11341 (Біологічні особливості веслоноса), страница 3

Заплідненість ікри визначається на стадії 4 бластомерів (за температури 12°С через 6 годин з моменту запліднення, за 14°С - через 4 год., за 18°С - через 3 год.). У процесі інкубації проводять профілактичну обробку ікри фарбниками (фіолетовим К, малахітовим зеленим, метиленовим синім), починаючи з другої доби інкубації - двічі за експозиції 15-20 хв. Концентрація фіолетового К - 10 мг/л. Ікру можна також обробляти формаліном: концентрація 1:500-1:1000, експозиція - 15хв.

Вихід вільних ембріонів веслоноса з оболонок досить розтягнутий. Початок вилуплення (за аналогічних умов інкубації) у нього припадає як і в осетрових на стадію появи у зародків грудного плавця або безпосередньо перед його появою. Довготривалість періоду вилуплення зумовлює і відмінності у розмірах і розвитку вільних ембріонів. Більш розвинені особини у подальшому раніше переходять на активне живлення порівняно з іншими. Навіть за температури води 17°С (оптимум) тривалість періоду вилуплення вільних ембріонів веслоноса може сягати 40-50 годин.

Вихід вільних ембріонів з ікри нормальної якості, що інкубується в сприятливих умовах середовища, як правило, становить не менше 90 %. Кількість виродливих форм не перевищує 10-15 %.

Дослідження засвідчують можливість перевезення заплідненої ікри веслоноса на останніх стадіях розвитку в поліетиленових пакетах з водою і киснем. Для цього використовують стандартні поліетиленові пакети, застосовувані для транспортування личинок і мальків риб. За норми завантаження 0,5 кг ікри на один пакет і тривалості перевезення 9-12 годин відхід ембріонів не перевищує 0,5%. У період транспортування заплідненої ікри температуру води слід підтримувати в межах оптимальних величин для інкубації (14-18°С).

Після вилуплення вільних ембріонів відбирають з апаратів сифоном і вміщують у проточні лотки, ванни або басейни. Щільність посадки їх під час витримування - 20-30 екз./л.

Вік переходу личинок веслоноса на екзогенне живлення залежить від температури води. За температури 20-22°С личинки починають активно живитись через 152-112 годин після вилуплення, за 17°С - через 225 годин, а за 12- 14°С тривалість переходу на екзогенне живлення зростає до 360 - 480 годин. Сприятлива температура в період витримування вільних ембріонів перебуває в межах 17 - 22°С, при цьому виживання до моменту переходу личинок на активне живлення становить 90 - 95%. За температури 12-14°С виживання вільних ембріонів значно знижується, основна загибель (65-95%) спостерігається до випадання жовткової пробки. Температуру води 12°С можна вважати нижньою критичною для вільних ембріонів, а - верхні порогові значення її становлять близько 25-26°С.

Після вилуплення з ікри інтенсивність дихання ембріонів веслоноса зростає в 2,5-3 рази і поступово збільшується до переходу на екзогенне живлення. Як і для зародків в ікрі, для вільних ембріонів веслоноса оптимальна концентрація розчиненого у воді кисню перебуває на рівні 8-10 мг/л. Вміст кисню у воді нижче 5 мг/л згубно впливає на передличинок. Вільні ембріони веслоноса добре почуваються у воді солоністю до 3‰ , а після попередньої поступової адаптації - і за солоності до 4‰. Виживання за таких умов становить близько 80%. У воді з солоністю 5‰ гине понад 60% вільних ембріонів, а за солоності 6-7‰ - 100%. За вимогами до водневого показника (рН) води вільні ембріони веслоноса схожі до зародків у період інкубації. Оптимальні значення рН - у межах 6,5-7,8.

Довжина вільних ембріонів веслоноса після вилуплення з ікри становить 6,7-7,4 мм. Після переходу на екзогенне живлення довжина личинок досягає 16,5- 17,5 мм, а маса тіла - близько 20 мг.

Підрощування личинок

Висаджувати на підрощування у стави непідрощених личинок веслоноса не слід - результати такого підрощування бувають досить нестабільні (вихід підрощеної молоді варіює у значних межах - від 0 до 42,5% і у більшості випадків не перевищує 10%).

Значно надійнішим є підрощування личинок у проточних басейнах і лотках риборозплідних заводів.

Останнім часом для підрощування личинок веслоноса до маси 200 - 300 мг з успіхом використовують апарати типу "Амур".

На думку авторів, найбільш прийнятною температурою води для підрощування личинок веслоноса слід вважати 20-24°С. З підвищенням її до 26°С швидкість росту личинок зростає, але водночас істотно зростають витрати кормів на одиницю приросту і знижуються показники виживання.

В установках із замкнутим циклом водопостачання (УЗВ) можливість створення оптимального температурного режиму на ранніх стадіях розвитку риб сприяє інтенсивному споживанню ними корму, що забезпечує високу швидкість росту і виживання. У подальшому, в зв'язку з незначною приймальною потужністю і високою вартістю експлуатації УЗВ, ефективність їх використання знижується.

Підрощування в басейнах з прямоточною системою водозабезпечення ставить результати підрощування в пряму залежність від температури води, що надходить (використання за температури води 16-17°С і нижче в зв'язку зі значною загибеллю личинок недоцільне). Із встановленням у джерелі водопостачання сприятливої температури висока швидкість росту і виживання личинок досягається з меншими витратами.

Після встановлення у ставах температури води в межах 17°С і вище найбільш доцільним є застосування садків, що дає змогу у порівняно стисліші строки і з найменшими витратами одержувати досить високі результати підрощування.

За багаторічними дослідженнями з підрощування личинок веслоноса в проточних лотках і басейнах риборозплідного заводу «Горячий ключ» (Краснодарський край) рекомендовано такі основні технологічні параметри. Щільність посадки личинок на початку підрощування - 5-10 екз./л, до закінчення періоду підрощування - до 2 екз./л. У процесі підрощування регулярно відбирають загиблих личинок, сортують молодь за розмірами (для запобігання канібалізму). Канібалізм у ранньої молоді веслоноса буває особливо помітним за переущільнених посадок, відсутності або недостатньої забезпеченості риб кормами. Оптимальна температура води під час підрощування молоді веслоноса - 20-22°С, хоча личинки досить добре ростуть і за нижчої температури (16-18°С). Вміст розчиненого у воді кисню не повинен опускатись нижче 5-6 мг/л, концентрацію кормових зоопланктерів (Daphnia, Strepto-cephalus, Moina тощо) необхідно підтримувати на рівні 5-6 мг/л. Живий корм у басейни і лотки починають випускати за 2 дні до переходу личинок на змішане живлення. Встановлено, що частина личинок починає споживати корм до випадання жовткової пробки. На першому етапі годівлі вносять лише дрібних ракоподібних (дрібні дафнії, моіни тощо). Кормовий коефіцієнт при годівлі цими формами зоопланктерів становить 6-7 одиниць. Для веслоноса характерна добова ритміка живлення. У личинок протягом доби в інтенсивності живлення спостерігається три мінімуми: о 14-й, 22-й і 4-й годині, і три максимуми: о 10-12-й, 18- 20-й і 24-2-й годинах. Личинок веслоноса звичайно підрощують протягом 10-15 діб до маси близько 150 мг. Вихід підрощеної молоді з лотків і басейнів у виробничих умовах становить 40-45%.

Для підрощування молоді веслоноса на тепловодних репродукційних комплексах на водоймах-охолоджувачах електростанцій частково може бути використаний значний досвід, набутий в процесі аналогічних робіт з рослиноїдними рибами і буфало, зокрема, не виключається можливість підрощування його молоді у плавучих садках, установлених у водоймах-охолоджувачах.

На початку підрощування дуже добрі результати дає годівля личинок веслоноса наупліями Artemia salina. За низької температури води (16-17°С) в період переходу вільних ембріонів на активне живлення годівля наупліями артемії дає змогу одержувати близькі результати (за темпом росту і виживанням риб) до одержуваних за більш сприятливої температури (19-20°С) з годівлею личинок дрібними дафніями. Тут значну роль відіграє те, що науплій артемії найохочіше споживають личинки веслоноса на перших стадіях розвитку, ці організми мають високу кормову цінність, а низька їх рухливість полегшує пошук і захоплення здобичі личинками. В зв'язку з цим у рибних господарствах, що будуть займатися підрощуванням молоді веслоноса, доцільно створити умови для інкубації яєць A. salina. При вилученні науплій з раціону у міру росту риб личинок веслоноса необхідно поступово адаптувати до нового виду корму.

Кормових зоопланктерів для згодовування молоді веслоноса можна відловлювати з водойм різного типу: водосховищ, водойм-охолоджувачів електростанцій, ставів тощо.

Для гарантованого забезпечення личинок веслоноса достатньою кількістю живих кормів слід освоїти масове розведення кормових ракоподібних у штучних умовах. Культивують рачків у спеціальних установках, басейнах, садках, невеликих ставках тощо.

Останнім часом у Росії розроблено штучні стартові корми для ранньої молоді веслоноса. Установлено також принципову можливість підрощування його личинок на стартових кормах, призначених для інших видів риб, зокрема, рецепту ЛК-5 (для молоді атлантичного лосося), а також на кормосумішах, в основі яких рибний, м'ясний фарш. Штучні комбікорми для личинок і мальків веслоноса повинні містити близько 45% протеїну і 15% жиру. Перевірка дослідних комбікормів різних рецептур засвідчила істотну залежність їх ефективності від складу компонентів. При виборі штучних стартових кормів слід враховувати, що веслоніс найохочіше поїдає корми, поки вони у завислому стані. З дна риби беруть їх неохоче. Тому найбільш придатними для личинок веслоноса є корми з нейтральною плавучістю.

Транспортують личинок веслоноса у поліетиленових пакетах з водою і киснем за щільності посадки (маса 10-20 мг) та тривалості перевезення до 24 годин не більше 15 тис. екз. на стандартний пакет, молоді масою 100-150 мг - не більше 400-500 екз. на пакет.

Вирощування посадкового матеріалу і товарної продукції

При вирощуванні посадкового матеріалу веслоноса в ставах рівень загальної продуктивності залежить від структури полікультури, кількісного співвідношення окремих видів у полікультурі, якості вихідного посадкового матеріалу (личинок, мальків), розвитку природної кормової бази тощо.

Основним конкурентом у живленні на першому році життя для веслоноса є строкатий товстолобик. Найбільш вдалим об'єктом для сумісного вирощування цьоголітків є білий товстолобик, конкуренція з яким у веслоноса найменша. У разі обмеженої кількості вихідного матеріалу доцільно використовувати монокультуру цьоголітків веслоноса.

У виробничих умовах рибгоспів степової зони Росії вихід цьоголітків веслоноса при вирощуванні в полікультурі з одновіковими групами рослиноїдних риб, буфало і канального сома на природній кормовій базі, як правило, становить: від зариблення личинками масою до 30 мг - не більш 8,5%; від підрощеної до 100-300 мг молоді - близько 30%; від мальків масою 600 мг – не менше 60 %. Рибопродуктивність за веслоносом становить від 100 до 300 кг/га за загальної рибопродуктивності 700-800 кг/га та середньої наважки цьоголітків веслоноса не менше 100 г. Як показав досвід вирощування посадкового матеріалу веслоноса, найбільш стабільні виходи риб одержано від молоді, підрощеної на живих зоопланктонних організмах, що стосується і молоді, підрощеної на осетрових заводах.

При вирощуванні у монокультурі та полікультурі з рослиноїдними рибами щільність посадки молоді веслоноса у вирощувальних ставах за наведеними у літературі даними змінювалась у значних межах (2-29,5 тис. екз./га). На підставі аналізу літературних даних для рибних господарств півдня України можуть бути рекомендовані такі тимчасові нормативні показники посадки підрощеної молоді веслоноса у стави: при вирощуванні на природній кормовій базі у полікультурі з рослиноїдними рибами - не більше 5 тис. екз./га; при вирощуванні на природній кормовій базі у монокультурі - не більше 10 тис. екз./га. Зазначені щільності посадки дають змогу одержувати високий вихід риби за вирощування і одночасно досить повно реалізувати значні потенційні можливості росту веслоноса на першому році життя (маса цьоголітків 50-100 г і більше). Для запобігання виїданню молоддю веслоноса личинок зариблюють вирощувальні стави підрощеною молоддю інших видів риб. Одним з варіантів кількісного співвідношення підрощеної молоді різних видів риб у полікультурі може бути такий: веслоніс, білий товстолобик або гібрид товстолобиків, білий амур: 1:2:0,5.

В експериментах в умовах середньої смуги України (Лісостеп) цьоголітки веслоноса, підсаджені у звичайні коропові вирощувальні стави до основних об'єктів полікультури (короп і рослиноїдні риби), за вирощування на природній кормовій базі зі щільністю посадки підрощеної молоді кілька сот екземплярів на 1 га до закінчення вегетаційного сезону досягали середньої маси 500-700 г. Маса окремих особин перевищувала 1 кг.

Становлять інтерес дослідження з сумісного вирощування цьоголітків веслоноса і осетрових риб. Певний досвід у цьому плані одержано в Росії на базі ставових вирощувальних систем осетрових рибоводних заводів Астраханської області. В цих експериментах випробовували різні варіанти полікультури весло-носа з гібридними формами осетрових видів, рекомендованих для використання в товарному осетрівництві (гібриди шипа і стерляді, білуги і стерляді). Вирощування здійснювали на природній кормовій базі із застосуванням кількох методів, що дають змогу одержувати цьоголітків веслоноса різної маси. Зокрема, для одержання великих за масою цьоголітків веслоноса, яких на наступний рік можна використовувати як посадковий матеріал для вирощування товарних дволітків, або як вихідний матеріал для племінної роботи, застосовували двоцикловий (двоетапний) метод вирощування риби. На першому етапі (наприкінці травня) для зариблення вирощувальних ставів використовували підрощену молодь веслоноса і личинок гібрида шипа і стерляді, що перейшли на активне живлення. Початкова щільність посадки підрощеної молоді веслоноса змінювалась у межах 1,4-2,2 тис. екз./га. За два місяці вирощування з одного гектара вирощувальних площ одержували до 1,5 тис. екз. цьоголітків веслоноса середньою масою 107 г (рибопродуктивність - 160 кг/га). Загальна рибопродуктивність ставів на першому етапі вирощування цьоголітків становила 370 кг/га. У наступних три місяці (другий етап вирощування) щільність посадки цьоголітків веслоноса зменшували до 210-280 екз./га. В результаті наприкінці жовтня з одного гектара вирощувальних площ одержували до 210 екз. цьоголітків веслоноса середньою масою 650 г (рибопродуктивність - до 135 кг/га). Загальна рибопродуктивність ставів на другому етапі вирощування цьоголітків становила 415 кг/га. Основна розмірна група цьоголітків гібрида шипа і стерляді (76%) складалась з риб масою 20-40 г. Протягом першого і другого етапу їх вирощування щільність посадки перебувала на рівні рекомендованих для даної вікової групи риб за технологією товарного осетрівництва. На відміну від двоциклового вирощування, при застосуванні безперервного (без розсаджування) методу вирощування риби середня маса цьоголітків веслоноса наприкінці вегетаційного сезону у різних варіантах дослідів змінювалась у межах 100-300 г (рибопродуктивність - 210- 420 кг/га). Рибопродуктивність за цьоголітками гібридів шипа і стерляді та білуги і стерляді при сумісному вирощуванні з веслоносом досягала 400 кг/га. Таким чином, наведені дані показують, що сумісне вирощування цьоголітків веслоноса і гібридів осетрових дає змогу істотно підвищити рибопродуктивність ставів. Сумарна продукція зоопланктону і бентосу у такій полі-культурі використовується значно ефективніше, ніж у монокультурі. Встановлено, що нижньою межею концентрації кормових організмів для одержання зазначених рибоводних показників слід вважати біомасу зоопланктону не менше 8-10 г/м³, м'якого зообентосу - 5- 10 г/м². Така полікультура дає змогу, не порушуючи традиційної технології вирощування осетрової молоді, додатково одержувати високоякісний посадковий матеріал веслоноса.