2169 (Теоретичні основи фінансового управління діяльності комерційних банків), страница 3

Ризик незбалансованої ліквідності пов'язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремі ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовуються спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн.

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою притаманні більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть істотно впливати на нього. Але банки можуть використати високі темпи інфляції з метою підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок значних приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів та коштів власників банку – акціонерного капіталу.

Ризик неплатоспроможності означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком ліквідності та з ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який приймає на себе банк.

Значне місце серед фінансових ризиків посідає група цінових ризиків, які пов'язуються з можливістю зміни дохідності чи вартості активів і зобов'язань банку. Трьома основними банківськими ризиками, що відносяться до даної групи, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний і ринковий ризики.

Ризик зміни відсоткових ставок – це ймовірність фінансових втрат у зв'язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку протягом певного періоду часу в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Ринковий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках. Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери; до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, нафту, зерно, кольорові метали тощо.

Валютний ризик та ризик зміни відсоткових ставок фактично пов'язані зі змінами вартості певних фінансових активів – іноземної валюти, кредитів, депозитів, тому часто під ринковим ризиком розуміють лише ті ризики, що виникають внаслідок зміни ринкових цін на всі останні активи, насамперед на цінні папери. Саме тому ринковий ризик визначається іноді як ймовірність зміни вартості портфеля цінних паперів банку.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують ряд спеціальних методів, об'єднаних спільною назвою – хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу істотно знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Наступна група об'єктів фінансового управління включає доходи, витрати, прибуток і рентабельність. Багато хто з економістів присвятили свої праці вивченню цих об'єктів [7, 23, 28, 30].

Доходи комерційного банку складають сукупний (валовий) доход, який залежить від обсягів та вартості наданих банком послуг.

У загальному визначенні доход – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) [2, 7, 24, 28].

Доход банку є необхідною умовою отримання прибутку і забезпечення рентабельної діяльності банку. Як фактор утворення прибутку, доход, у свою чергу, також перебуває під впливом різноманітних факторів. Аналіз доходу як окремого виду фінансових результатів є необхідною умовою забезпечення ефективного управління доходом з метою збільшення його обсягу та підвищення рівня доходності банківських операцій.

У літературі існують різні думки з приводу класифікації доходів [10, 13, 17, 18, 30, 32, 41]. Вивчивши літературні джерела нам представляється доцільним виділити ряд класифікаційних ознак, запропонованих НБУ для складання «Звіту про прибутки та збитки», згідно з якими доход банку поділяється на операційний доход і неопераційний доход (рис. 1.3).

Доход включає процентний доход, комісійний доход, доход від торговельних операцій, інші банківські та небанківські операційні доходи.

Доход

Процентний доход

Комісійний доход

Доход від торгівельних операцій

Інші небанківські операційні доходи

Рис. 1.3. Класифікація доходів комерційного банку

Процентний доход складається з доходів за коштами, розміщеними в інших банках, кредитами суб'єктам господарської діяльності і фізичним особам, іншими кредитами та доходу за цінними паперами, одержаного у вигляді відсотків.

Комісійний доход утворюється внаслідок розрахунково-касового та кредитного обслуговування банків і інших клієнтів як результат операцій на фондовому та валютному ринках, які не спричиняють отримання доходу і стосуються, перш за все, купівлі-продажу цінних паперів та іноземної валюти за дорученням інших банків або клієнтів.

Доход від торговельних операцій є наслідком торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банка і не є виконанням доручень клієнтів.

До інших банківських операційних доходів належіть дивідендний доход, доход від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями.

Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями тощо.

До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій) та інші непередбачені доходи.

Для забезпечення фінансово-господарської діяльності комерційні банки здійснюють відповідні витрати, обсяг та структура яких залежить від обсягів та вартості витрачених у процесі діяльності трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Витрати – це зменшення економічної вигоди в звітному періоді, викликане чи відтоком (використанням) активів чи появою заборгованості, що приводить до зменшення власного капіталу і не є наслідком розподілу його між акціонерами. Витрати – це чи збільшення суми зобов'язань без відповідного збільшення суми активів, чи зменшення суми активів без відповідного зниження суми зобов'язань [10, 13, 17, 18, 30, 32, 41].

Так само, як і доходи, витрати – необхідна умова отримання прибутку. Без здійснення відповідних витрат неможлива діяльність, навіть існування комерційного банку. Але на відміну від доходів, збільшення яких потенційно збільшує прибуток, вплив на прибуток витрат носить зворотній характер.

У науковій літературі існують різні думки з приводу класифікації витрат [10, 13, 17, 18, 30, 32, 41]. Вивчивши їх, нам представляється доцільним виділити ряд класифікаційних ознак і скласти по них узагальнену класифікацію витрат комерційного банку.

При цьому, бажано обрати таку систему групування, яка дозволила б виділити в окремі групи найбільш суттєві витрати банку. Згідно з узагальненою класифікацією витрати банку поділяються на наступні групи (рис. 1.4).

В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Як основний узагальнюючий показник фінансових результатів діяльності комерційного банку прибуток, у той же час, є найважливішим джерелом формування його капіталу, забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності. Таким чином, отримання прибутку є однією із стратегічних цілей управління та найважливішим об'єктом фінансового аналізу діяльності банку.

Рис. 1.4. Класифікація витрат комерційного банку

Кінцевим фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток до оподаткування (балансовий прибуток), який утворюється внаслідок руху грошових потоків, що характеризують доходи і витрати банку.

Отже, доходи і витрати комерційного банку є чинниками першого ряду щодо формування прибутку. В узагальненому вигляді прибуток є різницею між доходами, отриманими банком за відповідний період внаслідок своєї діяльності, та витратами, здійсненими за той же період для забезпечення цієї діяльності (рис. 1.5).

За своєю структурою доходи, витрати і прибуток комерційного банку відповідають напрямкам його діяльності.

Рис. 1.5. Класифікація прибутку комерційного банку

Чистий процентний доход є різницею між процентними доходами і процентними витратами банку. Його можна досліджувати в цілому та за джерелами утворення: прибуток від кредитних операцій, прибуток від операцій з цінними паперами тощо.

Чистий комісійний доход визначається комісійними доходами і комісійними витратами. Він також може бути розподілений за видами банківських послуг, які є джерелами утворення відповідних доходів і напрямками витрачання коштів.

Інший прибуток – це різниця між сумою інших операційних банківських і не банківських доходів, отриманих внаслідок зменшення резервів по заборгованості, непередбачених доходів та сумою відповідних витрат комерційного банку.

Розглянувши об'єкти фінансового управління нам представляється доцільним проведення постійного їхнього аналізу і моніторингу. Тільки відстеження змін у поводженні перерахованих вище об'єктів дозволить вищому керівництву комерційного банку прийняти вчасно необхідні міри для запобігання негативних наслідків.

1.3 Організаційно-функціональна модель фінансового управління комерційного банку

Відповідно до мети вдосконалення фінансового планування сформуємо організаційно-функціональну модель фінансового управління діяльності комерційного банку. Для цього необхідно виділити центри діяльності, що роблять послуги і здійснюють операції і доходи, що одержують по них. Найбільш великим організаційно-функціональним підрозділом філії комерційного банку є Департамент, що поділяється на більш відособлені підрозділи, такі як Управління і відділ.

Кожен центр діяльності містить у собі ряд функціональних підрозділів, структурованих по видах послуг і здійснюваних операцій. У табл. 1.1. представлено класифікацію центрів банківської діяльності, що відповідає типовій організаційно-функціональній структурі філії комерційного банку.

Таблиця 1.1 Центри банківської діяльності філії універсального комерційного банку

Підрозділи, що не приносять прямих доходів і забезпечують функціонування інших центрів, відносяться до числа управлінських і обслуговуючих, і називаються підтримуючими напрямками. Обслуговуючі структурні центри виконують допоміжні функції стосовно діяльності інших підрозділів. До них відносяться служби автоматизації і комп'ютерних систем, маркетингу і реклами, управління персоналом, адміністративно-господарські служби та інші. Окремим великим структурним підрозділом є бухгалтерія, яка не приносить прямих доходів, але безпосередньо сприяє операційної діяльності бизнесів.

Управлінські структурні центри включають керуючі органи і підрозділи, що підтримують функції управління. Такі підрозділи, що підтримують функції фінансового управління в комерційному банку, об'єднані в окреме фінансове управління, що поєднує в собі аналітичні і планові функції. У зв'язку з тим, що механізм управління комерційного банку являє собою переплетені в часі і функціонально-багатоступінчасті складні процеси, то начальник фінансового управління повинен підкорятися безпосередньо вищому керівництву комерційного банку чи його установи (філії).

Місце фінансового упрвління в організаційній структурі філії комерційного банку представлене на рис. 1.6.