28810 (Кримінальне процесуальне право України), страница 8

організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.

Стаття 81. Вирішення питання про речові докази. Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються; 2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; 3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм; 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави; 5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

§ 28. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів, їх значення і оцінка.

КПК. Г л а в а 6. ПРОТОКОЛИ. Стаття 84. Обов'язковість ведення протоколу. При провадженні слідчих дій під час попереднього слідства і дізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях суду першої інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду України ведуться протоколи.

Складання протоколів є основним засобом фіксації факту проведення певної процесуальної дії, її змісту і результатів. Якщо при цьому застосовувалися й інші допоміжні засоби фіксації – фотографування, кінозйомка, відеозапис, звукозапис, тощо, про це повинно бути зазначено в протоколі слідчої дії чи судового засідання. В усіх судових засіданнях суду першої інстанції обов’язково ведуться протоколи. Ведення протоколів при розгляді справ судом касаційної інстанції, а також судом наглядової інстанції (за винятком пленуму ВС України) законом не передбачено.

Стаття 85. Протокол слідчої дії. В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені:

місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст

проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи

безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 цього

Кодексу. Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію. Порушення правил складання і засвідчення протоколу слідчої та іншої процесуальної дії викликає сумнів у вірогідності викладених у ньому відомостей і тягне недопустимість використання їх у справі.

Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні попереднього і судового слідства. ч5 Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. Якщо звукозапис застосовувався під час судового розгляду справи, відповідні відомості повинні бути зазначені у протоколі судового засідання.

Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії ч1. Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.

Додатки до протоколу: фотознимки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми тощо є лише допоміжною формою фіксації перебігу і результатів слідчої дії, пояснюють і збагачують зміст протоколу. За чинним КПК вони не є самостійним джерелом доказів.

Стаття 86. Протокол розпорядчого засідання. В протоколі розпорядчого засідання повинні бути зазначені: місце і час засідання суду, назва суду, склад суду, секретар, прокурор, справа, яка розглядається, короткий зміст доповіді, думка прокурора та короткий зміст його висновку, коли такий дається, і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися, клопотання і заяви осіб, що беруть участь у засіданні. Протокол веде секретар, підписують протокол головуючий і секретар. Розпорядче засідання суду провадиться лише у справах про злочини, за які мірою покарання може бути призначено смертну кару (ч2 ст237) і тому ведення протоколу є обов’язковим, незважаючи на застереження, що міститься в ст.84. Право учасників розпорядчого засідання ознайомлюватись з протоколом і подавати на нього зауваження КПК непередбачено.

Стаття 87. Протокол судового засідання. Протокол судового засідання веде секретар. У протоколі обов'язково зазначаються: місце і час початку та закінчення судового засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається; секретар, прокурор, громадський обвинувач, підсудний і його захисник, громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, експерт, спеціаліст, перекладач; свідки, що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина їх неявки; докладні дані про особу підсудного, про час одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого і свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку і роз'яснення порядку і строків його оскарження, а у випадку засудження підсудного до виняткової міри покарання — розстрілу — про роз'яснення засудженому права на подання клопотання про помилування. Протокол повинен бути складений і підписаний головуючим і секретарем протягом трьох діб. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч2 ст323). Якщо ці докази не зафіксовані в протоколі судового засідання, вирок підлягає скасуванню. Практика «підгонки» змісту протоколу під постановлений вирок є незаконною, це фальсифікація протоколу. Вирок у будь-якому разі належить скасувати, якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим або секретарем (п8 ч2 ст370).

Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання. Обвинувач, підсудний, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, які брали участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу мають право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту. Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає подані зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність. При незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який розглядав справу, а якщо це неможливо, зауваження розглядаються судом, в складі якого повинні бути двоє з суддів, які розглядали цю справу. В судовому засіданні можуть брати участь особи, які подали зауваження на протокол. Коли справа розглядалась суддею одноособово, він одноособово розглядає зауваження на протокол судового засідання. Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Зауваження на протокол і ухвала суду чи постанова судді у всіх випадках приєднуються до справи. Суддя або головуючий у судовому засіданні при колегіальному розгляді справи зобов’язані роз’яснити учасникам судового розгляду їх право ознайомитися з протоколом і подати до нього письмові зауваження (ч1 ст88), про що має бути зазначено у протоколі судового засідання.

§ 29. Поняття, призначення та види заходів примусового впливу.

Для забезпечення виконання такими суб‘єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерт тощо, своїх процесуальних обов‘язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені КПК, заходи процесуального примусу: привід, затримання, зобов‘язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертного дослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи. Серед заходів процесуального примусу запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного. Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скривається від слідства й суду або перешкоджають встановленню істини у кримінальній справи, або займається злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів (ч.1 ст.148, ч.2 ст.244, ст.274, 343 КПК). Запобіжні заходи – це така сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а у виняткових випадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку. Взяття під варту та інші заходу процесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можна застосовувати як засіб вимагання покарань від обвинуваченого чи підозрюваного. Водночас законодавець, виходячи із гуманних міркувань, передбачив, що попереднє ув‘язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт – день за три. При засудженні до інших видів покарання суд, враховуючи попереднє ув‘язнення, може пом‘якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого (ст.47 КК).

§ 30. Підстави, мотиви та порядок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Ст.106. ч.1, 2. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалися втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Ст.106-1. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Суть затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання є з‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1 ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3 ст.114 КПК).

Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності – дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні папери, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол.

§ 31. Строки затримання. Протокол затримання.

Ст.106 ч.3,4. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.