56877 (Відлига Хрущова), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Відлига Хрущова", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "книги и методические указания", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "56877"
Текст 2 страницы из документа "56877"
— Чим ви можете це пояснити?
М.С.Хрущов: Я писав у квітні 1948 р. листа Сталіну, засуджуючи перегини і помилки, розповідав про хід виконання указу на Україні і висловлював пропозицію прийняти такий указ у РРФСР та інших радянських республіках. Це потрібно було, щоб піднести усе господарство колгоспів.
Не дивно, що 1949 р., останній рік мого перебування на Україні, був кращим роком для республіки. У міжреспубліканському змаганні ми випередили Білорусію та всі інші райони Союзу, які були спустошені і теж відбудовувались. Питома вага України значно піднялась, зріс і мій авторитет. Сталін неодноразово доручав мені виступи з доповідями на сільськогосподарські теми, мої доповіді передруковувались у «Правді», а досвід подавався як приклад для наслідування. Я сам росіянин і не хотів би виявити неповагу до російського народу, але я повинен сказати, що нашими успіхами по відбудові республіки ми зобов'язані саме українському народу.
1949 рік — рік 70-річчя Сталіна. Він запропонував мені очолити Московську партійну організацію, на що я відповів: «Я зроблю все, що у моїх силах». Менше, ніж через 4 роки, у вересні 1953, мене буде обрано Першим секретарем ЦК КПРС.
Секретар: Слово студенту-експерту.
Студент-експерт: Слід погодитися з думкою англійського видавця мемуарів Хрущова, що прихід у 1938 р. на Україну став для Хрущова своєрідним порятунком: «12 років він був далеко від Москви, від щоденної боротьби за пости, від інтриг, лестощів, брехні, що процвітали при Сталіні і знесилювали навіть знатних людей на зразок Маленкова». Саме на Україні Хрущов був — настільки, наскільки це можливо за Сталіна, — сам собі господарем, тут він одержав можливість розвинути свої здібності й задатки, котрі в іншому випадку були неминуче і безнадійно перекручені. Нарешті, Хрущов своїми ж очима побачив жахливі страждання, котрі змушений був переживати народ, а також побачив, як цей народ, попри усі свої страждання, встав проти німців... Хрущов на собі випробував і ясно уявляв на своєму досвіді справжнє життя у Радянському Союзі при Сталіні. Я думаю, це змінило Хрущова.
Переїхавши до Москви у 1949, Хрущов зберіг тісні взаємовигідні зв'язки з українською компартією. Вона стала першою республіканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалась для нього надійною опорою. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченнями у «русифікації вищої школи Західної України» та «дискримінації місцевих кадрів» було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Леоніда Мельникова. Натомість призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця. (Відтоді 1-ми секретарями КПУ призначатимуться тільки українці.) Високі пости отримали також українці: Дем'ян Коротченко очолив Президію Верховної Ради УРСР, Никифор Кальченко — Раду Міністрів. Правління «трьох К» підсилювалося й іншими призначеннями із українців, деякі з них швидко дісталися союзного рівня. Військові Радіон Малиновський, Андрій Гречко, Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а 4 українці — Кириченко, Підгорний, Полянський і Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Головною причиною їхнього піднесення були тісні зв'язки з Хрущовим, а не те, що вони були українцями. Це свідчило про зростаючу вагу українців та України — «другої серед рівних» республіки. Для Кремля отримати підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були єдиною нацією в СРСР, яка могла виступити серйозним суперником російської гегемонії.
Адвокат: У 1954 р., глибоко поважаючи російсько-українську дружбу і партнерство, М.С. Хрущов на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією «подарував» Україні Кримський півострів.
Студент-експерт: Кримський «подарунок» не був таким доброчинним актом, як здавалося.
Адже з моменту утворення Кримської АРСР у складі РРФСР у 1921 р. через близькість до України і економічну залежність від неї Крим утримував з УРСР тісніші зв'язки, ніж з Росією. (Цікава деталь: навіть на сьогоднішній день не існує прямих шляхів сполучення між півостровом і Російською Федерацією.) Після Другої світової війни гостро постало питання модернізації економіки Криму, зокрема іригації кримських земель, що без участі України неможливо було зробити. Тим більше, що на це потребувалися значні кошти, людські ресурси і... дніпровська вода (якраз у 1954 р. була збудована Каховська ГЕС, між іншим, з метою водопостачання Північного Криму, при цьому після зведення греблі води затопили пам'ятні для українців місця, зокрема Запорізьку Січ; отже, потребувалася хоч якась компенсація). Натомість 1954 р. всі зусилля росіян були спрямовані на освоєння цілинних казахстанських земель. Тобто, саме економічний чинник зважив на рішенні М.С.Хрущова «віддати» Крим Україні, хоча насправді цей крок означав відновлення історичної справедливості — руські (українські) поселення в Криму відомі ще з IX ст., а Тмутараканське князівство (територія сучасної Керчі і прилеглих земель) було інтегральною частиною давньої Руської держави з центром у Києві.
Суддя: У 1953—1954 рр. були переглянуті всі основні політичні справи післявоєнного часу, зв'язані з незаконними репресіями сталінського режиму. Але Хрущов не наважився піти на перегляд політичних процесів 1930-х рр., адже він сам мав відношення безпосередньо до політичних репресій, в тому числі до трагічної долі Бухаріна і Рикова. Але в окремих персональних випадках реабілітація зачепила і в правовому, і в партійному відношенні діячів: Постишева, Чубаря, Косарева, Гамарника, Тухачевського. У 1955 р. були переглянуті
справи Косіора, Рудзутака, Ейхе. їх імена назвав Хрущов у своїй доповіді на XX з'їзді КПРС.
З початку 1954 р. і до XX з'їзду КПРС (1956 р.) Військовою колегією Верховного Суду СРСР були реабілітовані 7679 чоловік, багато з яких посмертно. Із тюрем і таборів вийшли десятки тисяч людей. Комітет партійного контролю при ЦК КПРС реабілітував 5456 комуністів, необґрунтовано виключених із партії. Важливим кроком на шляху утвердження правової законності було притягнення до кримінальної відповідальності і працівників НКВС, що були продовжувачами «справи Берії». Серед них — колишній міністр Абакумов, начальник слідчої частини з особливо важливих справ Леонов, його замісники Лихачов і Комаров. їх засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Процес оздоровлення, оновлення охопив всю країну.
Прокурор: Але розвиток подій пішов таким шляхом, що вимагало розкриття культу особи Сталіна. Сталінське оточення не могло на це піти — міф про «великого вождя» народів, великого продовжувача справи Леніна все ще був живий.
У грудні 1954 широко відмічалось його 75-річчя. У «Правді» відкрилась спеціальна рубрика, в якій з'явились статті «Й.В. Сталін — видатний теоретик марксизму», «Сталін — великий продовжувач справи Леніна» та інші.
Складалася вкрай суперечлива ситуація, що вела до серйозних політичних ускладнень, вона повинна була бути розв'язана.
Секретар: Слово надається студенту-експерту.
Студент-експерт: Потрібно віддати належне Хрущову в справі арешту Берії на липневому Пленумі ЦК КПРС в 1953 р., а розстріляний 23 грудня 1953 р. як «ворог народу». З цього часу розпочинається демократизація суспільства.
Але повна демократизація суспільства була неможлива без розкриття культу Сталіна. На багатьох делегатів доповідь Хрущова на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 р. «Про культ особи і його наслідки» зробила такий вплив, як бомба, що розірвалась. Делегатам було роздано і ленінський «Лист до з'їзду». Особливе значення мало розкриття сталінської формули «ворог народу». В доповіді дана, в основному, стара оцінка ідейно-політичної боротьби в партії і ролі в ній Сталіна. Заслуга Хрущова в тому, що він поставив перед партією питання про неправомірність і недопустимість репресивної розправи з ідейними противниками. Роль Сталіна в створенні режиму політичного терору в доповіді розкрита в достатній мірі. Але пряма участь в політичному терорі соратників Сталіна і справжні масштаби репресій залишились «за кадром». Це можна зрозуміти, адже М.С.Хрущов не був готовий до опору з боку більшості членів Президії ЦК, тим більше, що і сам належав до цієї більшості. Пізніше доповідь критикували за недостатню глибину і широту, відсутність теоретичного аналізу. Але в умовах, в яких готувалась доповідь, не можна було зробити більше. Адже ніхто, крім Хрущова, не пішов би на такий крок. Він виявився єдиною людиною у складі партійного керівництва, здатною сміливо поставити на з'їзді питання про засудження помилок і злочинів Сталіна.
Здивовані делегати і небагаточисленні гості мовчки слухали цю доповідь. Дехто відчув себе погано, і їх винесли на носилках.
Хрущов говорив про масові незаконні репресії, санкціоновані Сталіним, про жорстокі допити, яким піддавались заарештовані, в тому числі і недавні члени Політбюро, про їх передсмертні листи і заяви. Хрущов говорив про конфлікт між Леніним і Сталіним в останні роки життя Леніна і про пропозиції останнього змінити Сталіна з поста Генерального секретаря. Хрущов говорив про загадкове вбивство С.М.Кірова і про можливість причетності Сталіна до цього вбивства. Хрущов говорив про грубі прорахунки Сталіна у передвоєнний період, про його розгубленість в перші дні війни і фактичне дезертирство зі своїх постів в ці дні. На Сталіна він переклав відповідальність за поразки Червоної Армії 1941—1942 і окупацію величезних територій Радянського Союзу. Сталін знищив перед війною більш як 2/3 складу ЦК і більш як половину делегатів XVII з'їзду ВКП (б). В останні роки життя Сталін готувався до нових репресій і фактично усунув від участі в керівництві партєю Молотова, Мікояна, Ворошилова і Кагановича. На Сталіна Хрущов покладав відповідальність і за глибоку кризу в сільському господарстві, за грубі прорахунки у зовнішній політиці СРСР. Розповів, що Сталін сам сприяв культу своєї особи, фальсифікував історію партії і вписував у автобіографію цілі сторінки, що возвеличувало вождя.
Прокурор: Як же ви, Микито Сергійовичу, ризикнули виступити з подібною доповіддю про культ особи? Так сміливо, емоційно і так необдумано? Звідки така мужність і така впевненість в кінцевому успіху? Адже Ви поставили на карту свою особисту владу і навіть життя в ім'я вищих суспільних цілей?
Хрущов: Мене про це часто питали. Скільки років ми вірили цій людині. Піднімали його. Створювали культ. І ось такий ризик. Але коли мене вибрали Першим, я повинен сказати правду. Сказати правду, чого б це не коштувало і як би не ризикував. Ще Ленін нас вчив, що партія, яка не боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми винесли уроки із минулого і хотіли, щоб такі уроки винесли і інші братні партії, коли наша загальна перемога буде забезпечена.
Секретар: Слова просить адвокат.
Адвокат: Але справа не тільки в почутті обов'язку. Мені доводилось не раз слухати спогади Хрущова про Сталіна. Це були роз-думи-монологи, ніби розмова із самим собою, зі своєю совістю. Він був глибоко травмований сталінізмом. Тут змішалось все: і містичний страх перед Сталіним, здатним за один неправильний крок, жест, погляд знищити людину, і жах за невинно пролиту кров. Тут були і почуття особистої вини, і нагромаджений десятиліттями протест, який рвався назовні, як пар із котла.
Прокурор: Розкриття культу особи Сталіна не зміцнило авторитет КПРС, не сприяло розвитку світового комуністичного руху. XX з'їзд завдав серйозний удар не тільки по авторитету Сталіна. У західних партіях багато комуністів виходило з їхніх рядів. Противники комуністичного руху тріумфували. Все те, про що вони раніше писали, знаходить сьогодні підтвердження. Це викликало серйозну кризу в світовому комуністичному русі. І вже у квітні-травні 1956 спробам поглибити критику культу Сталіна було покладено край. Почались переслідування і виключення з партії тих, хто це робив. ЗО червня 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про переборення культу особи і його наслідків», яку надрукували всі газети. Ця постанова була кроком назад у порівнянні з доповіддю Хрущова на XX з'їзді. І сам Хрущов в низці своїх виступів тепер говорив, що «Сталін — це великий революціонер і великий марксист-ленінець, і партія не дозволить віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».
Попередній порядок реабілітації відмінявся. Процес відновлення доброго імені репресованих, зняття з них надуманих обвинувачень уповільнився. Реабілітація розстріляних і померлих проводилась тільки за заявою родичів чи друзів. Не були реабілітовані Бухарін, Риков, Зінов'єв, Радек, Каменєв, П'ятаков, Шляпни-ков, Рязанов і десятки інших видатних діячів, активних учасників революції і громадянської війни. Багато заяв проти слідчих НКВС залишились без наслідків. Сам Хрущов відповідав, що партія не може влаштовувати «Варфоломіївські ночі»: якщо притягати до відповідальності всіх, хто прямо чи безпосередньо брав участь в злочинах Сталіна, то прийдеться відправити в тюрму більше людей, ніж при реабілітації.
Точно і коротко про це написав анонімний поет:
«Без траурных флагов на башнях казённых,
Без поминальных свечей и речей,
Россия простила невинно казнённых,
Казнённых простила и их палачей».
Студент-експерт: Рік XX з'їзду був надзвичайно складним в галузі зовнішньої політики СРСР. Стались перші тріщини у відносинах СРСР з Китаєм. Підтримка Єгипту у війні з Ізраїлем, викликану націоналізацією арабською країною Суецького каналу, посилила напруженість на Близькому Сході, погіршились відносини з Англією та Францією.