19474 (Особливості обліку розрахунків з дебіторами на ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод")

Курсова робота з теми:

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ДЕБІТОРАМИ НА ВАТ «СТАХАНОВСЬКИЙ ВАГОНОБУДІВНИЙ ЗАВОД»

ВСТУП

Під час товарно-грошових операцій внаслідок неспівпадання в часі здійснених фактів продажу товару (передачі права власності на товар) і фактів надходження за нього грошових коштів, їх еквівалентів, а за умови здійснення товарообмінних (бартерних) операцій – інших активів утворюється дебіторська заборгованість, якою є сума заборгованості інших підприємств (дебіторів) перед підприємством на певну дату, де дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів. За якісними характеристиками дебіторська заборгованість є активами, а в більшості випадків – оборотними активами, які обслуговують сферу обігу. Наявність значних сум дебіторської заборгованості ускладнює визначення реальних фінансових результатів діяльності підприємства. В цьому зв’язку облікові і звітна інформація, що характеризує дебіторську заборгованість і використовується в основному зовнішніми користувачами, повинна бути достовірною, точною, повною, релевантною. Її формування на всіх підприємствах повинно здійснюватися на підставі єдиної методології бухгалтерського обліку.

Стан розрахункової дисципліни характеризується присутністю дебіторської заборгованості та суттєво впливає на фінансову стійкість підприємства.

Недотримання договірної та розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред’явлення претензій по виникненню боргів призводять до значного росту дебіторської заборгованості, а згодом і до нестабільності фінансового стану підприємства.

Для того щоб правильно побудувати взаємовідносини з клієнтами, необхідно постійно контролювати поточний стан взаєморозрахунків і відстежувати тенденції їх змін у середнє і довгострокової перспективі. При цьому контроль повинен бути диференційним відносно до різних груп клієнтів, регіонам і фондам договірних відносин. Інформація про дебіторську і кредиторську заборгованість відображається в бухгалтерському балансі в розгорненому вигляді: рахунки лічба розрахунків, що мають дебетове сальдо, приводяться призводять, наводять в активі, а кредитове сальдо – в пасиві.

Дебіторська заборгованість , як і інші активи підприємства, не завжди підлягає відображенню в бухгалтерському обліку і фінансової звітності. Вона може бути відображена в балансі за умови визнання її активом.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, робіт, послуг і оцінюється за первісною вартістю. (п. 6 П(С)БО 10).

Для обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками , покупцями і замовниками, різними дебіторами і кредиторами, за податками і платежами, обліку виданих і отриманих короткострокових векселів, виданих довгострокових векселів, довгострокових і поточних зобов’язань (крім зобов’язань, облік яких ведеться в Журналі № 2), відстрочених податкових активів і зобов’язань призначений Журнал № 3 (Додоток 6). Журнал складається з двох відокремлених розділів, куди відповідно до основного принципу журнально-ордерної системи (запис за кредитом рахунка в кореспонденції з рахунками, що дебетуються) записуються дані щодо наявності і руху вищезгаданих видів активів і зобов’язань підприємства. Слід зазначити, що до складу рахунків, які обліковуються у Журналі № 3, включаються як активні, так і пасивні рахунки.

1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ДЕБІТОРСЬКОЇ ТА КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Кредиторська і дебіторська заборгованість за товари виникає внаслідок того, що момент одержання товарів не збігається з моментом оплати їх вартості.

Кредиторська заборгованість – це сума короткострокових зобов’язань підприємства перед постачальниками, робітниками по оплаті праці, бюджетом та інших фінансових зобов’язань. Її об’єм, якісний склад і рух характеризують стан платіжної дисципліни, яка в свою чергу, свідчить про ступінь стійкості фінансового стану підприємства.

Кредиторська заборгованість поділяється на короткострокову (поточну) і довгострокову (довгострокові і поточні пасиви).

До довгострокових пасивів відносять:

1. Довгострокові кредити банку для капітальних вкладень на значний строк; на придбання обладнання; будівництво споруд, модернізацію виробництва.

2. Довгострокові позики, які відображають довгострокові кредити та інші позикові кошти на строк більш ніж один рік, в тому числі по виданими підприємством довгостроковим векселям.

До довгострокових пасивів відносять:

1. Боргові свідоцтва про отримання компанією короткострокового позику;

2. Заборгованість за податками (форма кредиту);

3. Заборгованість по заробітній платі;

4. Інші зобов’язання, які погашаються впродовж короткого періоду часу ( протягом року).

Короткострокові зобов’язання приводять в балансі по їх поточній вартості, відображуючи майбутні витрати готівкових коштів для погашення боргу.

Виходячи з важливості детального вивчення дебіторської заборгованості як активів для визначення ймовірності майбутніх економічних вигод, достовірності, оцінки та визначення як активу, її слід класифікувати за різними ознаками. Найважливіші з них є поділ заборгованості у відповідності із строками договірних прав і договірних зобов’язань (використовуючи П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»). За цією ознакою її поділяють на дві групи - поточну і довгострокову.

Довгострокова дебіторська заборгованість - це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточні зобов'язання відображають у ІV розділі "Поточні зобов'язання" Пасиву Балансу за формою, передбаченою у П(С)БО 2 "Баланс" (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - ІV розділ балансу "Поточні зобов'язання"

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником. (Абзац сьомий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну N 363 від 23.05.2003)

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – сума поточної дебіторської заборгованості за вирахуванням резерву сумнівних боргів. (Абзац восьмий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну N 363 від 23.05.2003).

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству кошти, їх еквіваленти або інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума визначається на дату балансу. Оскільки до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визнавати щоквартально.

Важливим є поділ дебіторської заборгованості у відповідності до дотримання платіжної дисципліни, тобто стосовно строків реалізації договірних прав і виконання договірних зобов’язань. За названою ознакою дебіторську заборгованість поділяють на три групи: в межах строку договірних прав, переоформлену на новий строк (пролонговану) і прострочену.

Щодо оцінки імовірності одержання від дебіторів сум боргу дебіторську заборгованість оцінюють як з високою ймовірністю повернення боргу, сумнівну і безнадійну. Якщо сумнівна дебіторська заборгованість втілює в собі ймовірні втрати, то безнадійна – реальні збитки, для компенсації яких може створюватися резерв безнадійних боргів.

Дебіторську заборгованість, щодо якої є сумнів одержання активів, обліковують за чистою реалізаційною вартістю, якою є сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

За формою завершення розрахунків дебіторську заборгованість можна розглядати як таку, яку погашають за рахунок товарообмінних (бартерних) операцій, шляхом передачі векселів (короткострокові векселі одержані), інших цінних паперів, перерахування грошових коштів, шляхом продажу дебіторської заборгованості.

За юридичною адресою економічних партнерів дебіторську заборгованість можна розглядати як заборгованість покупців з юридичною адресою всередині країни (на національному рівні) і заборгованість іноземних економічних партнерів за наслідками зовнішньоторгових операцій.

Більшість з наведених класифікаційних ознак дебіторської заборгованості відображено в регістрах бухгалтерського обліку і фінансовій звітності. Дебіторська заборгованість відображається у формі № 1 "Баланс" у складі активів. Активи підприємства - це ресурси, що контролюються підприємством, від використання яких очікується отримання економічних вигод у майбутньому. Звичайно економічна вигода від дебіторської заборгованості виражається в тому, що підприємство в результаті її погашення розраховує рано чи пізно отримати грошові кошти або їх еквіваленти. Відповідно дебіторську заборгованість можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої ймовірності немає, суму дебіторської заборгованості слід списати.

Якщо заборгованість неможливо достовірно оцінити, тобто визначити її суму, вона не може бути визнана активом і не повинна відображатися в балансі.

У Балансі суми дебіторської заборгованості відображаються в різних рядках залежно від її видів. Основні види дебіторської заборгованості та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у фінансовій звітності подані далі в таблиці 1.2 – «Відображення кредиторської заборгованості за видами».

Таблиця 1.2 - Відображення кредиторської заборгованості за видами

У П(С)БО 2 «Баланс» дається визначення операційного циклу – це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з ни х продукції або товарів і послуг.

Несвоєчасне погашення дебіторської заборгованості призводить до платіжної кризи: зростання заборгованості за комерційним кредитом зумовлює збільшення попиту на короткострокові позики, скорочення їх пропозиції і зростання їх вартості. Для сплати боргів організації мають перетворювати високоліквідні активи в грошові кошти, в іншому разі їм загрожує банкрутство.