16906 (Облік створення підприємства), страница 2

Суб'єктами права власності в Україні визнаються – народ України, громадяни, юридичні особи і держава. У відповідності зі ст.3 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. суб'єктами права власності можуть бути також інші держави, їхні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Іноземні юридичні особи і громадяни можуть стати власниками майна в Україні у випадках придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, зазначених Декретом Кабінету Міністрів України. Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності; у тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб та громадян інших держав.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна на рівні з громадянами України, якщо інше не передбачене законодавством. Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, продуктивна та робоча худоба, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. На сьогодняшній день в Україні можно відокремити такі форми власності: державна, колективна та приватна. Кожної з цих форм власності притаманні тільки їй характерні риси (суб'єкти, засоби придбання, об'єкти). Існують ряд об'єктів, що не можуть бути у приватній та колективній власності. Усі форми власності мають свої переваги та недоліки. Підприємство, яке планується створити, можна віднести до колективної власності, саме тому більш детально розглянемо саме цю форму власності.

Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій. Члени таких організацій об'єднують свою працю і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створюванні органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. До коло суб'єктів колективної власності відносять трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юридичними особами.

У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах незаборонених законом. Вклади працівників, визначаються залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.

Одним із різновидів колективної форми власності є господарчі товариства, розвиток яких є значною мірою основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є наслідком концентралізації капіталу за допомогою об’єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.

Закон «Про господарчі товариства» називає п’ять видів господарчих товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Усім їм властиві деякі загальні ознаки:

● товариство – це добровільний союз, об’єднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;

● господарчі товариства є договірними об’єднаннями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;

● забезпечення діяльності господарчих товариств здійснюється на основі об’єднання майнових засобів і нематеріальних активів.

Загальна характеристика господарчого товариства

Правовий статус: юридична особа.

Фонди: статутний; резервний (страховий) – не менше як 25 % статутного фонду; інші фонди, передбачені законодавством або установчими документами товариства.

Учасники: фізичні та (або) юридичні особи.

Учасники товариства мають право:

брати участь у керуванні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

брати участь в розподілі прибутку товариства й одержувати дивіденди;

вийти в установленому порядку з товариства;

одержувати інформацію про діяльність товариства. За вимогою учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов’язані:

• дотримуватись положень установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів і інших органів управління товариства;

• виконувати свої зобов’язання перед товариством, зокрема пов’язані з майновою участю, а також вносити внески (оплачувати акції) у розмірі, порядку і засобами, передбаченими установчими документами;

• не розголошувати комерційну таємницю і конфедеційну інформацію про діяльність товариства;

• нести інші зобов’язання, якщо це передбачено вище згаданим Законом, іншим законодавством України й установчими документами.

Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність; продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності; отриманих доходів; іншого майна, придбаного на підставі, не заборонених законом.

Реорганізація:

а) різновиди: злиття; приєднання; поділ; виділення; перетворення.

б) підстави: рішення вищого органу товариства; рішення антимонопольного органу про примусовий поділ згідно з антимонопольним законодавством. Порядок прийняття Антимонопольним комітетом України такого рішення регулюється Законом України від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції».

Підстави ліквідації:

1. закінчення строку, на який воно створювалось;

2. досягнення мети, поставленої при його створенні;

3. рішення вищого органу товариства;

4. рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

5. рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом «Про банкрутство»;

6. інші підстави, передбачені установчими документами.

Підприємство, яке планується відкрити, буде належати до товариства з обмеженою відповідальністю – це товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесків. Основна причина чому саме ця форма власності була обрана – це, безумовно, те, що саме ця форма гарантує найбільшу прибутковість. І саме те, що всі учасники ризикують лише певною часткою свого капіталу, а саме, весеною при вступі до товариства. Саме товариство несе повну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями перед кредиторами, тому й інтереси кредиторів певною мірою захищені.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є наявність статутного капіталу (статутного фонду), якому присвячена ст. 144 ЦК України. Розмір статутного капіталу ТОВ не може бути меншим за розмір, встановлений ст. 52 Закону № 1576 і повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, на основі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. З 1 липня 2006 р. мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ складає 37 500 грн. Кожен з учасників має внести початковий внесок у статутний фонд не менше 30% зазначеного в установчих документах до моменту реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений термін учасник сплачує за час прострочення 10 % річних з недовнесеної суми.

ТОВ має право змінювати (збільшувати або зменьшувати) розмір статутного капіталу. Рішення про зміну розміра статутного капіталу дійсно зі дня внесення цих змін до державного реєстру.

Обов’язковою умовою збільшення статутного капіталу товариства є повнота внесення усіма учасниками своїх вкладів. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється статутом товариства і законодавством.

Зменьшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення ТОВ про зменьшення його статутного капіталу вступає до сили не раніше, ніж через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленному порядку.

Товариство має право, а у випадках, встановлених законодавством, зобов’язане зменьшити статутний капітал. Рішення про зменьшення статутного капіталу приймається спільним збором ТОВ. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник має право в будь-який час замінити свого представника в зборах учасників. Виконавчим органом ТОВ є колегіальний або одноосібний директор. Дирикцію очолює генеральний директор, а членами виконавчого органу можуть бути також і особи, що не є учасниками товариства.

Контроль за діяльністю дирекції ТОВ здійснюється ревізійною комісією, що створюється зборами учасників товариства з їх числа, у кількості, передбаченій установчими документами, але не менше трьох осіб.

3. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації підприємства

Державне реєстрація підприємства відбувається згідно Закону України про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців ( зі змінами та доповненнями, які були внесені законами України від 3 березня 2005 року № 2452 – IV, від 3 березня 2005 року №2454 – IV, від 23 червня 2005 року № 2704 – IV, від 25 вересня 2005 року № 2919 – IV.) а також згідно Конституції України.

Згідно Закону про державну реєстрацію під державною реєстрацією підприємства розуміється – засвідчення факту про заснову чи ліквідацію суб’єкта підприємчої діяльності, а також здійснення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно процедури реєстрація виглядає так:

1. надання документів на державну реєстрацію, які встановлені Законом України;

2. перевірка вірності комплектуючих документів, які надаються державному реєестру, і повноти відомостей, наданих в державній реєстрації;

3. перевірка документів, що надаються державному реєстратору, за відсутності висновків для відмови в проведенні державної реєстрації;

4. занесення свідчень про суб’єкта господарювання до Єдиного державного реєстру;

5. оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію й виписку з Єдиного державного реєстру;

Підстави створення юридичних осіб залежать від виду юридичної особи, що створюється. Згідно з ЦК України вони поділяються на юридичних осіб публічного та приватного права. Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядливого акту Президента України, органу державної власті, органу власті Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а приватного права – на підставі установчих документів (установчого договору, індивідуального або спільного акту, статуту).

Державну реєстрацію здійснює державний реєстратор – посадова особа, яка згідно з Законом про державну реєстрацію здійснює державну реєстрацію суб’єктів господарювання. Державний реєстратор, після здійснення державної реєстрації, зобов’язаний сформувати реєстраційну справу, куди увійдуть усі документи, які подавалися для реєстрації. Реєстраційні справи зберігаються у державного реєстратора упродовж періода існування юридичної особи, а також упродовж трьох років після внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичною особою підприємницької діяльності (Єдиний державний реєстр – це автоматизована система збору, накопичення, захисту, обліку і надання інформації про юридичні особи та фізичні особи – підприємців. Він містить відомості, які стали відомі з реєстраційних карток юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Відомості з Єдиного державного реєстру є відкритими і загальнодоступними). Далі їх здають до архіву, де вони будуть зберігатися 75 років. Повернемося до пункту першого реєстраційного плану, а саме, необхідні документи.

Для здійснення державної реєстрації юридичної особи необхідно подати документи до державного реєстратора.

Вони подаються особисто засновником (засновниками) або уповноваженими ним (ними) особами. Засновник або уповноважена ним особа, яка особисто подає документи, надає паспорт і документ, посвідчуючий його повноваження. Документом, посвідчуючим повноваження засновників (учасників), можуть бути:

доручення, засвідчене нотаріально;

наказ, рішення, розпорядження, протокол або інше рішення засновників (учасників) юридичної особи.