28810 (Кримінальне процесуальне право України), страница 3

§ 12. Принцип національної мови судочинства.

Ст.19 КПК. Мова, якою провадиться судочинство. Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Його додержання забезпечує встановлення істини в справі, виховну функцію судочинства, реалізацію всіма учасниками кримінально-процесуальної діяльності своїх прав та виконання ними процесуальних обов’язків, захист їх законних інтересів, реалізацію принципів кримінального процесу, зокрема рівності громадян перед законом і судом, гласності, усності. Закріплення принципу полягає в тому, що судочинство в Україні провадиться державною, українською мовою або ж, як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Докладно цей принцип урегульовано в законі про мови. У випадках, коли громадяни іншої національності (міста, райони, селища, сільські населенні пункти, їх сукупність), воно може здійснюватись національною мовою більшості населення цієї чи іншої місцевості. У випадках, коли громадяни іншої національності, котрі становлять більшість населення зазначених адмін. територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або коли в цих межах компактно проживають люди кількох національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (ст.18 Закону). Акти прокурорського нагляди складаються українською мовою (ст.22 Закону), а юридична допомога громадянам і організаціям подається українською мовою та мовою, прийнятною для сторін (ст.23 Закону). Виходячи із змісту ст.6 Закону, всі особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори, судді, народні засідателі, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти українською і російською мовою, а в разі необхідності – іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх обов’язків. Особами, які беруть участь у справі, про яких йдеться в ч.2 ст.19, є: підозрюваний, обвинувачений, його законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач, їх представники, громадські обвинувач і захисник, поняті, спеціалісти, експерти. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Письмово перекладатися на рідну мову обвинуваченого або на іншу мову, якою він володіє, мають тільки ті документи, які йому вручаються, зокрема, обвинувальний висновок і вирок. Документи, які не вручаються обвинуваченому, перекладаються йому усно.

§ 13. Підозрюваний і обвинувачений, їх права і обов‘язки.

Ст.21. Забезпечення підозрюваному обвинуваченому і підсудному права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Ст.5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Ст.43. Обвинувачений і його права. Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленим цим кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред’явленому йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду. Підсудний має право на останнє слово.

У вузькому розумінні слова обвинувачений є лише на попередньому слідстві. Але це поняття вживається і в більш широкому розумінні: щодо підсудного, засудженого і виправданого. Підстави і порядок притягнення особи як обвинуваченого передбачені ст.131 і 132. З моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого до неї можуть бути застосовані передбачені законом заходи процесуального примусу, зокрема запобіжний захід (ст.148-165, 436), а також оголошено її розшук (ст.138, 139). Однак завжди слід пам’ятати, що притягнення особи як обвинуваченого, віддання її до суду не означає визнання цієї особи винною. До того часу, поки в установленому законом порядку вина особи не буде доведена і остання не буде визнана винною у вчинені злочину, її не можна називати злочинцем у публічних виступах, у пресі, по радіо і телебаченню, в офіційних документах і поводитися з нею як з таким. У чч.2 і 3 ст.43 перераховані тільки основні права обвинуваченого (підсудного). В кожній із стадій кримінального процесу і стосовно до кожної процесуальної дії вони конкретизуються (ст.142, 145, 197, 218, 263, 287). При цьому з метою забезпечити реалізацію цих прав КПК передбачає відповідні обов’язки слідчих органів, прокурора і суду. Наприклад, право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують, і давати показання щодо пред’явленого обвинувачення забезпечується тим, що: а) слідчий зобов’язаний зазначити у постанові про притягнення як обвинуваченого злочин, у якому обвинувачується дана особа, час місце та інші обставини його вчинення і статтю кримінального закону, якою цей злочин передбачений (ч.1 ст.132); оголосити обвинуваченому цю постанову і роз’яснити суть обвинувачення (ч1 ст.140); допитати обвинуваченого не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення (ч1 ст143); викласти в резолютивний частині обвинувального висновку суть обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин (ч4 ст223); б) після віддання обвинуваченого до суду копія обвинувального висновку, а також копія ухвали розпорядчого засідання суду чи постанови судді (якщо ними змінено обвинувальний висновок) вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три дні до розгляду справи в суді (чч1 і 2 ст254); судове слідство починається з оголошення вказаних документів, а після цього суддя (головуючий) роз’яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміло воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання , і якщо бажає, то він допитується в суді (ст297, 298, 300); в обвинувальному вироку зазначається, за вчинення якого злочину засуджено підсудного (ст334, 335); після проголошення вироку суддя (головуючий) роз’яснює підсудному зміст вироку (ст341), і йому в триденний строк вручається копія останнього (ст344). Обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й несе процесуальні обов’язки. Він зокрема зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку, не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, додержуватися порядку в судовому засіданні і підкорятися розпорядженням судді (головуючого). В разі невиконання обвинуваченим своїх обов’язків до нього можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (136), запобіжний захід (ст149, 436), попередження і видалення із залу судового засідання тимчасово або на весь час розгляду справи (ч1 ст272). А якщо таке невиконання має ознаки злочину (наприклад примушення свідка, потерпілого або експерта до відмови від дачі показань або висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищення майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, підкуп свідка, потерпілого чи експерта, погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок), воно тягне кримінальну відповідальність (ст180 КК)

Ст.43 Підозрюваний. Підозрюваним визнається: а) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора. При роз’яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.

Підозрюваний як самостійна процесуальна фігура із своїми правами і обов’язками з’являється тільки в двох випадках (ч1 ст43). У всіх інших випадках особа, запідозрена у вчинення злочину, виступає у кримінальному процесі як особа, яка дає пояснення, або ж допитується як свідок, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозри. Такий стан не є нормальним. Доцільно розкрити в законі поняття підозрюваного з тим, щоб надати процесуальний статус підозрюваного, зокрема, особами, щодо яких порушено кримінальну справу з тих же обставин без пред’явлення обвинувачення чи встановлюються органом дізнання обставини вчинення злочину за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Або ж взагалі усунути із закону поняття підозрюваного, яке дається в ст43-1, і в стадії попереднього розслідування надавати підозрюваним нинішнього обвинуваченого. Підстави й порядок затримання підозрюваного містяться в ст106, 115. Право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в підписуваному ним протоколі затримання вказуються підстави й мотиви затримання, наводяться його пояснення (ч3 ст106 КПК); в постанові слідчого про затримання підозрюваного (ст115) і в постанові про застосування запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) вказується злочин, у вчиненні якого він підозрюється; а перед допитом йому має бути повідомлено, у вчинені якого злочину від підозрюється (ч3 ст107 КПК). Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших обставин справи. Підозрюваний вправі заявити відвід особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору, перекладачу, експерту і спеціалісту. Про заявлену підозрюваним вимогу перевірити правомірність затримання адміністрація міста тримання зобов’язана негайно повідомити прокурора. Про права підозрюваного при призначенні та проведенні експертизи див. ст197, 202 КПК. Якщо підозрюваний є неповнолітнім, до участі в справі слід залучати йог законного представника. Підозрюваний зобов’язаний: з’являтися за викликом слідчих органів і прокурора; не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу цих органів, якщо до нього застосовано як запобіжний захід підписку про невиїзд; додержувати правил внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих.

§ 14. Потерпілий, його права і обов‘язки.

Ст.49 Потерпілий. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду. При визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, справі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді. В справах, передбачених ч1 ст27 цього кодексу, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах в усіх справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач. У справах про злочин, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

У постанові або ухвалі треба зазначити, яку конкретну шкоду (моральну, фізичну чи майнову) заподіяно особі. Лише після визнання особи потерпілим вона стає учасником процесу і набуває передбачених законом прав та обов’язків. Визнання особи потерпілим залежить від її віку, фізичного або психічного стану. В разі фактичного заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди особа має визнаватись потерпілим і в справах про приготування до злочину або замах на вчинення злочину. Звільнення хабародавців від кримінальної відповідальності за мотивами вимагання хабара або добровільної заяви про його дачу не означає відсутності в діях цих осіб складу злочину. Тому вони не можуть визнаватися потерпілими і не вправі претендувати на повернення їм цінностей, переданих у вигляді хабара. Для визнання особи потерпілим закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будуть зібрані докази, що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчинення їй заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Якщо злочином заподіяну майнову шкоду фізичній і вона пред’явила цивільний позов у кримінальній справі, ця особа визнається одночасно і потерпілим і цивільним позивачем (ч1 ст50 КПК). Юридичні особи за чинним законодавством не можуть бути визнані потерпілими. В разі заподіяння їм майнової шкоди вони визнаються лише цивільними позивачами. Близькі родичі потерпілого, який загинув внаслідок злочину, також визнаються потерпілими в установленому законом порядку. Вони користуються тими ж правами, що й інші потерпілі. Вичерпний перелік близьких родичів міститься в п11 ст32 КПК. Потерпілими можуть бути визнані за їх бажанням усі вони або тільки хтось з них. З моменту визнання її потерпілим особа вправі мати представника, зокрема з числа адвокатів. Представник потерпілого користується всіма тими правами, що й потерпілий (крім права давати показання), і може діяти в кримінальному процесі як поряд з ним, так і замінюючи його. Представник потерпілого не може діяти на шкоду інтересів останнього, повнолітній і дієздатний потерпілий в будь-який час може відмовитися від представника і продовжити захист своїх інтересів самостійно. В разі невизнання або несвоєчасного визнання особи потерпілим або незабезпечення наданих йому законом прав, а також за наявності інших порушень, які потягли істотну неповноту чи неправдивість розслідування і які не можна усунути в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на податкове розслідування (ст246, 281 КПК). Потерпілий зобов’язаний: з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання; підкорятись розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання. За неявку без поважних причин до слідчих органів і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч3 ст72 КПК), за злісне ухилення від явки, непідкорення розпорядження головуючого, порушення порядку під час судового засідання – адміністративному стягненню (ст185-3, 185-4 КпАП), за дачу завідомо неправдивих показань – кримінальній відповідальності (ст78 КК).

§ 15. Захисник, його права і обов‘язки.

Ст.44 Захисник у кримінальному судочинстві. Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання. У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту тримання доказів про душевне захворювання особи. У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. По справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення.