МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Міжгалузевий інститут управління

Факультет “Облік та аудит”

КУРСОВА РОБОТА

по курсу

“Організація та методика аудиту”

на тему:

“Особливості організації і методики аудиту акціонерних товариств”

Виконала студентка

Групи БД – 101

Фак. “Облік та аудит”

Чуркіна Ольга Юріївна

Київ - 2004

План.

Вступ 2

1. Організація і проведення аудиту. 4

2. Методика здійснення аудита. 10

3. Особливості формування та зміни статутного капіталу акціонерних товариств 12

4. Особливості аудиту діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів 17

4.1. Аудит статутного фонду. 18

4.2. Аудит ОЗ, НМА та їх зносу. 19

4.3. Облік фінансових вкладень. 19

4.4. Облік ТМЦ. 20

4.5. Облік витрат виробництва та обігу. 20

4.6. Облік коштів та розрахунків, позичкових коштів. 20

4.7. Облік реалізації товарів та готової продукції, фінансових результатів та використання прибутку. 21

4.8. Облік фондів та їх використаня. 22

4.9. Стан бухгалтерського обліку і звітності. 22

1. Аудит акцій, облігацій, векселів та інших цінних паперів. 23

5.1. Завдання та об’єкти аудиту цінних паперів. 23

5.2. Акція. 24

5.3. Облігація. 27

5.4. Ощадний сертифікат. 29

5.5. Вексель. 30

Висновки 34

Список використаної літератури 35

Вступ.

До нашого життя входять і закріплюються слова “аудит”, “аудитор” і “аудиторський”. Давно відомо про такі явища як аудиторська діяльність, якою займаються фахівці з аудиту, яких в різних країнах називають по-різному: громадськими бухгалтерами, комісарами по рахунках, присяжними бухгалтерами, контролерами економіки тощо.

Не зважаючи на відмінності у назві, всі ці особи в більшості країн світу займаються однією і тією ж справою: перевіркою фінансової звітності акціонерних товариств та складанням висновків про її достовірність, а також поточним консультуванням клієнтів з облікових, фінансових, правових та інших питань.

Професія аудитора є досить популярною і престижною, хоча й молодою. Термін “аудит” для нас не новий і вже знайомий. Це слово виникло понад дві тисячі років тому і походить від латинського “audio”, що означає – “він чує”, “слухач”. Саме так у духовних навчальних закладах називали найкращого учня-відмінника, якому вчитель доручав перевіряти інших учнів. Звідси і походження назви “аудит” – “слухач”. Отже, зміст слова “слухач” вказує на особливу довіру у взаємовідносинах аудиора зі своїми клієнатми і означає уважність, добропорядність, співчутливість, зацікавленність у справах клієнта, який звернувся до аудитора. Першоосновне завдання аудитора полягало у здійсненні перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку.

Сьогодні інформація про фінансовий стан будь-якого підприємства цікавить багатьох користувачів: акціонерів, власників, інвесторів, постачальників, покупців, державні контролюючі органи, суди, банки, співробітників фірм, адміністрацію тощо. Причому інтереси цих користувачів часто не збігаються, тому необхідною є об’єктивна оцінка фінансової звітності фірми, яку надають аудитори.

У процесі проведення перевірки аудитор прагне сформувати власну думку відносно повноти, точності, оцінки, наявності, часового визначення фактів господарського життя, належності господарюючому суб’єкту активів і пасивів (юридичних моментів), приміток до бухгалтерської звітності та належної класифікації.

Сьогодні аудит виділений у самостійну сферу комерційної діяльності і є комплексом професійних послуг з підготовки та надання рекомендацій в сфері обліку та економіки, фінансів і права, а також допомоги з їх практичного застосування, що дає можливість клієнту використовувати найкращі способи адаптації управлінського середовища в конкретній ринковій ситуації.

Проведення аудиту регламентується чинним законодавством, зокрема Законом України ”Про аудиторську діяльність”, а основною передумовою його здійснення є взаємна зацікавленність власників (акціонерів), держави в особі її контролюючих органів і самого аудитора в забезпеченні реальності й достовірності фінансової звітності.

Згідно із Законом України “Про аудиторську діяльність”, аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

1. Організація і проведення аудиту.

Планування аудиту.

Процес планування як початковий етап проведення аудиту, включає розробку загального плану з визначенням обсягу, графіків і строків проведення перевірки, а також аудиторської програми, яка конкретизує обсяг, види та послідовність аудиторських процедур, необхідних для формування об’єктивної та обгрунтованої думки про досліджені факти господарського життя, достовірність показників бухгалтерської звітності клієнта.

Під плануванням аудиту розуміють підготовку головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду та часу проведення аудиту. Метою планування аудиту є зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямах перевірки, проблемах, які слід вивчити глибше.

Планування аудиту допомагає належним чином організувати роботу аудитора, здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, координувати роботу інших аудиторів і фахівців інших професій.

Процес планування умовно можно поділити на три стадії:

• попереднє (стратегічне) планування;

• складання загального плану;

• розробка програми аудиту.

На стадії попереднього планування аудитором вивчається наявна та доступна йому інформація про підприємство-замовника, погоджуються з керівництвом клієнта основні організаційні питання з аудиту, формується робоча бригада для його проведення.

Для цього використовуються матеріали, що зберігаються в постійному архиві аудиторської фірми, інформація, отримана від інших аудиторських фірм. Для роз’яснення спірних питань можливий виїзд до клієнта, при попередньому узгодженні з ним переліку питань, які підлягають обговоренню.

У процесі попереднього планування аудитору слід ознайомитись зі становленням і розвитком підприємства, його організаційно-управлінською структурою, видами діяльності, структурою статутного капіталу, системою оплати праці та розподілу прибутку, системою внутрішнього контролю тощо.

Джерелами інформації при цьому можуть бути:

• Статут підприємства;

• документи, що підтверджують його реєстрацію;

• протоколи засідань ради директорів та зборів акціонерів;

• договори;

• наказ про облікову політику;

• внутрішні звіти аудиторів;

• внутрішноьфірмові інструкції;

• організаційна структура;

• список філій і дочірніх підприємств;

• судові та арбітражні матеріали;

• статистична звітність;

• інформація, отримана з бесід з керівництвом та персоналом підприємства, а також при загальному обстеженні підприємства та його основних підрозділів тощо.

У результаті попереднього планування необхідно отримати інформацію про:

• організаційно-управлінську структуру клієнта;

• види виробничої діяльності та номенклатуру виготовленої продукції;

• структуру капіталу та курс акцій;

• технологічні особливості виготовленої продукції;

• рівень рентабельності;

• основних покупців і постачальників;

• порядок розподілу чистого прибутку;

• дочірні й залежні організації;

• організацію системи внутрішнього контролю;

• принципи формування і розподілу оплати праці тощо.

Зібрана аудитором інформація про діяльність господарюючого суб’єкта дозволяє йому визначити коло проблем, для вирішення яких необхідно залучити сторонніх спеціалістів.

Можливість та необхідність залучення сторонніх спеціалістів визначаються наявністю наступних факторів:

• характер та складність питань, які підлягають експертному дослідженню;

• суттєвість питань для загальної оцінки бухгалтерської звітності господарюючого суб’єкта;

• можливість отримання необхідних відомостей шляхом застосування альтернативних прийомів.

У випадку прийняття рішення про необхідність залучення стороннього спеціаліста (експерта) аудитор повинен отримати на це згоду керівництва господарюючого суб’єкта, на якому проводиться перевірка.

Якщо керівництво відмовляється дати таку згоду, в той час як аудитор вважає, що думка експерта з того чи іншого питання повинна бути неодмінно отримана, тоді за підсумками аудиту може бути виданий умовно-позитивний чи негативний висновок або оформлена відмова про висловлення думки аудиторської фірми про достовірність перевірених фактів господарюючого суб’єкта.

При одержанні дозволу від керівництва господарюючого суб’єкта на залучення стороннього спеціаліста аудиторська фірма приділяє значну увагу правильному вибору такого експерта.

В ході спілкування з експертом аудитор детально обговорює та узгоджує з ним питання зв’язку та координації, в тому числі домовляється про порядок взаємного інформування щодо проблем, які можуть виникнути в процесі роботи.

Робота експерта при проведенні аудиту використовується на основі договору платного надання послуг, який укладається між господарюючим суб’єктом, на якому проводиться аудит, та експортом або аудиторською фірмою та експертом.

Результати роботи експерта повинні бути оформлені письмово у вигляді висновку із зазначенням найменування господарюючого суб’єкта, об’єкта та проведеної роботи, її обсягу і меж відповідальності експерта, використаних нормативно-довідкових матеріалів, методів роботи, що застосовувались, наданих експертом пропозицій, будь-яких невирішених суттєвих сумнівів, пов’язаною з проведеною роботою, результатів проведеної роботи. Висновок підписується експертом, скріплюється печаткою.

Він додається до робочої дркументації аудитора та може бути використаний в якості аудиторських підтверджень. При цьому висновок повинен бути достатньо повним і детальним, щоб досвідчений аудитор міг, ознайомившись з ним, отримати повне уявлення про проведену експертом роботу.

Створений безпосередньо перед проведення перевірки план визначає послідовність дій аудитора, тобто за якими напрямами і з якою інтенсивністю буде проводитись перевірка. Для кращого огляду і раціональної постановки завдань можуть використовуватись графіки, діаграми і комп’ютерні системи. Програма аудиторської перевірки необхідна для найбільш ефективного розподілу роботи всередені аудиторської групи і для контролю за ходом аудиторської перевірки з боку керівництва аудиторської фірми.

Джерела інформації про клієнта.

Аудитор може отримати інформацію про діяльність клієнта з наступних джерел:

• офіційні публікації в юридичних виданнях, професійних, галузевих та регіональних журналах і монографіях;

• статистичні дані, офіційні звіти господарюючих суб’єктів, банківські звіти;

• нормативні та законодавчі акти, що регламентують діяльність клієнта;

• результати відвідування спеціальних семінарів, конференцій, інших аналогічних заходів;

• роз’яснення і підтвердження, отримані від персоналу клієнта, бесіди з внутрішнім аудитором та іншими компетентними особами;

• консультації з аудитором, який проводив аудит в попередні періоди;

• засновницькі документи, протоколи зборів ради директорів й акціонерів, контракти та договори, бухгалтерська звітність минулих періодів, плани та бюджети, наказ про облікова політику;

• результати огляду цехів, складів та служб клієнта, а також досвід персоналу, що безпосередньо не пов’язаний зі сферою обліку;

• контракти, договори, угоди клієнта;

• внутрішні звіти аудиторів, консультантів, внутрішньофірмові інструкції;

• результати проведення аналітичних процедур; виявлення незвичайних господарських операцій, порядок оформлення яких неоднозначно трактується чинним законодавством;

• документи, що регламентують виробничу та організаційну структуру клієнта, список його філій і дочірніх підприємств;

• результати роботи із залученими спеціалістами-експертами;

• знайомство з реєстрами акціонерів;

• використання знань, набутих з попереднього досвіду аудитора.

На етапі попереднього планування потрібно отримати загальну інформацію про фінансово-господарську діяльність клієнта: про зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на бізнес клієнта, пов’язані з особливостями його діяльності.

Важливо отримати інформацію про політику клієнта в різних галузях, установити ступінь відповідальності і права керівників різних рівнів, визначити коло осіб, що мають право змінювати політику клієнта.

На основі отриманої інформації аудитор приймає рішення про необхідність залучення для консультацій відповідних спеціалістів (юристів, спеціалістів з податків, технологій тощо).

План аудиту

Одержавши в процесі попереднього планування дані про підприємство, аудитор приступає до розробки загального плану аудиту.

План аудиту є документом організаційно-методологічного характеру, який містить основні стадії процесу аудиту, розміщені в логічній послідовності, із зазначенням видів запланованих робіт, періоду їх проведення, відповідальних виконавців та інших питань. План складається з врахуванням особливостей бізнесу клієнта, організації обліку і системи внутрішнього контролю, визначених ризиків і меж суттєвості, координації дій, супроводження і нагляду за діяльністю асистентів, експертів та інших фахівців, які не є аудиторами.

У випадку, якщо системою внутрішнього контролю своєчасно попереджається здійснення неефективних операцій, виникнення недостовірної інформації, виявляються можливі відхилення, тоді аудитор за достатнього ступеня впевненості може суттєво зменшити обсяг запланованих прийомів перевірки.