Основні твори: «Міркування про метафізику», «Теодицей», «Монадологія».

Г. Лейбніц народився у Лейпцигу в родині професора моралі. Коли юнакові виповнилось 15 років, він вступив до Лейпцизького університету захопився логікою і філософією. Після закінчення навчання Лейбніц захистив дисертацію. Починаючи з 1676 р., протягом 40 років він перебував на службі герцогів Ганновера як бібліотекар, історіограф, політичний радник.

Як і для попередників Лейбніца, головною проблемою його філософії була проблема субстанції. Він заперечував картезіанський субстанцій - дуалізм душі й тіла. На противагу Спінозі, Лейбніц вважав, що кожна річ має бути субстанцією. У світі стільки окремих субстанцій, скільки і відмінних речей. Ученню Спінози про єдину субстанцію він протиставив учення про індивідуальні субстанції - монади. Отже, філософ перебував позиції субстанційного плюралізму.

Субстанція та її атрибут - сила необхідно пов'язані з діяльністю активною дією. Не може бути субстанції без діяльності. Звідси діяльність - головний принцип метафізики Лейбніца, який тісно пов'язаний з іншим принципом - індивідуальності. Для Лейбніца всі істоти, всі сутності, лише різні види діяльності. Сама ж діяльність - основа індивідуалізації предмету чи явищ. Субстанція завжди одинична, індивідуалізована, а кожне одиничне буття - субстанційне.

Принцип індивідуальності, яким характеризується субстанція, Лейбніц пов'язує з логічним законом відмінності. Згідно з цим законом, усі речі відрізняються одна від одної. У світі немає двох безумовно однакових речей. Оскільки монади не матеріальні, а ідеальні начала речей, то філософію Лейбніца можна визначити як систему об'єктивного ідеалізму.

Основні погляди І. Лейбніца

• Головним принципом філософії є діяльність;

• діяльною субстанцією є одиниця буття монада - найпростіша неподільна єдність, першопочаток предметів і явищ;

• монади наділені силою, тому вони є джерелом усілякого руху і саморуху;

• монади не можуть виникнути або зазнати руйнування. Вони створені Богом і тому вічні;

• кожна монада є мікрокосмосом, що "віддзеркалює" все буття;

• взаємозв'язок монад між собою відбувається за принципом "неперестановленої гармонії" (створюючи монади, Бог пристосовує до одної);

• за ступенем досконалості монади поділяються на три види: "голі монади", з яких складається неорганічна природа; "монади-душі", що становлять підґрунтя живої природи; "монади-духи", які наділені самосвідомістю і з яких утворюється моральний світ;

• намагався подолати прірву між емпіризмом та раціоналізмом. Досвідне, емпіричне знання неможливе без застосування розуму. В цілому Лейбніц залишився: раціоналістом;

• формулу емпіризму "Немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях" він доповнив словами "крім самого інтелекту";

• р озвинув концепцію про множинність можливих світів. Бог, на переконання, створив лише один із них, але це найкращий світ;

• лише у духів, як найвищих монад, характер дій набуває форми справжньої свободи.

1. Філософія Просвітництва

Добою Просвітництва в Європі вважається XVIII ст. Сутність філософії Просвітництва полягає в обстоюванні вирішальної ролі освіти, науки і культури у розв'язанні всіх соціальних проблем.

Характерні риса просвітницького світогляду

• Обґрунтування ідеї незмінності людської природи, рівності всіх людей;

• наявність низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина;

• відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу;

• негативне ставлення до Середньовіччя та ідеалізація Античності;

• історичний оптимізм та віра в прогрес і визнання єдиних закономірностей суспільного розвитку;

• великий внесок у розвиток педагогічної науки.

Представники англійського Просвітництва: Антоні Шефтсбері, Джордж Берклі - ідеалістична течія; Джон Толанд, Джозеф Прістлі та ін. - матеріалістична течія.

Основні ідеї матеріалістичної течії

• Матерія активна, рух є властивістю матерії;

• усе в світі має свою причину і наслідок;

• поведінка людини підпорядкована необхідності;

• священнослужителі свої вигадки видають за слово Боже.

Основні ідеї ідеалістичної течії

1. Існувати - значить бути сприйнятим (Дж. Берклі);

2. мораль не залежить від соціальних умов;

3. кінцева мета суспільства - щастя людини;

4. тільки християнська релігія може забезпечити міцні моральні підвалини суспільства.

Деїстичний напрямок

Основні представники деїстичного напряму

Основні ідеї

Вольтер (1694-1778) - філософ, поет, драматург; Шарль Монтеск'є (1689-1755)- філософ; Жан-Жак Руссо (1712-1778) -філософ, письменник.

Залежність суспільного буття від географічного середовища. Географічне середовище визначає державний устрій та юридичні закони (географічний детермінізм Ш. Монтеск'є); причиною нерівності людей є приватна власність, народ має право на революції; цивілізація забезпечує потреби тіла, а потреби духу забезпечує культура (Ж.-Ж. Руссо); закон моральності: «чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою» (Вольтер).

Соціалістично-утопічний напрям

Основні представники	Основні ідеї
Клод Сен-Симон (1760-1825) -мислитель, соціолог, соціаліст-утопіст. Шарль Фур 'є (1772-1837) - спеціаліст-утопіст	Теорія ідеального суспільства; плановий розвиток економіки; праця перетворюється на першочергову життєву необхідність, дає насолоду, сприяє всебічному розвитку особистості; від кожного за здібностями, кожній особі за її справи; держава перетворюється із засобу влади над людьми на засіб керування господарством.

Матеріалістично-атеїстичний напрям

Основні представники	Основні погляди
Жульєн Ламеїпрі (1709-1751) - філософ, лікар за освітою; Дені Дідро (1713 – 1784) філософ-матеріаліст; Клод Гельвецїй (1715-1771) - філософ-матеріаліст; Поль Гольбах (1723-1789) -філософ-матеріаліст.	Матерія активна, рух є зміною взагалі, критика релігії (Д Дідро); завдання філософії - пошуки умов для досягнення людського щастя; шляхом до справедливого суспільства є узгодження особистих та суспільних інтересів; "матерія - це те, що, впливаючи на наші органи чуття, викликає відчуття" (П. Гольбах); людина - особлива машина. Необхідною умовою формування людини є суспільне життя (Ж. Ламегрі).

1. Філософія Нового часу, що розвивалася паралельно з наукою, з метою підвищення надійності й ефективності останньої, значну увагу приділяв дослідженню методу істинного пізнання оточуючого світу.

2. У методології Нового часу на першому плані опинилися емпіризм, раціоналізм.

3. Майже всі філософські концепції Нового часу обґрунтовували ідеї багатоякісності матерії та її нерозривного зв'язку із простором і часом.

4. Оригінальним було трактування проблем першооснови світу. Р. Декарт обстоював точку зору про матеріальну субстанцію, яка має два незалежні атрибути - протяжність і мислення. Г. Лейбніц першоосновою світу вважав духовну одиницю-монаду, а Б. Спіноза ототожнював субстанцію з Богом.

5. Французький матеріалізм XVIII ст. розвивав систему механістичного матеріалізму, висував ряд діалектичних ідей: єдності матерії та руху. Різнорідності матеріального буття. Французькі матеріалісти полемізували з представниками англійського суб'єктивного ідеалізму, які виходили з тези, що речі - це комплекси відчуттів.

6. У філософському осмисленні людини спостерігався перехід від авторитарно-теологічної орієнтації до визнання людського розуму вищим критерієм оцінювання як природи, так і суспільства. Саме у добу Нового часу Просвітницта тут була сформульована ідея: якщо середовище формує людина, то необхідно його перебудувати так, щоб воно виховувало в індивідів найкращі людські якості.

Література

1. Алексеев П.В. История философии - М.,2005.

2. Бекон Ф. Соч.:В 2т. - М. Л 1972.

3. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. Підручник.-К., 2001.

4. Валери П. Взгляд на Декарта // Вопросы философии – 20. - №10.

5. Вступ до філософії: Підручник/За ред. Г.І. Волинки - К., 1999.

6. Горбачев В.Г. История философии - Брянск, 1998.

7. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII - XVIII, Підручник.-К., 1998.

8. Декарт Р.Соч.:В2т.- М., 1989.

9. Кузнєцов В. Французский материализм XVIII века. - М., 1981.

10. Нарский И.С.Западноевропейская философия ХVІІ ст. - М., 1971.

11. Новая философская энциклопедия: В 4 т.- М.,2000.

12. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. - К., Львів, 2002.

13. Причепій Є.М. та ін. Філософія. - К., 2005.

14. Философия для аспирантов: Учебник / Под ред. И.И. Кальнного. СПб., 2001.

15. Філософія / За ред. І.Ф. Надольного - К., 2001.