28810 (Кримінальне процесуальне право України), страница 11

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав. Приводи – це передбачені законом джерела, з яких органи, уповноважені порушити справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини. Приводу для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч.1 ст.94). Цей перелік є вичерпним. Повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб мають бути в письмовій формі (ч.3 ст.95). Інші – усні чи письмові. Усні заяви заносяться до протоколу, особу повідомляють про кримінальну відповідальність за ст.177 КК. Недонесення про злочин ст.187 КК. Явка з повинною за загальним правилом пом‘якшує відповідальність (п.8 ч.1 ст.40 КК). У випадках, прямо вказаних в законі (ч.2 ст.56, ч.3 ст.170, ч.2 ст.222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи. Анонімні заяви або телефонні повідомлення не є підставою для порушення справи (але за необхідністю можуть бути перевірені). Ч.2 ст.94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Кримінальну справи слід порушувати за фактом вчинення діяння, якщо встановлено особу – справу порушують щодо цієї особи (ч.2 ст.98 КПК), прокурор чи суддя можуть прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду – мотивована постанова (ст.98-1 КПК). Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках – огляд місця події (ч.2 ст.190). Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень шляхом обшуків, допитів, інших слідчих дій. Якщо в заяві або повідомленні дані про злочин, справа по якій порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу для порушення справи (ч.1, 2 ст.27 КПК). За наявності приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і судді виносять постанову, а суд – ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування. Прокурор, як правило, направляє порушену справу для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження. Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони повинні направити прокурору копію своєї постанови (ч.2 ст.100 КПК). Суддя або суд направляють порушену справу прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст.425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч.2 ст.27 КПК). Визнавши матеріали про злочини, переліченими в ст.425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ст.430 КПК). У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч.1 ст.251 КПК). Якщо справа про злочини, перелічені в ч.1 ст.27 і ст.425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст.111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства. Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст.4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції. Прокурор має право порушити справу про будь-який злочин. Проти адвоката – тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, генпрокурором АРК, міст Києва і Севастополя (ч.5 ст.10 ЗУ Про адвокатуру), щодо народного депутата, Уповноваженого ВР з прав людини, Голови розрахункової палати тощо – лише Генпрокурором України (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нар.депутата, ч.3 ст.20 ЗУ про Уповноваженого ВР з прав людини, ч.2 ст.37 про розрахункову палату). Військовий прокурор – про злочини, підсудні військовим судам. Слідчі – керуючись правилами про підслідність (ст.112 КПК). Орган дізнання – в межах компетенції (ст.101 КПК). Капітани суден – щодо членів екіпажу та пасажирів у далекому плаванні. Податкова міліція про ухилення від сплати податків, обов‘язкових платежів, приховування валютної виручки. Органи безпеки – про злочини, віднесені до їх відання (ч.2 ст.112 КПК). Митні органи – про контрабанду. Начальники ВТУ, ізоляторів тощо – вчиненні в розташування таких установ. Пожежний нагляд – порушення протипожежних правил. Прикордонна охорона – порушення кордону.

§ 39. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках – огляд місця події (ч.2 ст.190). За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи (відсутність події злочину; відсутність у діянні складу злочину; скінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; наявність акту амністії; помилування особи; недосягнення особою 11-річного віку; примирення потерпілого з обвинуваченим; відсутність скарги потерпілого; смерть особи, яка вчинила злочин; наявність вироку суду по тому ж обвинуваченню; наявність не скасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи або про відмову в порушенні справи – п.1-11 ч.1 ст.6 КПК), прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації. Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою. Інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора – вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесла не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного або прирівняного до нього суду (ч.2 ст.99-1, ст.236-1 КПК). Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу; 2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст.236-2 КПК). Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч.3 ст.99-1 КПК), а прокурор - принести протест (ч.5 ст.100 КПК) або внести окреме подання (ч.1 ст.354 КПК). Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства тощо для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для адміністративного стягнення (ч.2 ст.99 КПК).

§ 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.

За законом (ст.111 КПК) переважна більшість кримінальний справ повинна проходити стадію попереднього (досудового) розслідування. Виняток - справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч.1 ст.27, ст.425 КПК), у яких попереднє розслідування провадить тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати права на захист, а також коли це визнає за необхідно прокурор чи суд. Попереднє (досудове) розслідування співвідноситься з основною частиною судового розгляду - судовим слідством, бо тільки на основі доказів, розглянутих в ході судового слідства суд вирішує справу (ч.2 ст.323 КПК). Суд може не погодитися з оцінкою органів попереднього слідства зібраних ними матеріалів. Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання й попереднього слідства по встановленню обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, по припиненню і запобіганню вчинення злочинів. Завдання цей стадії полягають у: 1) швидкому й повному розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину; 2) вжитті заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; 3) виявленні причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст.2, 23, 23-1, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі. Тільки виконання завдань даної стадії є підставою для винесення органом попереднього розслідування рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст.212 КПК). Помилки попереднього розслідування можуть призвести до судової помилки. Етапи попереднього розслідування: 1) провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з‘ясування події злочину та участі в ньому конкретної особи; 2) виконання процесуальних дій, пов‘язаних з притягненнях особи як обвинуваченої, пред‘явленням їй обвинувачення, її допитом, застосуванням до неї запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (відсторонення обвинуваченого від посади тощо); 3) збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи пом‘якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого; 4) виконання процесуальних дій, пов‘язаних із закінченням розслідування, із складанням відповідного підсумкового процесуального документа й належним спрямуванням справи.