34080 (Тактика судового допиту), страница 7

- пред'явленням речовинних доказів, особливо знарядь злочину чи предметів, які належали підсудному (залишених їм на місці події) чи потерпілому (знайдених під час обшуку за місцем роботи чи мешкання підсудного), або - що найчастіше і буває - послідовно всіма цими засобами.

При тактичній необхідності підсилити ефект спростування такої інформації необхідно використати «шаховий допит» і повторно повернутись до вже допитаної особи з питанням, відповідь якої, на думку прокурора, і повинна спростовувати будь-яке ствердження того, хто дає неправдиві показання. Дуже допомогти у тактичному плані може повторний допит особи, яка дала неправдиві показання. Особливість цього прийому міститься в тому, що даний суб'єкт, залишившись після першого його допиту у залі суду, чув показання інших, пізніше його опитаних осіб. У залежності від того, викривають вони неправдиві показання чи ні, і виникає потреба вирішити питання про необхідність повторно допросити особу що свідчить неправду. Мета такого допиту — примусити його дати правдиві показання, посилаючись на дані, отримані в суді з інших джерел, які спростовують його перші показання.

Починається такий допит із пропозиції раніше опитаної в суді особи знову, і вже остаточно, повернутись до показань за суттю справи з уточненням іншої інформації, що пролунала в суді, і дати правдиві показання. Якщо вони залишаться колишніми, прокурор, переконаний у їхній хибності, переводить допит у питально-відповідну фазу і намагається пред’явленням конкретних доказів похитнути позицію допитуваного. У фінальній частині допиту, на додаток до прийомів логічного (за допомогою доказів) впливу на допитуваного, варто вдатись і до значного емоційного впливу, додавши особливе тактичне значення аргументу «останнього шансу» для підсудного поліпшити свій стан перед розв'язкою, що наближається, а для свідка — уникнути кримінальної відповідальності за дачу неправдивих показань.

При висуванні допитуваним у суді нових версій і відповідних їм показань однією з найважливіших задач прокурора та одночасно одним з тактичних засобів її вирішення є перевірка цих нових показань самостійно і за допомогою інших учасників судового процесу - без направлення справи на додаткове розслідування.

Найбільш складною є перевірка несподівано заявленого підсудним алібі. У рамках проведеної в таких випадках перевірки показань використовуються всі тактичні прийоми, що розглядались раніше.

Розглянемо приклад.

Підсудний Д., відмовившись від колишніх показань, заявив алібі. Прокурор при допиті докладно з'ясував, у якому місці знаходився підсудний у день злочину, з якою метою, що робив, кого бачив. Потім з метою перевірки зазначених обставин заявив клопотання перед судом викликати до суду названих підсудним свідків, витребувати документи, що підтверджують його перебування в конкретний день у зазначеному місці. Допитані свідки показань підсудного не підтвердили, на підприємстві ніяких документів, які підтверджують його перебування в зазначений день на робочому місці, не було. Переконавшись у тому, що всі його заяви ретельно перевіряються і спростовуються, Д. повернувся до колишніх правдивих показань.

При зміні допитуваним правдивих показань на нові (неправдиві) потрібно не тільки спростувати останні, але і підтвердити відповідність істині старих, що давались на досудовому слідстві.

Аналізуючи попередні показання, потрібно звернути особливу увагу на ті чи інші обставини скоєння злочину, що могли бути відомі тільки його учаснику. До таких деталей відносяться: точний опис обстановки місця події, особливо її елементів, що змінюються протягом дня чи декількох годин, одяг, пози трупа, заподіяних потерпілому ушкоджень, речей що пропали та інше. Збіг деталей, описаних у попередніх показаннях допитаного, з реально встановленими особливостями місця події і скоєння злочину може свідчити як мінімум про його причетність до скоєння злочину, а як максимум — про скоєння ним злочину.

П., який зізнався на досудовому слідстві у вбивстві Т., у суді відмовився від цих показань і заявив, що він Т. узагалі ніколи не бачив. Прокурор заявив клопотання перед судом, щоб були оголошені показання, дані П. на досудовому слідстві, де він докладно описував одяг Т. Його опис відповідав даним, що містилися в протоколі огляду місця події, показаннях матері і дружини потерпілого. Спроба пояснити такий збіг з урахуванням своїх нових стверджень призвела П. до того, що він заплутався в протиріччях і повернувся до попередніх показань.

Інший, більш складний випадок.

На досудовому слідстві К. і С. визнавали свою вину у скоєнні крадіжки грошей та речей із квартири А. Під час судового розгляду К. раптово заявив, що він раніше обмовив себе під впливом працівників карного розшуку. Що стосується основного, доказу, що його викривав, а це був осколок шибки зі слідами пальців його руки, вилучений на місці події, то він нібито був узятий з його двору С. і підкинутий на місце злочину. Останній підтвердив заяву К. і показав, що крадіжку він зробив не з К., а з невідомим хлопцем на прізвисько Зек і що раніше він давав неправильні показання, побоюючись розправи з боку цього хлопця. Він (С.) і хлопець узяли в дворі К. осколок скла зі слідами пальців руки К. і залишили його на місці крадіжки. Прокурор з'ясував, де конкретно в дворі К. був узятий даний осколок, а потім заявив клопотання перед судом про проведення огляду названої ділянки. У результаті було встановлено, що осколки скла, виявлені в зазначеному місці в дворі К., і осколок з пальцевими відбитками К., вилучений на місці крадіжки, різні по товщині. Разом з тим останній по товщині відповідав іншим осколкам скла розбитого вікна потерпілої А. Переконавшись, що аргументи, висунуті С. і К., про непричетність останнього до крадіжки спростовані перевіркою, ініційованої обвинувачем, обоє підсудних повернулися до колишніх показань.

З метою підтвердження істинності попередніх показань особи, що відмовилась від них у суді, дуже корисно привести докази, отримані лише завдяки цим його показанням. Це можуть бути і показання інших людей, названих допитуваним, документи, предмети, на місцезнаходження яких указав допитаний. Водночас з відповідним викривним ефектом використані, такі докази найчастіше ставлять особу, що говорить неправду в тупик і приводять до дачі правдивих показань.

Підсудний Г. обвинувачувався в тому що прийшов у гості до А. і у ході сварки скоїв його умисне вбивство ножем, а через 5 днів прийшов у гості до Т. і на очах у вагітної жінки останнього у ході сварки скоїв його умисне вбивство також ножем. В ході досудового слідства Г. визнавав свою вину у скоєнні вбивства А. і Т., а в суді вину у скоєнні вбивства А. не визнав, мотивуючи тим, що показання про скоєння злочину дав під тиском працівників міліції.

Свідків вчинення вбивства А., і те що Г. в той день приходив до вбитого у гості не було.

Вивчивши уважно справу, державний обвинувач звернув увагу на те, що кримінальна справа спочатку була порушена в зв’язку з вчиненням Г. умисного вбивства Т. Протокол огляду житла та виявлення трупа А. було здійснене після явки з повинною Г.

В зв’язку з цим державний обвинувач заявив клопотання перед судом про виклик до суду працівника міліції, який відібрав явку з повинною від підсудного. При допиті він розповів, що Г. був затриманий в зв’язку з убивством Т. і одразу ж райвідділі міліції дав явку з повинною про вбивство А. і Т. Так як про вбивство А. на той час працівникам міліції не було відомо, то він написав рапорт прокурору для перевірки цього факту. В цей же день за тією адресою, яку вказав у явці з повинною підсудний був виявлений труп А.

Крім того, за клопотанням державного обвинувача у судовому засіданні був досліджений протокол виїмки ножа з рукояткою зеленого кольору, який знаходився у тому місці де вказав сам Г. при дачі явки з повинною.

Після перегляду відеозйомки відтворення події та обставин вчинення злочину, де Г. в подробицях показав, як він скоював вбивство А., підсудний зрозумів, що його аргументи про непричетність до вчинення вбивства спростовані і він визнав свою вину.

Підводячи підсумок розгляду тактичних прийомів при допиті в судовому засіданні, слід зазначити, що державний обвинувач повинен постійно удосконалювати свій тактичний потенціал, вивчати тактичні прийоми, що розроблюються наукою та напрацьовані практикою.

Складач методичних рекомендацій:

старший прокурор відділу участі

прокурорів у кримінальному

судочинстві Немченко Л.А.