простого товариства.

Необхідно звернути увагу на те, що в ПБУ 19/02 чітко визначені ті види інвестицій засобів, які не відносяться до категорії фінансових:

- власні акції організації, викуплені акціонерними суспільствами у акціонерів для подальшого перепродажу або анулювання;

- векселі, видані організацією-векселедателем продавцеві (постачальникові) при розрахунках за продані товари, продукцію, виконані роботи, надані послуги;

- нерухоме і інше майно, яке передбачається використовувати для передачі за плату в тимчасове користування (володіння), тобто що враховується як прибуткові інвестицій в матеріальні цінності;

- дорогоцінні метали, ювелірні вироби, твори мистецтва і інші аналогічні цінності, придбані не для здійснення звичайних видів діяльності.

Крім того, не відносяться до фінансових в інвестицій активи, що мають матеріально-речову форму, такі як основні засоби, матеріально-виробничі запаси і нематеріальні активи

Перевіряючи обґрунтованість визнання активів як фінансові інвестицій, аудитор повинен оцінити одночасне виконання наступних умов:

- наявність належно оформлених документів, підтверджуючих існування має рацію у організації на фінансові вкладення і на видачу грошових коштів або інших активів, витікаючи з цього права;

- перехід до організації фінансових рисок, пов'язаних з фінансовими інвестиціями (ризик зміни ціни, ризик неплатоспроможності боржниками, ризик ліквідності і ін.);

- здатність приносити організації економічні вигоди (дохід) в майбутньому у формі відсотків, дивідендів або приросту їх вартості (у вигляді різниці між ціною продажу (погашення) фінансової інвестиції і його купувальною вартістю, в результаті його обміну, використання при погашенні зобов'язань організації, збільшення поточної риночної вартості і тому подібне).

У бухгалтерському обліку і звітності, залежно від термінів відвернення засобів і їх цільового призначення, фінансові інвестицій підрозділяються на короткострокових і довгострокових. До короткостроковими фінансовим вкладенням можна віднести позики, представлені іншим економічним суб'єктам на строк до 12 місяців. Під довгостроковими інвестиціями (на термін більше 12 місяцем) розуміють внески в статутні капітали і спільну діяльність, витрати на придбання акцій інших економічних суб'єктів, паї, а також позики, надані іншим економічним суб'єктам.

Основна мета аудиту фінансових інвестиціях - скласти обґрунтовану думку аудитора про достовірність і облиште інформації про них у фінансовій (бухгалтерською) звітності економічного суб'єкта, що перевіряється. Щоб досягти цієї мети аудитор в ході перевірки повинен відповісти на наступні питання:

1) Наскільки повно і своєчасно оформлені всі необхідні документи по:

- оцінці, обліку і інвентаризації фінансових інвестицій;

-збереженню, вибуттю (погашенню) і реалізації цінних паперів;

- обліку результатів від фінансових інвестицій.

2) Чи дотримані вимоги податкового законодавства.

В процесі аудиторської перевірки операцій з фінансовими інвестиціями слід керуватися наступними нормативними документами:

- Ухвала "О оформленні взаємної заборгованості підприємств і організацій векселями єдиного зразка і розвитку вексельного звернення".

- Положення по бухгалтерському обліку "Облік фінансових вкладень"

Для того, щоб сформулювати об'єктивну думку про достовірність і законність операцій, здійснених на підприємстві з фінансовими інвестиціями, правильності їх оформлення і віддзеркалення в бухгалтерському обліку і звітності аудитори повинні вирішити ряд завдань:

1) Вивчити склад фінансових вкладень за даними первинних документів і облікових регістрів.

Аудитори повинні проаналізувати дані первинних документів і облікових регістрів і з'ясувати склад фінансових інвестицій підприємства (короткострокові і довгострокові; державні, муніципальні і корпоративні цінні папери; паї і акції; облігації; надані позики; внески за договором простого товариства і ін.). Аудитори знайомляться з організацією обліку і зберігання цінних паперів. На основі аналізу прибутковості встановлюється економічна доцільність фінансових інвестицій, досліджується вплив відвернення засобів на показники фінансово-господарської діяльності підприємства.

2) Підтвердити первинну оцінку системи внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку фінансових інвестицій.

Аудитори на основі отриманої інформації заповнюють заздалегідь розроблені тести. За наслідками тестування встановлюється оцінка надійності систем і порівнюється з первинною оцінкою, отриманою на стадії планування аудиту. Якщо така оцінка виявиться нижче первинною, то необхідно скоректувати об'єм і порядок проведення інших аудиторських процедур. Аудитори визначають об'єкти підвищеної уваги при плануванні контрольних процедур і уточнюють аудиторський ризик.

3) Встановити правильність віддзеркалення в обліку операцій з фінансовими інвестиціями.

Аудитори розглядають господарські операції, в результаті яких відбулася зміна розміру і складу фінансових інвестицій підприємства. До таких операцій належать: надання і повернення позик, покупка і продаж цінних паперів, безвідплатне їх отримання і передача, здійснення і отримання внеску в статутний капітал. Вивчаючи порядок оформлення цих операцій, аудитори проводять взаємну звірку документів, якими оформлявся рух фінансових інвестицій: договори, акти приймання-передачі, цінні папери, сертифікати цінних паперів, виписки з реєстру акціонерів, виписки по рахунку "депо" і ін. При цьому звертається увага на відповідність самих документів чинному законодавству, наявність в них всіх необхідних реквізитів і правильність проведених арифметичних розрахунків.

Для перевірки вартості окремих фінансових інвестицій (акції, долі в статутному капіталі інших підприємств, надані позики) слід вивчити договір купівлі-продажу цінних паперів, засновницькі договори, договори позики, договори простого товариства, розрахунково-платіжні документи, підтверджуючі фактичне перерахування коштів. Для оцінки правильності формування вартості цінних паперів, необхідно з'ясувати склад витрат, пов'язаних з їх придбанням і відбиваних по дебету рахунку 58 на відповідних субрахунках по видах інвестицій. Окрім сум, сплачених продавцеві, витрати з придбання цінних паперів включають: витрати по оплаті інформаційних і консультаційних послуг, винагороди, що сплачуються посередницьким організаціям, витрати по сплаті відсотків по позикових засобах, використаних на покупку цінних паперів до ухвалення їх до бухгалтерського обліку, і ін. Якщо в рахунок оплати за цінні папери, що набувають, передаються готова продукція, основні засоби і інше майно, то ці операції відбиваються в обліку з використанням рахунків реалізації 90 і 91. Аналогічна методика використовується при обліку внесків в статутний капітал іншого підприємства (або просте товариство). При цьому слід перевірити правильність віддзеркалення в обліку різниці між договірною вартістю і балансовою вартістю переданого майна в рахунок внеску в статутний капітал (просте товариство). Ця різниця списується на рахунок. Сальдо по рахунку повинне підтверджуватися аналітичній інформації про склад, кількість і вартість цінних паперів, вказану в книзі реєстрацію (обліку) цінних паперів.

Аудиторам слід підтвердити відповідність методу оцінки собівартості цінних паперів, вживаного при їх списанні (вибутті), методу, зафіксованому в обліковій політиці підприємства (за собівартістю кожного цінного паперу, за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом придбання цінних паперів (метод ФІФО)). Для цього вивчаються аналітичні дані, кількість, що відображають, і собівартість придбаних і реалізованих (вибулих) цінних паперів. Необхідно перевірити також правильність віддзеркалення в обліку фактичної собівартості цінних паперів і фінансових результатів при їх реалізації.

Аудиторові слід встановити правильність формування, використання і обліку резервів під знецінення цінних паперів, відбиваних на рахунку. Для цього необхідно перевірити, що такий резерв формується в кінці року за підсумками інвентаризації, окремо по кожному виду цінних паперів, що дійсно котируються на біржі або спеціальних аукціонах. Підтвердженням такої обставини можуть служити відомості, поширювані у відкритому друці, в спеціальних бюлетенях і тому подібне Зменшення раніше сформованого резерву під знецінення цінних допускається при зростанні ринкової вартості цінних паперів в порівнянні з їх вартістю на момент формування резерву.

Особлива увага має бути приділене перевірці надання підприємством позик іншим юридичним особам. Законність надання позик вивчається шляхом перевірки укладених договорів позики і розрахунково-платіжних документів.