169582 (Історія взаємовідносин людини і природи. Основні поняття популяційної екології людини)

Тема 1. Вступ. Історія взаємовідносин людини і природи

План

1. Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання і методи.

2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика.

3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у період:

3.1 первісного суспільства;

3.2 античності;

3.3 середньовіччя;

3.4 епохи Відродження;

3.5 індустріального розвитку;

3.6 у ХХ ст.;

3.7 на сучасному етапі.

4. Екологічні кризи. Ознаки глобальної, планетарної екологічної кризи.

5. Екологічні проблеми в Україні.

1. Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання і методи

Термін „ екологія людини” був вперше введений американськими вченими Р.Парком і Е. Бюргесом в 1921р. На сьогодні існує багато визначень, що собою являє екологія людини як самостійна дисципліна. Наприклад, І.І.Дедю ( 1990 р.) визначає екологію людини , як комплексну науку, що вивчає закономірності взаємодії людини з навколишнім середовищем, питання розвитку народонаселення, збереження і розвиток здоров’я, удосконалення фізичних і психічних можливостей людини. За визначенням російського академіка –медика В.П.Казначеєва, екологія людини - це комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров’я населення, вдосконалення виду Homo sapiens .

Виходячи з цього, об’єктом вивчення екології людини слід вважати систему „людина-навколишнє середовище”, або антропоекосистему, в межах якої однотипна (міська, сільська) людська популяція взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовища і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров’я населення.

Завданнями екології людини за визначенням бельгійського вченого Люка Хенса ( 1996) є:

- вивчення принципів взаємодії між людиною і навколишнім середовищем;

-дослідження сучасного стану людських популяцій та впливу природних умов на їх життя ;

-дослідження особливостей соціальної організації та суспільного життя людини ;

-вивчення та прогнозування можливих шляхів розвитку та виживання людини як біологічної та соціальної істоти.

Екологія людини тісно пов’язана з такими науками, як медицина, психологія, загальна екологія, антропологія, демографія, соціологія, географія.

Методи дослідження екології людини :

-описово- порівняльний

-експериментальний

-математичного моделювання та системного аналізу

Причини виникнення спеціального напряму екології-екології людини

Сучасна технічна цивілізація породила багато проблем , і навіть , загроз для існування всього живого на Землі. Зараз людству загрожує небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршання якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Існує 5 глобальних проблем, що потребують негайного вирішення, аби життя на Землі продовжувало б свій подальший розвиток. Ці проблеми :

Збереження миру на Землі. За все історію розвитку людського суспільства, за підрахунками вчених , лише біля 100 років на Землі не було війн. Глобалізація економіки, проблеми геополітики наддержав призвели до появи тероризму, що постійно призводить до невиправданих людських жертв та збільшує загрозу використання зброї масового знищення.

2. Подолання відсталості колишніх колоній та залежних країн. Кожна п’ята людина в Світі потерпає від голоду.

3. Збереження і захист природного середовища. Швидка індустріалізація та урбанізація планети, інтенсивна хімізація сільського господарства порушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалось прогресуюче руйнування.

4.Забезпечення людства достатньою кількістю і безпечними джерелами енергії.

5.Подолання суперечливого над швидкого зростання населення Землі і диспропорцій його складу. За 1 млн. років свого розвитку людство досягло першого млрд. населення приблизно до 1850 р. В 1920-1930 рр. ХХ ст. населення планети становило 2, 5 млрд., в 1987 р. – 5 млрд., а в 1999 р.- 6 млрд. За прогнозами вчених, хоча зростання чисельності населення уповільнилось, до 2050 р. воно досягне 12 млрд., що порушує багато не тільки соціальних , але і екологічних проблем.

Для вирішення глибокої суперечності між людським суспільством та природою потрібна реорганізація всієї системи природокористування. В Західній Європі, де ці питання стали більш гострішими, екологія людини виникла ще на початку ХХ ст. на межі суспільних та біологічних наук.

2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика

Можна виділити 3 основних етапи взаємовідносин людини з природою протягом історії людства.

1.Перший період від появи на Землі перших людей Homo habilis і до виникнення сучасних людей Homo sapiens близько 40 тис. р. тому. Цей період тривав приблизно 2-3- млн.р. і характеризувався суто біологічними стосунками людини з природою, не порушуючи динаміки основних біологічних процесів.

2.Другий період від пізнього палеоліту і до середини ХХ ст. Цей період продовжувався приблизно 40 тис. р. На його протязі можна виділити три стадії , а саме:

- примітивну, коли вплив людини обмежувався полюванням та рибальством;

- агрокультурну, коли антропогенний вплив на природу відбувався при занятті скотарством та землеробством;

- машино – індустріальну, коли основним засобом руйнування стало промислове виробництво. На цій стадії, внаслідок НТР, нераціональне природокористування та господарська діяльність призвели до пошкодження та руйнування механізмів саморегуляції біосфери.

3.Третій період взаємовідносин людини з природою можна характеризувати як кризовий. З середини ХХ століття тому розпочалася сучасна екологічна криза, яка призвела до забруднення природного середовища і до нестачі природних ресурсів ( Боков В.А.,Лушик А.В., 1998). Ще більш небезпечна криза – криза екологічних систем, яка проявляється в порушенні стійкості геосистем і біосфери в цілому (Реймерс, 1994 ).

3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у різні періоди

3.1 Первісне суспільство та стародавні цивілізації

Первісна людина сприймала навколишній світ як певну сукупність живих та неживих предметів та істот, які були дружніми , або ворожими. З використанням вогню, розвитком скотарства та землеробства, стає можливим при накопиченні певних знань використовувати ті, чи інші природні явища собі на користь. З розвитком людського суспільства виникає утилітарно – прагматичне ставлення до природи, як до джерела ресурсів людської діяльності, а з іншого боку – процес обожнення природних сил як носіїв вищої, абсолютної мудрості, гармонії та краси буття. Виникають культи богів, що керують не тільки долею людини, але є носіями та виразами сил природи, наприклад Перун – Сонце у стародавніх слов’ян.

Поступово здійснюється перехід до виробничого способу ведення господарства. Час активного розвитку землеробства характеризується значною іригацією земель ( витоки Нилу, Середня та Мала Азія, Індія, Китай, Юна та Центральна Америка, частина території Сахари ). Іригаційні системи минулого забезпечували високу продуктивність зрошуваних земель, про що свідчить значна щільність населення в цих районах. Наприклад, на зрошуваних землях Туркменії в ІІ – І тис. до н.е. вона досягала 8—9- чоловік на 1 км 2. Але для розширення площ ораних земель вирубувались ліси, будувались значні іригаційні системи, що суттєво впливало на природні процеси. Руйнування природи задля отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур призвело до екологічної кризи примітивного землеробства.

Підсумовуючи, можна сказати, що зародженню сільського господарства передували дві екологічні кризи: 1) криза „ відносного збіднення доступних примітивній людині ресурсів навколишнього середовища; 2) перший антропогенна криза - масове знищення великих тварин. Подальша еволюція взаємовідносин суспільство – природа пов’язана з першою сільськогосподарською революцією, яка проявилася в переході від мисливства та збиральства до сільського господарства

3.2 Античність

Античний період розвитку людства характеризується появою та подальшим розвитком багатьох наукових напрямів та течій в філософії, природничих науках. Саме в цей час працювали і затверджували свої погляди на розвиток Всесвіту та життя такі видатні вчені, як Гіппократ, Аристотель, Теофраст, Тацит . Розширенням знань про будову людського тіла людство зобов’язано римському лікарю та природодосліднику Галену (близько 130-200р.н.е.). Його праці впливали на природознавство і медицину протягом кількох сторіч .

Серед вчених того часу починає складатися цілісне сприйняття природи як єдиної системи. В наукових дослідженнях переважають пошуки елементарних одиниць будови як Світу взагалі, так і будови окремих організмів і структури неживої природи; закладаються основи систематики, де накопичені знання систематизуються за певними принципами (перша відома систематика живих організмів Аристотеля). Одночасно в суспільстві співіснують культи різних богів (пантеон богів Стародавньої Греції та Риму ) та дослідження матеріального світу. Чисельність людства невелика і вплив її діяльності на природу незначний. В стародавньому Римі закладаються основи санітарії та гігієни: поширена мережа публічних лазень, вирішується проблема централізованої стічної каналізації „ Вічного міста”, існує мережа водопостачання.

3.3 Середньовіччя

Криза античного світу і його світоглядів змінила погляди і ставлення людини до природи. Середньовічне відношення до природи мало утилітарно – прагматичний характер, розглядаючи її як власність людини. Оскільки еквівалентом матеріальних цінностей в цей час знову є продукти тваринного світу, людство активно знищує диких тварин. З метою вирішення кризи примітивного землеробства засвоюється все більше нових земель. Розширення землеробства проходило перш за все за рахунок знищення лісів та перетворення звільнених ділянок в сільськогосподарські землі. Вони складали матеріальну основу виробництва у середні віки. Почалось осушення боліт. Раніше за все ліси були знищені в Західній Європі. Окрім землеробства, причиною знищення лісів була значна потреба деревини в будівництві будівель та кораблів. Наприклад , для будівництва 1-го корабля, що міг перетнути океан необхідно було використати приблизно 4 тис. дубів. Запаси лісу раніше за все були зведені в Іспанії - розплата за панування на той час на морі.

В цей час починається ріст міст. В містах зосереджується ремісницьке виробництво, що значним чином активізує технічну діяльність людини. В містах перебуває значна кількість населення і відразу виникають проблеми: відходів, каналізації, елементарних вимог санітарії та гігієни. Внаслідок цього період середньовіччя характеризується пандеміями чуми, тифу, холери, коли населення Європи зменшилось більш ніж наполовину.

3.4 Епоха відродження

В епоху Відродження відбувається новий етап розвитку природничих наук, що в першу чергу пов’язано з Великими географічними відкриттями. Досягнення астрономів того часу (Галілео Галілей, Джордано Бруно, Микола Копернік та ін.) відкрили масштаби Всесвіту, нашої планети, розуміння природи щорічних сезонних та добових змін в природі. В філософії формується два світогляди на навколишній світ: утилітарно – прагматичний та природничий. З точки зору представників першого погляду, Людина – володар природи, вінець творіння, якому підкоряються всі інші живі істоти. Цей світогляд панував в суспільстві, і відношення до природи розглядалось лише як споживацьке. Представники іншої наукової школи вважали, що в цьому світі все підлягає законам природи (праця П.А.Гольбаха „ Система природи„), але це були поодинокі прояви наукової та філософської думки того часу.

3.5 Індустріальний розвиток

Початок індустріальної епохи характеризується значними темпами розвитку виробництва, розвитком та формуванням значних приватних капіталів, постійними загарбницькими війнами. Відбувається активне видобування мінеральних ресурсів, розвивається гірська справа, металургія, видобування вугілля. Розвиток гірничої та переробної промисловості призвів до перерозподілу хімічних елементів Землі, до порушення геохімічного балансу біосфери. За підрахунками академіка А.Є.Фєрсмана, тільки за ХІХ ст.. на поверхню Землі було піднято 54 тис. т. кольорових та благородних металів. Активна діяльність виробництва людини переважає природні переміщення речовин ( діяльність річок, морів, та ін.). Виробництво активно розвивається в певних районах, де навколо концентрується значна маса населення. Використання вугілля як пального, відсутність очисних споруд, призводили до швидкого забруднення навколишнього середовища (промислові райони Великобританії, Рурська область Німеччини, США ).

Початком промислової революції вважається ХУІІІ ст., коли починає формуватись технічна цивілізація. В суспільстві формується культ техніки.

Під тиском виробництва наука робила нові відкриття у природознавстві, що призвело до підвищення продуктивних можливостей людства. Саме в цей час американський вчений Г.Марш обґрунтував необхідність започаткування нової самостійної науки – охорони природи

3.6 ХХ сторіччя

В ХХ ст., внаслідок НТР відбувся перехід на новий , постіндустріальний етап взаємовідносин людини з природою. Збільшення навантаження на екосистеми пов’язано з надшвидкими темпами росту виробництва, демографічним вибухом та низьким рівнем екологічної культури. Вплив людини на природу не обмежується лише зміною земельних ресурсів. Активно використовуються та змінюються водні ресурси, повітряне середовище, Світовий океан, клімат планети.

З розвитком науково – технічної революції пов’язані такі екологічні кризи:

- криза продуцентів – масове знищення рослинних ресурсів Землі. Знищення лісів викликає зміни газового складу атмосфери, кліматичні зміни, водний режим, стан грунтів;

- криза редуцентів – редуценти не встигають очистити біосферу від глобального забруднення, а для синтетичних речовин їх навіть не існує.

Природним шляхом не руйнуються більшість відходів промислового та побутового походження. В суспільстві поступово формується нове ставлення до природи та розуміння складних взаємовідносин та зв’язків в екосистемах, розуміння того, що людина не володар природи, а її складова. Це знайшло своє відображення в появі політичних течій, яке намагаються контролювати господарську діяльність з врахуванням екологічних законів. В більшості парламентах Західної Європи присутні партії „Зелених„ , які домоглися сурового контролю суспільства за діяльністю та відходами виробництв. Формується екологічне законодавство в багатьох країнах, з’являються міжнародні суспільні організації, які координують природоохоронну діяльність в Світі.