34105 (Теоретичні проблеми цивільного права), страница 4

Антимонопольна (антитрестове) законодавство розвинуте + банківське законодавство.

1. Цивільний кодекс Нідерландів

Цивільний кодекс Нідерландів.

1811 рік – в Нідерландах було рецептовано Французький Цивільний кодекс. Нідерланди стали частиною Французької імперії. Після звільнення цих територій, починаючи з 1815-1816 років почалося формування власного Цивільного кодексу, який прийнято у 1830, а зміни в 1835 році, тому остаточно прийнято в 1838-1840 роках.

Ідеї реформування кодексу.

З 1838 по 1940 роки до кодексу не вносилися зміни.

1947 рік – прийнято Королівський декрет, що уповноважив професора Майерса здійснити перегляд Нідерландського Цивільного кодексу.

Почав з того, що адресував 52 запитання парламентарям, як вони бачать новий Цивільний кодекс.

Підготовлено за життя Майерса 4 книги з різними ступенями готовності. Після смерті залучено до роботи послідовників професора, проте процес втратив динаміку.

Уряд призначив до роботи суддю Верховного суду – Снайдерса – комісара з підготовки Цивільного кодексу.

Його призначення допомогло згуртувати комісію й направити роботу в одному напрямку.

Приймався частинами, окремими книгами поступово.

В атмосфері норм ситуації приймався, на відміну від ЦК (різні економічні відносини).

Особливість – почав діяти до того, як його прийняли (на стадії проекту).

Структура. Складається із 10 книг (останні книги були найпроблемнішими – право інтелектуальної власності, міжнародне приватне право). Приклад еклектики (зібрання) – ЦК Нідерландів, але в кращому розумінні. Ввібрав у себе елементи і Французького ЦК і Німецького ЦУ.

Книга 1: Право осіб і сімейне право.

Книга 2: Юридичні особи.

Книга 3: Майнове право. Загальна частина (інколи звучить назва як Загальна частина спадкувального права). Крім загальних положень – набуття і реєстрація майна. Реєстрація: набуття і припинення прав на майно, володіння, управління чужим майном, спільне майно, узуфрукти, застави, іпотеки.

Книга 4: Спадкове право.

Книга 5: Речові права (загальне визначення власності, право власності на нерухомі речі, земельні сервітути, інші права на чужі речі – право забудови, довгострокова оренда, право власності на рухомі речі.

Книга 6: Положення загальної частини зобов’язального права. Види зобов’язань, наслідки невиконання зобов’язань, способи забезпечення, деліктні зобов’язання, договори.

Книга 7: Окремі види договорів. Купівля-продаж, майновий найм, доручення, посередництво, зберігання, порука як спосіб забезпечення.

Книга 8: Договори перевезення та транспортування.

Книга 9: Право промислової та інтелектуальної власності.

Книга 10: Міжнародне приватне право.

Грудень 1996 року – вперше поданий до парламенту.

Не пандектна система, бо немає загальної частини, але й не інституційна.

Нідерландський Цивільний кодекс має свій власний стиль, який виріс з загальних засад європейського, континентального цивільного права (ближче стоїть до Німецького ЦУ).

Нідерландський Цивільний кодекс відкриває широкий простір для суддівського розсуду (засади доброчесності, розумності, справедливості).

В Нідерландському Цивільному кодексі відбиті ідеї міжнародних уніфікованих правових актів (в тому числі – "Lex mercatoria").

Нідерландський Цивільний кодекс має завданням захист слабкої сторони (особливо неповнолітніх, споживачів, малолітніх дітей, жінок, осіб, що є жертвами незаконних актів).

Суддівський розсуд і застосування оціночних категорій (доброчесність, справедливість, розумність) не ведуть до свавілля. Концепція розумності і справедливості відіграла значну роль у формуванні громадянського суспільства. Суддя не може бути абсолютно вільним, він пов’язаний.

Нідерландський Цивільний кодекс широко використовує принципи розумності і справедливості.

Подібні норми закріплені і в ст.3 ЦК України під впливом Нідерландського Цивільного кодексу.

1. Цивільний кодекс провінції Квебек

Цивільний кодекс провінції Квебек.

Квебекський Цивільний кодекс – переклад сучасної кодифікації.

04.06.1991 рік – був прийнятий Квебекський Цивільний кодекс.

01.01.1994 року – набрав чинності.

Попередній кодекс діяв з 1866 року.

Спочатку Канада знаходилася під протекторатом Франції (називалася "Нова Франція). Тут діяли паризькі кутюми і давнє французьке цивільне право (глосатори, постглосатори).

Середина XVIII століття – території відійшли під протекторат Англії, а в провінції Квебек збереглася дія французького законодавства.

Лише в провінції Квебек є кодифіковане цивільне право.

1867 рік – створення Цивільного кодексу і Цивільно-процесуального кодексу Нижньої Канади.

З 1966 року почався перегляд Цивільного кодексу провінції Квебек.

Одному професору доручили провести роботу по перегляду. Він залучив 150 осіб, які були об’єднані в 30 комітетів, які працювали 12 років.

1978 рік – результатом роботи комітетів стала доповідь, адресована міністру юстиції. Ця доповідь і була проектом нового Цивільного кодексу.

За обсягом Квебекський Цивільний кодекс складається з 3168 статей. Немає загальної частини.

Структура – 10 книг:

Книга 1: "Про особи";

Книга 2: "Про сім’ю";

Книга 3: "Про спадкування";

Книга 4: "Про майно";

Книга 5: "Про зобов’язання";

Книга 6; "Про іпотеку";

Книга 7: "Про доказування";

Книга 8: "Про давність";

Книга 9: "Про гласність прав" (реєстраційні процедури);

Книга 10: "Про міжнародне приватне право".

Квебекський Цивільний кодекс має 2 офіційні мови: французьку і англійську, які є автентичними, але не співпадають.

Квебекський Цивільний кодекс також регулює трудові відносини, на відміну від Французького чи Німецького Цивільного кодексу.

По стилістиці і законодавчій техніці Квебекський Цивільний кодекс – це досить складний нормативний акт з короткими статтями.

Квебекський Цивільний кодекс регулює і сімейні відносини, як і Французький ЦК і Німецький ЦК.

Є статті про роздільне майно подружжя.

2. Цивільний кодекс Російської Федерації. Цивільне законодавство країн СНД

Цивільний кодекс Російської Федерації і країн СНД.

В 1991 році (26 липня) були прийняті Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік. З’явилася приватна власність і регулювання підприємницьких відносин.

Виникло 2 глобальних питання:

1) чи може існувати приватна власність на засоби виробництва?

2) чи може власник використовувати найману працю?

Виділили державну власність, власність колективну (юридичної особи) та індивідуальну (згодом – приватна). Приватна власність є односуб’єктною.

Не відразу дали позитивну відповідь на 2 вищевказаних питання.

1987 рік – Закон "Про кооперацію в СРСР", який закріпив ідею, що є члени кооперативу, а є наймані працівники.

Все це сприяло тому, що виникла необхідність перегляду цивільного законодавства. Основи цивільного законодавства 1991 року були визнані чинним нормативним актом і почалися роботи по підготовці нового Цивільного кодексу.

1992 рік – створений Дослідницький центр приватного права при Президентові РФ. Він об’єднав багатьох вчених.

Ідея підготовки нового Цивільного кодексу не зустріла належної підтримки, адже на перший план виступало регулювання зовсім інших відносин (політичних).

До весни 1993 року роботи по підготовці нового Цивільного кодексу проходили дуже повільно. Виникла ідея підготовки окремо Торговельного кодексу. Одним з ініціаторів був професор Лаптєв, як представник господарсько-правових поглядів.

Розробники Цивільного кодексу прийшли до висновку про прийняття нового Цивільного кодексу частинами.

І частина ЦК була винесена на розгляд Уряду в жовтні 1993 року. Потім розглядалася Адміністрацією Президента, а зокрема С.С. Алексєєвим і Б.М. Єльциним. Обоє були зі Свердловська, добре знали один одного, проект ЦК був прийнятий.

У травні 1994 року відбулося перше читання ЦК.

Багато хто виступав проти прийняття нового ЦК з декількох причин:

• небажання змінювати тіньові відносини на законодавчо врегульовані;

• ідеологічне несприйняття нового ЦК;

• в Росії були сепаратистські настрої, пов’язані з державним устроєм, повноваженнями суб’єктів федерації.

21 жовтня 1994 року – Державна Дума прийняла І частину ЦК, яка складалася з:

• Загальної частини;

• Права власності (+ право приватної власності на землю);

• Загальних положень про зобов’язання (+ загальне вчення про договір).

30.11.1994 року – І частину підписав Президент.

З 01.01.1995 року І частина введена в дію (але не повністю). Положення, що стосуються права приватної власності на землю були введені в дію з прийняттям Земельного кодексу РФ.

З 1994 року у РФ діяли всі види юридичних осіб, визначені кодексом, діяла приватна власність на засоби виробництва, були закладені основи обороту (торгівлі і т.д.).

І частина ЦК заклала ґрунтовні підвалини для подальшого розвитку законодавства.

У квітні 1995 року був готовий проект ІІ частини ЦК.

У травні відбулися парламентські слухання. До розробників ЦК залучилася група фахівців країн СНД (Довгерт, Шевченко, Кузнєцова).

У грудні 1995 року була прийнята ІІ частина ЦК – окремі види зобов’язань (набрала чинності з 01.03.1996 року).

Значення ІІ частини: були закріплені засади цивільного обороту.

1995-2001 роки – робота над ІІІ частиною ЦК. Проблематичним виявився інститут права інтелектуальної власності. Проти регулювання ЦК цих відносин виступало ВОІВ і ВТО.

У 2001 році була прийнята ІІІ частина ЦК (спадкове право, міжнародне приватне право). Але до цієї частини так і не увійшов інститут права інтелектуальної власності, який по суті регулювався старим ЦК.

26.11.2006 року – прийняли IV частину ЦК (Медведєв).

Тема 4. Наука цивільного права. Розвиток сучасної цивілістичної доктрини

1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права

2. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу

3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)

4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ

1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права

Наука цивільного права вивчає та досліджує закономірності цивільно-правового регулювання відносин, тенденції розвитку цивільного права як галузі.

Результати цього дослідження втілюються у вчення про цивільне право, яке складається з системи взаємопов’язаних і взаємоузгоджених понять, висновків, теорій і т.д. Тут є і узагальнення дискусій, і систематика понять.

Предмет науки цивільного права:

• цивільно-правові норми (законодавство);

• практика застосування законодавства;

• історія розвитку окремих інститутів цивільного права.

Наука цивільного права – система знань про основні цивільно-правові явища.

Наука концентрує увагу на правових явищах, які не отримали прямого законодавчого закріплення, але мають дуже важливе значення. Поняттями, які є суто цивілістичними, але використовуються в актах іншого характеру є: правовідношення, вина, юридична особа і т.д.

Але в законодавчих актах практично не можливо розкривати значення понять.

Предмет науки цивільного права є ширшим, ніж предмет галузі права.

Завдання науки цивільного права: через проведення дослідження найбільш актуальних, гострих проблем, відібраних практикою, підвищити ефективність правового регулювання.

Методологія наукових досліджень.

Методологія – сукупність прийомів і способів вирішення наукових завдань.

Методи поділяються на: загальнонаукові – науково-філософська методологія (методи наукового пізнання повинні відображати об’єктивні закономірності реальної дійсності); метод комплексного аналізу; метод системного аналізу; метод порівняльного законодавства; метод конкретних соціологічних досліджень (застосування статистичних даних, експертна оцінка, анкетування); порівняльно-історичний метод.

1. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу

Україна як самостійна держава не існувала. Частина була під пануванням Російської імперії, частина – під пануванням Австро-Угорщини, частина – під пануванням Польщі.

До середини ХІХ століття власне науки цивільного права як галузі в Росії просто не існувало. Викладалося римське право.

Істотний вплив на розвиток науки цивільного права мала судова реформа 1864 року.

Після 1812 року повністю була змінена європейська традиція у російській правосвідомості. В якості орієнтира після Франції з’являється Німеччина.