56877 (Відлига Хрущова), страница 2

— Чим ви можете це пояснити?

М.С.Хрущов: Я писав у квітні 1948 р. лис­та Сталіну, засуджуючи перегини і помилки, розповідав про хід виконання указу на Україні і висловлював пропозицію прийняти такий указ у РРФСР та інших радянських республі­ках. Це потрібно було, щоб піднести усе гос­подарство колгоспів.

Не дивно, що 1949 р., останній рік мого пе­ребування на Україні, був кращим роком для республіки. У міжреспубліканському змаганні ми випередили Білорусію та всі інші райони Союзу, які були спустошені і теж відбудову­вались. Питома вага України значно піднялась, зріс і мій авторитет. Сталін неодноразово до­ручав мені виступи з доповідями на сільсько­господарські теми, мої доповіді передрукову­вались у «Правді», а досвід подавався як при­клад для наслідування. Я сам росіянин і не хотів би виявити неповагу до російського на­роду, але я повинен сказати, що нашими успі­хами по відбудові республіки ми зобов'язані саме українському народу.

1949 рік — рік 70-річчя Сталіна. Він запро­понував мені очолити Московську партійну організацію, на що я відповів: «Я зроблю все, що у моїх силах». Менше, ніж через 4 роки, у вересні 1953, мене буде обрано Першим сек­ретарем ЦК КПРС.

Секретар: Слово студенту-експерту.

Студент-експерт: Слід погодитися з думкою англійського видавця мемуарів Хрущова, що прихід у 1938 р. на Україну став для Хрущова своєрідним порятунком: «12 років він був да­леко від Москви, від щоденної боротьби за по­сти, від інтриг, лестощів, брехні, що процвітали при Сталіні і знесилювали навіть знатних лю­дей на зразок Маленкова». Саме на Україні Хрущов був — настільки, наскільки це можливо за Сталіна, — сам собі господарем, тут він одер­жав можливість розвинути свої здібності й за­датки, котрі в іншому випадку були неминуче і безнадійно перекручені. Нарешті, Хрущов свої­ми ж очима побачив жахливі страждання, котрі змушений був переживати народ, а також по­бачив, як цей народ, попри усі свої страждання, встав проти німців... Хрущов на собі випробу­вав і ясно уявляв на своєму досвіді справжнє життя у Радянському Союзі при Сталіні. Я ду­маю, це змінило Хрущова.

Переїхавши до Москви у 1949, Хрущов зберіг тісні взаємовигідні зв'язки з українсь­кою компартією. Вона стала першою респуб­ліканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалась для нього надійною опорою. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченнями у «ру­сифікації вищої школи Західної України» та «дискримінації місцевих кадрів» було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Леоніда Мельникова. Натомість призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді ук­раїнця. (Відтоді 1-ми секретарями КПУ при­значатимуться тільки українці.) Високі пости отримали також українці: Дем'ян Коротченко очолив Президію Верховної Ради УРСР, Никифор Кальченко — Раду Міністрів. Правління «трьох К» підсилювалося й іншими призначен­нями із українців, деякі з них швидко дісталися союзного рівня. Військові Радіон Малиновський, Андрій Гречко, Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Со­юзу, Володимир Семичасний обійняв пост го­лови союзного КДБ, а 4 українці — Кириченко, Підгорний, Полянський і Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Головною причиною їхнього піднесення були тісні зв'яз­ки з Хрущовим, а не те, що вони були україн­цями. Це свідчило про зростаючу вагу українців та України — «другої серед рівних» республі­ки. Для Кремля отримати підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були єдиною нацією в СРСР, яка могла висту­пити серйозним суперником російської геге­монії.

Адвокат: У 1954 р., глибоко поважаючи ро­сійсько-українську дружбу і партнерство, М.С. Хрущов на честь 300-річчя возз'єднання Укра­їни з Росією «подарував» Україні Кримський півострів.

Студент-експерт: Кримський «подару­нок» не був таким доб­рочинним актом, як здавалося.

Адже з моменту утворення Кримської АРСР у складі РРФСР у 1921 р. через близькість до України і економічну залежність від неї Крим утримував з УРСР тісніші зв'язки, ніж з Росією. (Цікава деталь: навіть на сьо­годнішній день не існує прямих шляхів сполучення між півостровом і Російською Федерацією.) Після Другої світової війни гос­тро постало питання модернізації економіки Криму, зокрема іригації кримських земель, що без участі України неможливо було зробити. Тим більше, що на це потребувалися значні кошти, людські ресурси і... дніпровська вода (якраз у 1954 р. була збудована Каховська ГЕС, між іншим, з метою водопостачання Північного Криму, при цьому після зведення греблі води затопили пам'ятні для українців місця, зокре­ма Запорізьку Січ; отже, потребувалася хоч якась компенсація). Натомість 1954 р. всі зу­силля росіян були спрямовані на освоєння цілинних казахстанських земель. Тобто, саме економічний чинник зважив на рішенні М.С.Хру­щова «віддати» Крим Україні, хоча насправді цей крок означав відновлення історичної спра­ведливості — руські (українські) поселення в Криму відомі ще з IX ст., а Тмутараканське кня­зівство (територія сучасної Керчі і прилеглих земель) було інтегральною частиною давньої Руської держави з центром у Києві.

Суддя: У 1953—1954 рр. були переглянуті всі основні політичні справи післявоєнного часу, зв'язані з незаконними репресіями ста­лінського режиму. Але Хрущов не наважився піти на перегляд політичних процесів 1930-х рр., адже він сам мав відношення безпосеред­ньо до політичних репресій, в тому числі до трагічної долі Бухаріна і Рикова. Але в окремих персональних випадках реабілітація заче­пила і в правовому, і в партійному відношенні діячів: Постишева, Чубаря, Косарева, Гамарника, Тухачевського. У 1955 р. були переглянуті

справи Косіора, Рудзутака, Ейхе. їх імена назвав Хру­щов у своїй до­повіді на XX з'їзді КПРС.

З початку 1954 р. і до XX з'їзду КПРС (1956 р.) Військовою ко­легією Верховно­го Суду СРСР були реабіліто­вані 7679 чоловік, багато з яких по­смертно. Із тю­рем і таборів вий­шли десятки ти­сяч людей. Комі­тет партійного контролю при ЦК КПРС реабілітував 5456 ко­муністів, необґрунтовано виключених із партії. Важливим кроком на шляху утвердження пра­вової законності було притягнення до кримі­нальної відповідальності і працівників НКВС, що були продовжувачами «справи Берії». Серед них — колишній міністр Абакумов, начальник слідчої частини з особливо важливих справ Ле­онов, його замісники Лихачов і Комаров. їх за­судили до вищої міри покарання — розстрілу. Процес оздоровлення, оновлення охопив всю країну.

Прокурор: Але розвиток подій пішов таким шляхом, що вимагало розкриття культу особи Сталіна. Сталінське оточення не могло на це піти — міф про «великого вождя» народів, ве­ликого продовжувача справи Леніна все ще був живий.

У грудні 1954 широко відмічалось його 75-річчя. У «Правді» відкрилась спеціальна рубри­ка, в якій з'явились статті «Й.В. Сталін — видат­ний теоретик марксизму», «Сталін — великий продовжувач справи Леніна» та інші.

Складалася вкрай суперечлива ситуація, що вела до серйозних політичних ускладнень, вона повинна була бути розв'язана.

Секретар: Слово надається студенту-експерту.

Студент-експерт: Потрібно віддати належне Хрущову в справі арешту Берії на липневому Пленумі ЦК КПРС в 1953 р., а розстріляний 23 грудня 1953 р. як «ворог народу». З цього часу розпочинається демократизація суспіль­ства.

Але повна демократизація суспільства була неможлива без розкриття культу Сталіна. На багатьох делегатів доповідь Хрущова на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 р. «Про культ осо­би і його наслідки» зробила такий вплив, як бомба, що розірвалась. Делегатам було роз­дано і ленінський «Лист до з'їзду». Особливе значення мало розкриття сталінської форму­ли «ворог народу». В доповіді дана, в основ­ному, стара оцінка ідейно-політичної бороть­би в партії і ролі в ній Сталіна. Заслуга Хру­щова в тому, що він поставив перед партією питання про неправомірність і недопустимість репресивної розправи з ідейними противни­ками. Роль Сталіна в створенні режиму полі­тичного терору в доповіді розкрита в дос­татній мірі. Але пряма участь в політичному терорі соратників Сталіна і справжні масшта­би репресій залишились «за кадром». Це мож­на зрозуміти, адже М.С.Хрущов не був готовий до опору з боку більшості членів Президії ЦК, тим більше, що і сам належав до цієї більшості. Пізніше доповідь критикували за недостат­ню глибину і широту, відсутність теоретично­го аналізу. Але в умовах, в яких готувалась до­повідь, не можна було зробити більше. Адже ніхто, крім Хрущова, не пішов би на такий крок. Він виявився єдиною людиною у складі пар­тійного керівництва, здатною сміливо поста­вити на з'їзді питання про засудження поми­лок і злочинів Сталіна.

Здивовані делегати і небагаточисленні гості мовчки слухали цю доповідь. Дехто відчув себе погано, і їх винесли на носилках.

Хрущов говорив про масові незаконні ре­пресії, санкціоновані Сталіним, про жорстокі до­пити, яким піддавались заарештовані, в тому числі і недавні члени Політбюро, про їх перед­смертні листи і заяви. Хрущов говорив про конфлікт між Леніним і Сталіним в останні роки життя Леніна і про пропозиції останнього змінити Сталіна з поста Генерального секре­таря. Хрущов говорив про загадкове вбивство С.М.Кірова і про можливість причетності Ста­ліна до цього вбивства. Хрущов говорив про грубі прорахунки Сталіна у передвоєнний пе­ріод, про його розгубленість в перші дні війни і фактичне дезертирство зі своїх постів в ці дні. На Сталіна він переклав відповідальність за поразки Червоної Армії 1941—1942 і окупа­цію величезних територій Радянського Союзу. Сталін знищив перед війною більш як 2/3 скла­ду ЦК і більш як половину делегатів XVII з'їзду ВКП (б). В останні роки життя Сталін готував­ся до нових репресій і фактично усунув від участі в керівництві партєю Молотова, Мікояна, Ворошилова і Кагановича. На Сталіна Хрущов покладав відповідальність і за глибоку кризу в сільському господарстві, за грубі прорахунки у зовнішній політиці СРСР. Розповів, що Сталін сам сприяв культу своєї особи, фальсифікував історію партії і вписував у автобіографію цілі сторінки, що возвеличувало вождя.

Прокурор: Як же ви, Микито Сергійовичу, ризикнули виступити з подібною доповіддю про культ особи? Так сміливо, емоційно і так необдумано? Звідки така мужність і така впев­неність в кінцевому успіху? Адже Ви постави­ли на карту свою особисту владу і навіть жит­тя в ім'я вищих суспільних цілей?

Хрущов: Мене про це часто питали. Скільки років ми вірили цій людині. Піднімали його. Створювали культ. І ось такий ризик. Але коли мене вибрали Першим, я повинен сказати прав­ду. Сказати правду, чого б це не коштувало і як би не ризикував. Ще Ленін нас вчив, що партія, яка не боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми винесли уроки із минулого і хотіли, щоб такі уроки винесли і інші братні партії, коли наша загальна перемога буде за­безпечена.

Секретар: Слова просить адвокат.

Адвокат: Але справа не тільки в почутті обов'язку. Мені доводилось не раз слухати спогади Хрущова про Сталіна. Це були роз-думи-монологи, ніби розмова із самим собою, зі своєю совістю. Він був глибоко травмова­ний сталінізмом. Тут змішалось все: і містич­ний страх перед Сталіним, здатним за один неправильний крок, жест, погляд знищити лю­дину, і жах за невинно пролиту кров. Тут були і почуття особистої вини, і нагромаджений де­сятиліттями протест, який рвався назовні, як пар із котла.

Прокурор: Розкриття культу особи Сталі­на не зміцнило авторитет КПРС, не сприяло розвитку світового комуністичного руху. XX з'їзд завдав серйозний удар не тільки по ав­торитету Сталіна. У західних партіях багато ко­муністів виходило з їхніх рядів. Противники комуністичного руху тріумфували. Все те, про що вони раніше писали, знаходить сьогодні підтвердження. Це викликало серйозну кризу в світовому комуністичному русі. І вже у квітні-травні 1956 спробам поглибити критику куль­ту Сталіна було покладено край. Почались пе­реслідування і виключення з партії тих, хто це робив. ЗО червня 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про переборення культу особи і його наслідків», яку надрукували всі газети. Ця постанова була кроком назад у порівнянні з доповіддю Хрущова на XX з'їзді. І сам Хру­щов в низці своїх виступів тепер говорив, що «Сталін — це великий революціонер і вели­кий марксист-ленінець, і партія не дозволить віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».

Попередній порядок реабілітації відміняв­ся. Процес відновлення доброго імені репре­сованих, зняття з них надуманих обвинувачень уповільнився. Реабілітація розстріляних і по­мерлих проводилась тільки за заявою родичів чи друзів. Не були реабілітовані Бухарін, Риков, Зінов'єв, Радек, Каменєв, П'ятаков, Шляпни-ков, Рязанов і десятки інших видатних діячів, ак­тивних учасників революції і громадянської війни. Багато заяв проти слідчих НКВС зали­шились без наслідків. Сам Хрущов відповідав, що партія не може влаштовувати «Варфо­ломіївські ночі»: якщо притягати до відповідаль­ності всіх, хто прямо чи безпосередньо брав участь в злочинах Сталіна, то прийдеться відпра­вити в тюрму більше людей, ніж при реабілі­тації.

Точно і коротко про це написав анонімний поет:

«Без траурных флагов на башнях казённых,

Без поминальных свечей и речей,

Россия простила невинно казнённых,

Казнённых простила и их палачей».

Студент-експерт: Рік XX з'їзду був надзви­чайно складним в галузі зовнішньої політики СРСР. Стались перші тріщини у відносинах СРСР з Китаєм. Підтримка Єгипту у війні з Ізраїлем, викликану націоналізацією арабською країною Суецького каналу, посилила напру­женість на Близькому Сході, погіршились відносини з Англією та Францією.