З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [1], який реалізує пенсійну реформу в Україні на 1-му (солідарний) та 2-му(накопичувальний) рівні.

Характерними ознаками розвитку пенсійної системи періоду 2004–2008 років є наступне:

– продовження практично монопольного існування тільки першого (солідарного) рівня пенсійної системи України з збереженням всіх джерел зборів в бюджет Пенсійного Фонду України, призначених на 2-му етапі розвитку (1998–2003 роки);

– перехід до «прив’язки» мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян, який законодавчо регулюється щорічними законами України про Державний бюджет;

• відповідного зростання в 3,2 рази абсолютного рівня середньомісячної пенсії по Україні з 182,2 грн./міс (30,0% від середньомісячної заробітної плати) у 2004 році до рівня 590,8 грн./міс (43,7% від середньомісячної заробітної плати) у 2007 році з суттєвим зростанням відносного рівня між середньомісячною пенсією та середньомісячною заробітною платою (Рис. 3.1);

– досягнення відносних показників обсягів загальних доходів Пенсійного Фонду України у 2005–2007 роках на рівні 13,8 – 14,8% від обсягу ВВП, що вперше за період 1992–2004 років перевищило рівень відносних показників обсягу загальних доходів Пенсійного Фонду України у 1991 році на рівні 11,3% від обсягу ВВП;

– різке зростання дотацій Пенсійному Фонду України з Державного бюджету України в 4 рази у 2005 році та в 7 разів у 2008 році відносно рівня дотацій 2003 року.

– підвищення пенсій згідно новому закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» привело до суттєвої нестачі власних коштів Пенсійного Фонду України, що потребує значних дотацій з Державного бюджету України. Так в загальному бюджету доходів Пенсійного Фонду на 2008 рік в 141 млрд. грн. частка надходжень з Державного бюджету -2008 становить 34 млрд. грн.;

Рис. 3.2. Динаміка абсолютного росту номінальних доходів Пенсійного Фонду України з всіх джерел надходження в 1996–2008 роках.

3.2 Демографічна проблема в наповненні власних доходних джерел 1-го солідарного рівня Пенсійного Фонду України

Негативна демографічна ситуація в Україні по прогнозам приводить до підвищення відсоткової частини пенсіонерів серед населення України з рівня 11% у 1959 році до рівня 19% у 1997 році та до прогнозного рівня 27% у 2026 році, при цьому відсоткова частина населення в працездатному віці з рівня 55% у 1959 році знижується по прогнозам до 52% у 2026 році, а частка молоді до 20 років знижується з рівня 34% у 1959 році до рівня 21% у 2026 році. Враховуючи масову трудову міграцію працездатного населення (на рівні 7,5 млн. чол.) в Європу, наповнення солідарного фонду Пенсійного Фонду України за рахунок зборів з фонда оплати праці підприємств та працівників в Україні становиться все більше проблематичним.

Оскільки показник динаміки росту номінального ВВП України в умовах гіперінфляції 1992–1995 років та інфляційного стрибка 1997–1998 року не є об’єктивним, в дипломному досліджені використані показники реального ВВП України у 1991–2007 роках з врахуванням інфляційного дефлятора, які показали, що відносний рівень реального ВВП у 2007 році становить тільки 75,6% від ВВП 1991 року (в порівняльних цінах 1990 року). Таким чином реальний рівень доходів Пенсійного фонду України в порівняльних цінах 1991 року становить тільки 10,4%, що нижче рівня реальних доходів Пенсійного фонду України 11,3% у 1991 році. Враховуючи, що кількість пенсіонерів в Україні у 1991 році становила 12,1 млн. чоловік, у в 2007 році – 13,41 млн. грн., скорегований рівень доходів Пенсійного Фонду України в цінах та кількості пенсіонерів 1991 року становить всього 9,4% від реального ВВП 1991 року. Тобто реальна купівельна спроможність середньої пенсії у 2007 році складає всього 83% від реальної купівельної спроможності середньої пенсії у 1991 році.

Таблиця 3.1. Розподіл населення України за віком у 1990–2007 роках

3.3 Аналіз досягнутого рівня впровадження 3-го рівнів системи пенсійного страхування України за 2004–2007 роки для вирішення кризи солідарної системи 1-го рівня

За останніми даними Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг загальна кількість учасників НПФів становить всього 280 тис. осіб. Це дуже мало, адже зайнятого населення працездатного віку в Україні нараховується 19 млн. чол. Пенсійні активи недержавних пенсійних фондів становлять близько 0,05% від загальних активів українських банків, що робить їх неконкурентоспроможними на фінансовому ринку України [19].

Поки що українці дуже пасивно ставляться до своєї участі в недержавному пенсійному забезпеченні. Воно ще не стало вагомою складовою соціального чи компенсаційного пакета, що надається роботодавцем найманим працівникам поряд із іншими видами винагороди (відпочинком, преміями, пільговим лікуванням тощо). Зате на Заході недержавні пенсії перетворилися на доволі масовий додатковий вид соціальних гарантій. У розвинених країнах кошти НПФів відіграють важливу роль на ринку капіталів і є чи не найпотужнішими інституційними інвесторами. У нас же нерозвиненість системи НПФів позбавляє вітчизняну економіку потужного фінансового ресурсу. Пенсійні гроші належать до довгострокового інвестування. Їх не випадково ще називають «довгими грошима».

Проблему НПФ частково висвітлюють результати соціологічного опитування, яке було нещодавно проведене Агентством фінансових ініціатив на замовлення проекту «Розвиток ринків капіталу» [13]:

А) В Україні рівень поінформованості суспільства про впровадження пенсійної реформи є досить високим як серед працівників, так і керівників. Однак більшість опитаних мають лише загальне уявлення про неї. До речі, із віком ступінь поінформованості збільшується: від 70% (респонденти 18–25 років) до 83% (після 55 років).

Б) Сьогодні самостійно накопичують на свою майбутню пенсію близько 21% опитаних респондентів. І лише кожен шостий з них використовує для цього інструментарій фінансових установ. Подібна ситуація свідчить про невисокий потенціал сучасної недержавної пенсійної системи. На пряме запитання про готовність брати участь в НПФах позитивно відповіли понад 19% – приблизно стільки ж, скільки зараз із власної ініціативи накопичують кошти на старість. Людей приваблює можливість самостійного формування своєї пенсії, гарантія стабільного матеріального стану в майбутньому, забезпечення надійного збереження коштів. Тим часом, серед основних стримуючих факторів працівники назвали недовіру до НПФів, відсутність коштів та належної інформації, побоювання втратити відкладені гроші.

В) Відсутність у населення достатніх коштів для недержавних пенсій також є прикрою правдою. Частка заощаджень у доходах населення в Україні є невисокою. Однак, як свідчать статистичні показники, за грудень 2007 року наявний дохід, який може бути використано населенням на придбання товарів та послуг, зріс порівняно з минулорічним на 25%, а реальний, визначений з урахуванням цінового чинника, – на 12,8%. Необхідно також пам'ятати про зменшення реальної заробітної плати з 1 січня 2007 року у зв'язку із збільшенням ставки податку з доходів фізичних осіб до 15%. Тому на потенційні грошові потоки фізичних осіб у НПФи найближчим часом сподіватися складно, хоча потенціал у населення для цього все ж таки є.

Г) Керівники підприємств могли б більш активно долучатися до недержавного пенсійного забезпечення та перераховувати пенсійні внески на користь своїх працівників. Законодавством навіть надані спеціальні пільги. Так, передбачена можливість віднесення до валових витрат суми внесків, сплачених до НПФ на користь своїх працівників. Податкові ліміти цих відрахувань визначені на рівні не більше 15% заробітної плати кожного працівника за місяць, та водночас не більше 140% суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи.