Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

2.3. Формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками банку

Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.

До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний — на нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, еубстандартні, сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: «Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами».

Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Комерційний банк зобов’язаний щоквартально уточнювати загальний обсяг резерву відповідно до сум

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у національній валюті.

З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

а) оцінки фінансового стану позичальника;

б) погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника, схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції.

Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи мають бути враховані:

• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан

• наявність реальної застави

• вік та здоровя клієнта

• загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати

• інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотки за ними, а також користування іншими банківськими послугами

• зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Комерційний банк зобов’язаний за станом на перше число кварталу розглядати кредитний портфель із метою оцінки кредитних ризиків.

Звітність про класифікацію кредитів та створення резерву подається комерційним банком установі НБУ щоквартально разом із розрахунками економічних нормативів у порядку, встановленому НБУ.

Банківський нагляд НБУ постійно проводить перевірки звітності комерційних банків та їх установ щодо правильності класифікації ними своїх кредитних портфелів та дотримання порядку створення і використання резервів.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б - фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г - фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

* добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

* слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

* недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору - під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Реалізація майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності позичальника погасити кредитну заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили (форс - мажору), списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість у разі наявності будь-якого з нижче вказаних документів:

• підтвердження Торгово - промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України або підтвердження уповноважених органів іншої держави у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха в цій державі;

• рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі, та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягнули за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур у обсягах, що перевищують 30% від середнього врожаю за попередні 5 календарних років.

Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

Розділ 3. Удосконалення організації банківського кредитування

3.1. Огляд наукових концепцій теми дослідження.

Проблеми правового регулювання кредитних операцій.

Новий Закон „Про банки і банківську діяльність” значно поліпшив правове регулювання багатогранної діяльності банківських установ країни. Проте, як кажуть, досконалості немає меж. У статті розглядаються проблеми законодавчого регулювання кредитних операцій банків, які можуть виникати в ході застосування положень зазначеного вище закону.

Норми чинного законодавства України, якими регулюються кредитні відносини, на думку багатьох практиків банківської справи, ще не сповна відповідають потребам сьогодення. Не всі діючі законодавчі та нормативні документи, що регламентують проведення комерційними банками кредитних операцій, мають чіткий системний характер і тому не забезпечують постійного розвитку кредитного ринку в Україні. Крім того, положення багатьох чинних нормативно-правових актів мають суттєві розбіжності та протиріччя. Це гальмує процес нарощування комерційними банками кредитного портфеля, а отже, не дає змоги повною мірою задовольняти зростаючі потреби економіки держави.

Серед факторів, які стримують розвиток кредитування вітчизняної економіки, домінують кредитні ризики, що мають як системний, так і суб’єктивний (індивідуальний) характер. Системні кредитні ризики пов’язані передусім із правовими проблемами (вони в основному стосуються захисту прав кредиторів), загальним станом економіки (недостатньою ринковою активністю суб’єктів господарювання, доволі значним поза банківським обігом грошей тощо). Суб’єктивний, або індивідуальний характер мають, як правило, ризики, пов’язані з поведінкою конкретних позичальників.

Активізацію кредитування в Україні значною мірою стримують проблеми розвитку ринку застав, передусім – відсутність чіткого механізму застосування іпотеки. Суттєвими є й інші фактори: курсові ризики (особливо у разі кредитування іноземною валютою); необхідність виконання доволі жорстких вимог Національного банку щодо створення страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій; низький рівень капіталізації банківської системи; недостатня кількість банківських ресурсів для середньо- і довгострокового кредитування інвестиційних проектів; високий (порівняно з європейським) рівень процентних ставок; операційні ризики, пов’язані з недосконалістю технологій та відсутністю відповідного досвіду банківського персоналу; інші проблеми.

Слід наголосити, що останнім часом робляться активні спроби збільшити обсяги кредитування реального сектора економіки. Зокрема розробляються та приймаються відповідні законодавчі й нормативні акти. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття наприкінці минулого року Закону „Про банки і банківську діяльність”. Ним, окрім іншого, запроваджено нові механізми регулювання кредитних відносин. Уперше юридично визначено місце і роль вітчизняних спеціалізованих банків – інвестиційних та іпотечних, тобто банківських установ, щонайменше 50% активів, в яких мають розміщуватися в інвестиції або в іпотечні кредити.