2169 (Теоретичні основи фінансового управління діяльності комерційних банків)

1. Теоретичні основи фінансового управління діяльності комерційних банків

1.1 Сутність та функції фінансового управління в комерційних банках

З погляду системного підходу управління являє собою цілеспрямований вплив однієї системи на іншу для зміни її поводження (стану) відповідно до умов середовища, що змінюється [9, с. 39]. Під системою розуміється самостійний господарський підрозділ, що утворюється взаємодіючими і взаємозалежними частинами [43, с. 14]. Будь-яка організована система, якою є і комерційний банк, володіє низкой властивостей, докладно вивченими науковцями – економістами [15, 17, 43]. Інформація про об'єкт управління сприймається управлінською підсистемою, переробляється відповідно до тієї чи іншої мети управління й у виді управлінського впливу передається на об'єкт управління. При цьому управлінські впливи на об'єкт управління здійснюються за допомогою менеджменту.

Аналіз економічної літератури вказує на існування різних думок щодо визначення термінів «управління» і «менеджмент».

Управління являє собою совокупність заходів та рішень на основі аналізу та підготовки, у відповідності стратегичним та тактичним задачам, планам діяльності [26]. Управління – це процесс планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформолювати та досягнути цілей організації [32]. Існує визначення що система управлінських відносин і являє собою менеджмент, що характеризуються рядом функцій [8, с. 7; 13, с. 27; 16, с. 19; 32, с. 76; 36, с. 48]. У таких визначеннях поняття менеджменту зводиться до характеристики процесу прийняття і реалізації рішень. Менеджмент іноді визначається як взаємодіюча, взаємозалежна сукупність органів управління чи як раціональний, продуманий системний зв'язок між органами управління [31, с. 159].

Менеджмент визначають як науку, що має свій предмет, специфічні проблеми і підходи до їх розв’язання [11, с. 112; 34, с. 5; 42, с. 24; 44, с. 35]. Аналізуючи ці поняття визначаємось, що менеджмент це управління в умовах ринкової економвки. Він за совоєю суттю є синонімом терміна «управляння». [24, с. 37, 39].

Для більш повного розуміння процеса управління, на наш погляд, необхідно розглядати управління і менеджмент як єдиний вид діяльності, спрямований в ході цієї діяльності на досягнення певних цілей, шляхом раціонального використання ресурсів. Тому, в данному випадку, при розгляданні фінансового управління в комерційному банку можно використовувати поняття фінансового менеджменту.

Управління є постійним і беззупинним інформаційним і комунікаційним процесом. Систематично здійснюваний і спрямований на майбутні події цей процес можна зобразити у вигляді рисунку (рис. 1.1).

У літературі зустрічаються різні думки про сутність управління. Деякі авторі вважають, що фінансовий управління – це наука і мистецтво приймати інвестиційні рішення щодо вибору джерел фінансування [13, с. 32]. На думку Джозефа Ф. Синки фінансове управління – це управління активами (скільки інвестувати й у які саме активи) і управління пасивами (як залучити необхідні для інвестування кошти) [40, с. 16]. Більшість російських економістів дотримується цієї позиції. Підтвердженням цьому (у частині комерційних банків) служить висловлення Ю. Маслеченкова і В. Команова про те, що в основі фінансового управління лежить управління портфелем активно-пасивних операцій чи динамічна рівновага балансу комерційного банку [30, с. 7]. Заруба О.Д. визначає фінансове управління у комерційних банках як систему дій фахівців, заснованих на фінансовому аналізі, спрямованих на залучення за найвигіднішими для банку умовами позикового капіталу, на формування оптимальної структури власного капіталу і найбільш ефективне використання фінансових ресурсів у кредитній діяльності і наданні різних послуг [22, с. 7]. Іноді економісти, говорячи про фінансове управління, взагалі не дають визначення цьому поняттю, хоча ведуть мову про широкі заходи для управління фінансами (регулювання маси і динаміки прибутку, інвестиційна і дивідендна політика та ін.) [41].

Розглянувши вищенаведені думки про сутність фінансового управління і менеджменту, необхідно зазначити, що вплив на фінансові процеси і відносини можна вважати змістом управління, що включає в себе два взаємозалежних блоки (об’єкти):

управління активами і пасивами комерційного банку;

управління доходами, витратами, прибутком і рентабельністю

комерційного банку.

Ф

Рис. 1.1. Схема процесу управління комерційним банком

Суб'єктами фінансового управління в комерційних банках виступають керівники різних організаційних рівнів, що мають право приймати управлінські рішення і несуть за них відповідальність. Організацію процесу фінансового управління здійснює персонал спеціалізованих підрозділів комерційного банку, у завдання яких також входить інформаційно-аналітична підтримка обгрунтування та прийняття управлінських рішень.

Фінансове управління у комерційних банках, як і будь-яка наука, базується на певних принципах, виконує конкретні функції за допомогою інструментарію з метою досягнення поставлених цілей. Фінансове управління характеризується низкою таких принципів [10, 34, 41]:

спрямованість дій суб'єкта на досягнення певних цілей;

єдність мети, результатів і засобів її досягнення;

комплексність процесу фінансового управління;

єдність і погодженість стратегічного, тактичного і фінансового планування;

контроль прийняття і виконання управлінських рішень в галузі фінансів.

Відповідно до класичної теорії управління в будь-якій галузі притаманні такі основні функції, як планування, організація, регулювання, координування, стимулювання і контроль [10]. При цьому в наукових колах продовжують вестися суперечки щодо набору цих функцій. Так, наприклад, автори наукових праць уявляють собі набір цих функцій у складі аналізу, планування, регулювання і контролю [34, 42]; планування, організації, координації, мотивації і контролю [37, 61]; планування, організації, обліку і контролю, аналізу і регулювання [24]; планування, реалізації плану, організації взаємодії, мотивації і контролю [32]; планування, організації, обліку, контролю, мотивації, регулювання, координації [43].

Розглядаючи зміст функцій управління комерційного банку, можна зазначити, що найбільш повно їхній склад визначив Балабанов І., виділивши такі функції, як планування, прогнозування, організацію, облік, оцінку, аналіз, регулювання, координування, стимулювання і контроль [9, с. 43]. У той же час у літературі визнаються найбільш важливі такі функції як планування, аналіз, регулювання і контроль [24, 34, 42].

Планування представляє собою процес прийняття рішень, орієнтований у майбутнє, і є невід'ємною частиною управління. Предметом планування виступають рішення стосовно майбутніх подій, прийняті в сьогоденні. Це систематична постановка цілей і визначення складу, структури і черговості заходів, спрямованих на їхнє досягнення. При плануванні розподіляються обмежені ресурси між фінансовими інструментами, підрозділами, продуктами і клієнтами на основі отриманого прогнозу про динаміку основних макроекономічних та інших зовнішніх параметрів і їхнього стану на визначену дату в майбутньому. Важливою категорією планування є горизонт планування чи термін, на який воно здійснюється. У країнах з розвиненою ринковою економікою розповсюджений горизонт планування складає 5 років з річною розбивкою. У сучасній економічній ситуації, що склалася в Україні, і, тим більше, у банківському секторі, горизонт планування повинен складати не більш одного року. Причинами скорочення горизонту планування можна назвати загальну нестабільність економічної сфери в Україні, нестійкість грошового обігу і слабку прогностичність темпів інфляції, а також недостатність і недосконалість законодавчої бази. Найбільш детально комерційні банки планують свою діяльність на квартал з помісячною розбивкою. Ці розходження пов'язані не тільки з проблемою прогнозування фінансово-економічних обставин і показників ринку, але і з термінами формування фінансового результату, що є підсумковим показником планування.

Більшість учених, що займаються проблемами аналізу і планування банківської діяльності, розглядають планування як багаторівневий процес, кожному з який притаманне своє коло питань [7, с. 322–323; 35, с. 14, 63]. У науковій літературі можна зустріти різні склади цих рівнів. Ми приєднуємося до думки тих авторів, що виділяють рівні стратегічного, тактичного і фінансового планування (рис. 1.2) [35, 63].

Стратегічне планування, що знаходиться на першому рівні системи банківського планування, включає висування ідей, постановку ключових цілей, задач і визначення основних підходів до їх розв’язання. Другий рівень складає тактичне планування, що торкається визначення заходів і задач з реалізації стратегій. Фінансове планування переводить стратегії, завдання і заходи, що вироблено в процесі стратегічного і тактичного планування, у певні вартісні показники.

Під фінансовим планом розуміється формалізований письмовий документ про плани управління на майбутнє. На відміну від фінансового плану продукти інших видів планування можуть включати інформацію, безпосередньо не виражену в грошових одиницях. Фінансовий план складається з двох частин – плану портфеля активів, пасивів і послуг, з одного боку, і плану доходів і витрат (бюджету) чи Звіту про прибутки і збитки – з іншого. Обидві ці частини органічно пов'язані один з одним: джерелом інформації для формування бюджету служить план портфеля активів, пасивів і послуг, і навпаки – елементи плану по доходам і витратам впливають на планування ресурсів, вкладень і обсягу реалізації послуг комерційного банку. Процес фінансового планування, таким чином, не має чіткої технологічної карти, відповідно до якої виробляються визначені процедури, як і будь-який інший складний інтелектуальний процес у сфері управління. У процесі фінансового планування його об'єкти (доходи і витрати, активи і пасиви, послуги й операції) постійно перетинаються, і на визначеній стадії планової роботи над одним об'єктом неминуче доводиться звертатися до іншого і навпаки [49].

Рис. 1.2. Планування в комерційному банку як багаторівневий процес

Інформаційну базу фінансового планування багато в чому складають результати прогнозування і моделювання. Прогнозування є спеціальним науково-практичним дослідженням для визначення перспективи розвитку якого-небудь економічного явища і являє собою спробу додати майбутньому визначеність з різним ступенем імовірності і, тим самим, знизити ризик. У залежності від результатів прогнозування будуються ті чи інші моделі поводження комерційного банку на ринку. За допомогою прогнозування і моделювання намагаються вибрати найбільш імовірний хід події, чи, що більш типово, діапазони імовірностей майбутніх подій, засновані на припущеннях і судженнях так само, як і на об'єктивних методах. Прогнозування відповідає на запитання: «Що імовірніше за все відбудеться з банком?», а не те, чого банку хотілося б. Таким чином, планування – це суб'єктивний, а прогнозування – об'єктивний початок у визначенні майбутнього. Проте, план не повинний ставати документом рекомендаційного характеру. План повинний мати силу закону для організації, у якій він розроблений. Фінансове планування повинне проводитися всіма підрозділами комерційного банку, а план – народжуватися в результаті широких дискусій у колегіальних органах. В даний час у більшості українських банків організацію процесу планування, вироблення планових методик і процедур, а також інформаційно-аналітичну підтримку прийняття рішень здійснює персонал спеціалізованих підрозділів комерційних банків (відділ аналізу та ризиків, планово-бюджетний відділ та ін.). Помилкове представлення, що ці підрозділи повинні здійснювати повний комплекс розробки планів, привело до відриву керівництва цих комерційних банків від виконання планових функцій і, тим самим, від основної частини управління. План відображає політику банку на перспективу, визначає правила гри і має на увазі кооперацію і консолідацію зусиль різних складових кредитної організації на досягненні поставлених стратегічних цілей. Здійснити успішну координацію планового процесу під силу тільки керівництву, що володіє стратегічним баченням розвитку комерційного банку.

Функція організації у фінансовому управлінні зводиться до об'єднання людей, що спільно реалізують фінансовий план на базі визначених правил і процедур. До останніх відносяться створення органів управління, установлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик тощо.

Регулювання в управлінні – вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості фінансової системи у випадку виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює, в основному, поточні заходи щодо усунення виниклих відхилень від фінансових планів.