11567 (Ефіроолійні рослини), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Ефіроолійні рослини", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "биология" из 2 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "биология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "11567"
Текст 4 страницы из документа "11567"
Сорт зимостійкий, відносно стійкий до рамуляріозу. Рекомендований для вирощування у зоні Полісся.
3.3 Кмин
Дворічна трав'яниста рослина. У перший рік формує м'ясистий слабогіллястий корінь з великою розеткою прикореневих листків. Наступного року утворює квітконоси і плодоносить. Листки двічі- або тричіперисті, з лінійними, загостреними часточками. Квітки зібрані у зонтички по 14—20 штук, пелюстки білі або рожеві. Плід видовжений, стиснутий з боків, ребра тупі, жолобки між ними широкі, з поодинокими канальцями.
Кмин (Carum carvі L.). Синоніми: тимон, кмин звичайний. Дворічна трав'яниста рослина сімейства зонтичних.
Батьківщина - Північна і Центральна Європа. Розповсюджений на всій території європейської частини України. Культивується в центрально-чорноземних і південних областях. Однак більш запашний кмин дають Прибалтика і Західна Білорусія, де кмин росте в дикому виді.
Як пряність використовують головним чином насіння кмину, що з'являються на другому році життя рослини. Плодоносна рослина задовго до випадання насінь зрізують (у липні - серпні), сушать у пучках у провітрюваному приміщенні, а потім обмолочують. Молоді листи, втечі і корені кмину можна вживати у свіжому виді в салати. Корені, крім того, можна маринувати й уварювати з медом і цукром [10].
Семена кмину додають у супи (капустяні, цибульні, картопляні), соуси, квашену капусту, при засолюванні помідорів і огірків, а також у хліб, пампушки, булочки, оладки, сири і сир і, нарешті, у пиво і кваси; із кмином добре відварювати картопля в мундирі.
Найкраще йде кмин у блюда, що містять як основний компонент капусту або сир (бринза, сир). Уводять кмин у гарячі блюда в процесі готування за 10-12 хвилин до готовності,
Близькі до кмину такі пряності, як ажгон і кмин, у яких основною використовуваною частиною є також насіння, але аромат їхній і тому сфера використання трохи інші.
Тонус — сорт селекції Сквирської селекційно-дослідної станції овочів-ництва. У перший рік вегетації використовують як овочеву культуру, а на другий як ефіроолійну. Ефірну олію добувають з насіння. Його урожайність - 5,7—10,6 ц/га, вміст ефірної олії — 3%.
Рекомендований для вирощування на Поліссі для харчової промисловості.
Пултівський-1 — середньостиглий сорт селекції Інституту кормів УААН, отриманий методом індивідуально-групового добору з сорту Хмельницький. Кущ прямостоячий, компактний, висотою 110—160 см. Листя зелене, видовжено-овальне, розсічене. Розміщення листків чергове. Урожайність сировини (насіння) — 18—23 ц/га, вміст ефірної олії — 3,8—4,1%, валовий збір — 94—116 кг/га. Рекомендований для зони Степу.
3.4 Фенхель
Види фенхелю мають різну тривалість життя — від типово однорічних до багаторічних, але переважно його ви рощують як однорічну культуру. Це — трав'яниста рослина з стеблом, яке щороку відмирає. Корінь веретеноподібний, зверху гіллястий. Листки перисторозсічені. Квітки ясно-жовтого кольору, зібрані у суцвіття-зонтик. Плоди яйцеподібновидовжені, достигаючи, розпадаються на напівплодики і легко осипаються. З насіння фенхелю добувають ефірну олію, яку використовують переважно для одержання атенолу та інших сполук [1].
Мерцишор — сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Отриманий методом індивідуального систематичного відбору з гібридної популяції.
Кущ напівзімкнутий, низькорослий, висотою 90—105 см. Стебло округле, порожнисте, без опушення. Листя яскраво-зелене, яйцеподібнотрикутне, багаторазовопе-ристорозсічене. Розташування листків — чергове. Квітки жовті, дуже дрібні, зібрані у суцвіття складний зонтик, ід — двосім'янка, достигання дружне. Сорт скоростиглий, вегетаційний період — 124—130 діб. Відносно стійкий до осипання. Урожайність насіння — 15—29 ц/га, вміст ефірної олії — 7,1%, валовий збір — до 98 кг/га.
Рекомендований для зони Полісся для потреб харчової промисловості.
3.5 М`ята
Рід багаторічних трав'янистих рослин родини губоцвітих, який об'єднує багато видів, відомих з давніх-давен. У наш час використовують лише деякі з видів — м'яту перцеву, кучеряву, довголисткову, яблучну та ін. Вирощують головним чином для одержання ефірної олії, яку широко застосовують у медицині, харчовій, парфюмерній та лікеро-горілчаній промисловості.
М'ята розмножується вегетативно — кореневищам и, зрідка розсадою. Стебло чотиригранне, гіллясте, висотою 50 — 100 см. Листки черешкові, яйцеподібноланцетні, вкриті з обох боків дрібними маслянистими залозками. Квітки дрібні, зібрані в супротивні кільця. Плід складається з чотирьох однонасінних чорно-бурих горішків. Збирають сировину м'яти, коли зацвітає 50% рослин. Це забезпечує високий урожай листя, значний вихід ефірної олії та високу її якість.
До Реєстру сортів рослин України занесено 12 сортів м'яти різних напрямків використання.
Лідія — новий сорт селекції Інституту лікарських рослин УААН, рекомендований для вирощування в поліській зоні України для одержання аптечної сировини. Рослина багаторічна, утворює розгалужене горизонтально розміщене кореневище. Стебло прямостояче, висотою 72—85 см, світло-зелене, не опушене. Листя середнього розміру, широкояйцеподібне. Квітки лілові, зібрані в суцвіття. Сорт середньостиглий, не вилягає, зимостійкий, стійкий до посухи та осипання, не уражується іржею [12].
Урожайність сировини при 55%-ній вологості становить 117 — 130 ц/га, що забезпечує збір ефірної олії 75—80 кг/га. Вміст її — 2,1 — 3,5%, ментолу — 55,6 — 59%.
Українська перцева — сорт селекції Прилуцької науково-дослідної станції й Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Занесений до Реєстру сортів рослин України з 1998 року. Сорт перцево-м'ятного типу, високопродуктивний, екологічно стійкий, дає ефірну олію високої якості. Від сорту Краснодарська-2 відрізняється відсутністю вираженого опушення листя і стебла, більш розкішним суцвіттям та дрібними листками, а від сорту Прилуцька-6 — темнішим їх забарвленням. Урожайність зеленої маси — 114 — 302 ц/га, вміст ефірної олії в листках — 3,34 — 3,65%. Вміст основних компонентів в ефірній олії: ментолу — 50—56%, ментону — 29—32%. Сорт посухостійкий, стійкий до вилягання та осипання, придатний для механізованого вирощування та збирання. Рекомендований для культивування в зоні Полісся для потреб харчової та фармацевтичної промисловості.
Ментолова олія в малих дозах підвищує апетит, діє добре при позивах на блювання, усуває спазми, особливо при кольках у шлунку, кишечнику і жовчних шляхах, виганяє гази при метеоризмі, збуджує секрецію печінки і підшлункової залози, діє адстригентно і протизапально. На жовчний міхур діє жовчогінно і болетамувально. Завдяки вказаній дії листя є добрим засобом при лікуванні функціональних захворювань шлунка і жовчних шляхів, жовчнокам'яної хвороби, хронічного панкреатиту, порушеннях травлення, нудоти, блюванні, діареї. Ментол викликає рефлекторне розширення коронарних судин при стенокардії (входить до складу валідолу). Діє антисептично і болетамувально при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при бронхіті і бронхоектазії (приймають внутрішньо та у формі інгаляції). М'ятна олія, застосована у формі спиртового розчину, діє місцево знеболююче при невродерміті. Народна медицина радить м'яту ще й при запамороченні, безсонні, головному болю, меланхолії, епілепсії, апоплексії. Відвар листя використовується для купелей при нервовому збудженні, для полоскань при запаленні ясен, зубному болю і гидкому запаху в роті. Відвар у червоному вині (1 : 10) застосовують при запаленнях шкіри і свербінні на шкірі.
3.6 Лаванда
Батьківщина — Приморські Альпи. Лаванда звичайна належить до родини губоцвітих. Це куляста, вічнозелена, напівкущова рослина висотою 35—50 см. Корінь мичкуватий, дерев'янистий, глибоко проникає в грунт. Листя ясно- або сіро-зеленого кольору, ланцетолінійне, вузьке. Надземна частина дуже розгалужена (до 500 гілок). Квітки фіолетові або бузкові, зібрані в кільця і колоскоподібні суцвіття. Плід — чотиригранний горішок. Розмножується вегетативно — горизонтальними відсадками, однорічними живцями або поділом куща. Сировину — колоскоподібні суцвіття — збирають у фазі повного цвітіння, але доки квітки не зів'яли [1].
Ізида — сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Кущ компактний. Коріння стрижневе. Листя сіро-зелене. Квітки фіолетового або (у 10% рослин) бузкового кольору, зібрані в суцвіття — колосоподібне кільце. Цвітіння починається на 6—7 днів пізніше від сорту Степова. Рослина більш зимостійка. Розмножується насінням. Вміст ефірної олії в суцвіттях — 6,0— 6,9%, збір — 65,7—127,4 кг/га, вміст ліналілацетату — 38—46%. Сорт рекомендований для вирощування в зоні Степу для потреб парфюмерної промисловості.
3.7 Шавлія мускатна
Вирощують для одержання ефірної олії, яка завдяки приємному запаху використовується в парфумерній промисловості. Крім того, вона має фіксуючі властивості, тобто закріплює в композиції легко звітрювані пахучі речовини інших компонентів.
Шавлія — дворічна рослина з родини губоцвітих. Розмножується насінням. У перший рік вегетації утворюється листкова розетка, а на другий рік — квітконосні пагони. Але сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН Кримська однорічна, на відміну від інших, має однорічний цикл розвитку, що дає змогу вирощувати його поряд з іншими однорічними культурами, підтримувати та розвивати насінництво. Кущ зімкнутий, висотою 80 см. Стебло прямостояче, слабоопушене. Листя зелене, овальносерцеподібне, середньопушене. Квітки світло-бузкові, зібрані у суцвіття — несправжню китицю. Вміст ефірної олії в абсолютно сухих суцвіттях 1,35— 1,43%, валовий збір — 26,4—54,5 кг/га. Вміст ліналілацетату в ефірній олії — 81,5—83,5%. Парфюмерна оцінка сорту — 4,3 бала. Розмножують шавлію насінням, розсадою та вегетативно — поділом куща і живцюванням. Сировину заготовляють два-три рази за сезон. Сорт рекомендований для вирощування в зоні Степу для потреб парфюмерної промисловості.
3.8 Кріп городній
Кріп (Anethum graveolens L.). Синоніми: копер, цап, кроп (укр.), шивит (узбек.), самит (Арм.), Кама (вантаж.), тилль (эсгом.).
Батьківщина - Південна Європа, Єгипет, Мала Азія. У Західній і Північній Європі відомий з XVІ століття. Розповсюджений як культурна городня рослина повсюдна. Легко вирощується в домашніх умовах у шухлядах, горщиках протягом усього року [10].
Кріп - одна із самих розповсюджених в Україні пряностей. Однак його традиційне застосування - у салати, супи, м'ясні другі блюда, а також при засолюванні огірків і помідорів - обмежено літнім часом. Кріп у нас звикли застосовувати тільки у свіжому виді. Заготівля кропу на зиму, за винятком застосовуваної подекуди і лише іноді соляної суміші, майже не ведеться. Треба помітити, що соляна суміш ліквідує багато коштовних якостей кропу, не дає справжньої консервації. А тим часом кріп можна успішно сушити і зберігати в сухому виді протягом усього року. При правильному сушінні кріп не втрачає ні кольору, ні своїх властивостей.
Сухий і свіжий кріп можна в збільшених дозах уживати при гасінні і смажень риби, особливо салаки (так називана салака по-фінськи). Для цього треба густо пересипати рибу кропом, змішаним з чорним перцем, петрушкою і цибулею так, щоб вона була закрита кропом і лежала б на підстилці з зелені. У такий спосіб можна жарити всяку морську рибу - вона стає значно ніжніше.
Узимку поряд із сушеним кропом можна вживати також насіння кропу, що дуже добре зберігаються. Їх можна вводити при випіканні коржів і пампушок, у супи, маринади, додавати в юшку, до відварної і тушкованої риби.
Крім власне кропу в сучасній кухні вживають також кропову олію (у дрібних дозах) і кропову есенцію, що представляє собою 20%-ный спиртової розчин кропової олії. Користуватися цими концентрованими пряностями треба досить обережно, щоб не зіпсувати блюдо. Частіше вони застосовуються не в домашній кухні, а в суспільному харчуванні.
У домашній кухні можна готувати кроповий настій для замісу на ньому лапшового тесту. Він повідомляє дуже приємний аромат домашній локшині. Робиться він нескладно. У неглибоку каструлю кладуть мелконарезанный кріп, заливають невеликою кількістю води і наполягають 2 години. Після цього кріп добре віджимають і на отриманому настої замішують локшину. У результаті локшина і суп виходять дуже ароматними, причому аромат цей дуже тонкий і ніжний [11].
Плоди кропу тонізують слизову оболонку шлунка і діють кармінативно (гонить гази), діуретично (сечогінно), спазмолітично, пригнічує рефлекс блювання при морській хворобі, діє седативно і лактогінно (молокогінно). Використовуються при лікуванні артеріальної гіпертонії, профілактично при стенокардії, при безсонні, метеоризмі, кольках у животі, при нестачі молока у годувальниць, для підвищення апетиту і поліпшення травлення. Водний екстракт плодів кропу у співвідношенні 2,5: 100 дає заспокійливий ефект при кишкових кольках у малят. При гострому і хронічному бронхіті стимулює відхаркування, оскільки розріджує секрети і активізує війчастий епітелій.
Висновок
Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність ефірної олії, яка нагромаджується в рослині або окремих її частинах — насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, що надають рослинам специфічного запаху, їй притаманна леткість та масляниста консистенція, а основу становлять суміші різних органічних сполук, серед яких найголовнішими є терпеноїди.
Ефіроолійні рослини використовуються в багатьох галузях народного господарства та з різною метою в житті людини.
Одні ефіроолійні рослини використовуються в якості кормових культур для тварин, інші в якості харчових продуктів, приправ до різних страв для потреб людини. Ефіроолійні культури багаті на вітаміни.
Значна кількість ефіроолійних культур використовуються як лікарські рослини. Ефіроолійні рослини це в переважній більшості квіткові рослини, вони служать також естетичними чинниками на планеті. Одні і ті ж рослини можуть використовуватися з різною метою, а саме: і як лікарська рослина, і як квіти, і як харчова сировина.
Література
-
Глазачова Л. Ефіроолійні культури: квіти і ліки. // Дім, сад, город. – 1999. - № 8. – С. 24 – 27.
-
Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. – М.: Мысль, 1976. – 360 с.
-
Гусанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 160 с.
-
Грисюк Н.М., Клин Е.К. Дикорастущие пищевые технические и медоносные растения Украины: Справочник. – К.: Урожай, 1993. – 208 с.
-
Крецу Л.Г. и др. Мир пищевых растений. – Кишенев: Тимпул, 1989. – 328 с.
-
Погорлецкий Б.К., Балаян В.М. Рассказы о масличных растениях. – М.: Агропромиздат, 1986. – 176 с.
-
Похлебкиен В.В. Все о пряностях. Виды, свойства, применение. – М.: Пищ. пром-сть, 1973. – 208 с.
-
Скоряк Г.А. Коріандр на грядці. // Дім, сад, город. – 1998. - № 10. – С. 26.
-
Скляревский Л. Я., Губанов И. А. Лекарственные растения в быту. - М.: Россельхозиздат, 1976.
-
Соколов С. Я., Замотаев И. П. Справочник по лекарственным растениям. - М.: Медицина, 1984.
-
Стекольников Л. И., Мурох В. И. Целебные кладовые природы. - Минск: Ураджай, 1981.
-
Юрченко Л.А., Василькевич С.И. Пряности и специи. – М.: Полымия, 1989. – 222 с.