26437 (Адміністративне право України), страница 12

Тема 5. Державна служба в Україні

1. Сутність та соціальне призначення державної служби.

2. Загальна характеристика правового інституту державної служби.

3. Поняття і види державних службовців

4. Адміністративно-правовий статусу державних службовців

5. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби

1. Сутність та соціальне призначення державної служби

Саме слово “служба” вживається в різноманітних значеннях. Під службою розуміється і вид діяльності людей, і відомчий підрозділ (державна служба охорони МВС), і самостійне відомство (Державна митна служба).

Державна служба може бути розглянута в наступних аспектах:

соціальному – це професійне здійснення за дорученням держави суспільно корисної діяльності особами, що займають посади в державних організаціях:

політичному – як діяльність спрямовану на реалізацію державної політики, досягнення вироблених всіма політичними силами державно-політичної мети і завдань в суспільстві та державі;

соціологічному – це практична реалізація функцій держави, компетенції державних органів;

правовому – юридичне встановлення державно-службових відносин, при реалізації яких і досягається практичне виконання посадових обов’язків, повноважень службовців та компетенції державних органів.

Державна реформа, що включає в себе й адміністративну реформу, що проводиться сьогодні в Україні спрямована, насамперед, на створення державного механізму, спроможного ефективно вирішувати задача і функції, що стоять перед сучасною демократичною правовою державою. Ключове місце в процесі реформування системи державного управління належить інституту державної служби, що продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а головне - робить цей механізм спроможним практично вирішувати будь-які питання сфери державного управління.

Ще недавно в законодавстві було відсутнє поняття “державна служба”. Широкого розповсюдження набула точка зору, що під державною службою малося на увазі виконання службовцями державних організацій (органів, підприємств, установ) трудової діяльності, передбаченої займаними посадами, спрямованої на здійснення завдань і функцій держави і оплачуваної нею. При цьому державними службовцями вважались усі службовці в будь-якій державній організації. Головною ознакою, що дозволяв віднести людину до категорії державного службовця було джерело його доходів: державна служба в усіх її проявах фінансувалася з державного бюджету.

У вузькому сенсі державною службою слід вважати не будь-яке виконання адміністративних (організаторських, управлінських) функцій в тій чи іншій державній організації, а тільки діяльність людей, які працюють у державних органах.

Таким чином, з урахуванням легалізованого на сьогоднішній день визначення державної служби необхідно розрізняти службовців, що працюють у державних органах, (державні службовці) і службовців державних підприємств, установ, організацій.

З прийняттям Закону України “Про державну службу” була створена національна система державної служби. У законі легалізовані ключові поняття, що належать до інституту державної служби, такі як “державна служба”, “посада”, визначені основні принципи, на яких будується державна служба в Україні. На підставі Конституції України і ЗУ “Про державну службу” прийнята велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері державної служби. На сьогоднішній день стоїть завдання щодо подальшого підвищення ефективності функціонування державного апарата, забезпечення професіоналізму державних службовців. Безсумнівно, що подальший розвиток інституту державної служби повинен ґрунтуватися на накопиченому за останні роки досвіді правового регулювання і функціонування державної служби, теоретичного його осмислення, вирішення ряду проблемних питань, що виникли.

Державна служба – досить складний комплексний інститут і його діяльність регламентується нормами декількох галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, фінансового, податкового та ін).

Розглядаючи державну служба як один із видів платної суспільно-корисної діяльності законодавець, у ст. 1 Закону України “Про державну службу”, дає її визначення як професійна діяльності осіб, які обіймають посади в державних органах і їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Державна служба - це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави.(Концепція адм реформи).

Термін державна служба означає “бути на службі у держави”, що ж це означає:

державна служба є професійною діяльністю (але професійною діяльністю є і діяльність викладача, інженера);

державна служба знаходить своє зовнішнє відображення у зайнятті державної посади (але не завжди особа, яка займає державну посаду є державним службовцем, наприклад, ректор ВУЗу, керівник державного підприємства);

державна служба знаходить своє відображення у заміщенні особливої категорії державних посад – ці посади визначені законом, і їх особливість полягає у забезпеченні виконання повноважень державних органів. (це вже суттєво відрізняє державну службу від служби в державних установах, підприємствах);

державна служба виражається у відповідальній діяльності щодо реалізації службових обов’язків, що визначаються характером даної державної посади державної служби (це найбільш суттєва ознака);

державна служба передбачає виконання особою, що займає державну посаду, таких обов’язків які забезпечують реалізацію повноважень, якими наділений даний державний орган;

державна служба передбачає грошове утримання за рахунок державного буджету.

Ознаки державної служби:

1) передусім, це різновид суспільно-корисної, державної діяльності;

2) така діяльність здійснюється на професійній основі певною категорією осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті (насамперед, в органах державної влади). Державна служба нерозривно пов'язана із заняттям посади в апараті державних органів. Тобто, посада є невід'ємним елементом державної служби: поза посадою така служба неможлива. Професійна основа такої діяльності крім іншого передбачає необхідність володіння комплексом спеціальних (професійних) знань і навичок, а також неможливість поєднання її з іншими видами подібної діяльності, зокрема, з приватнопідприємницькою діяльністю;

3) вона спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави (тобто, ця діяльність нерозривно і органічно пов'язана з функціонуванням держави, з реальним втіленням в життя її завдань і функцій);

4) особи, які здійснюють таку діяльність, одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (насамперед, з державного бюджету).

Під функціями державної служби слід мати на увазі основні напрямки практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення.

Основні напрямки державної політики у сфері державної служби:

• визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби;

• забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою діє Головне управління державної служби України, яке має свої територіальні підрозділи, яке є органом управління державною службою в державних органах та їх апараті.

Ч. 1 ст. 9 Закону України “Про державну службу” визначає сферу державної служби. Однак правовий статус Президента України, Голови ВРУ і його заступників, голів постійних комісій ВРУ і їхніх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Голови і членів Конституційного Суду України, Голови і судів Верховного Суду України, Голови й арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України і його заступників регулюється Конституцією і спеціальними законами України. Таким чином, політичні посади в державних органах не входять у державну службу, до якої належать адміністративні і патронатні посади.

Крім того слід зазначити, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

З урахуванням різноманітних функцій, що стоять перед сучасною демократичною соціальною правовою державою (ст. 1 Конституції України) і виконуваних різноманітними органами держави, державну службу можна підрозділити за певними ознаками. Кожний вид державної служби, визначається специфікою завдань і функцій, що стоять перед відповідним державним органом і має своє правове оформлення, що характеризується особливими ознаками і спеціальним правовим статусом, установленим відповідними нормативними актами.

Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади державну службу підрозділяють на службу в органах

законодавчої;

виконавчої;

судової влади.

На підставі аналізу норм чинного законодавства (комплексний критерій) можна виділити:

- цивільну;

- мілітаризовану службу.

При цьому цивільна служба поділяється на:

загальну ( слід мати на увазі здійснення загальних, традиційних, “стандартних” для всякої сфери діяльності державно-службових функцій, що не відрізняється галузевою специфікою (діяльність службовців у міністерствах, державних комітетах, місцевих державних адміністраціях).

спеціальну державну службу (це реалізація особливих встановлених у нормативних актах повноважень службовців, що займають посади в державних органах, що мають яскраво виражену галузеву компетенцію, що накладає відбиток на практичну діяльність службовців (в судах, дипломатичній службі). Спеціальна служба потребує додаткової регламентації законами України.

Мілітаризована служба має ряд особливостей, що можна виділити при аналізі нормативно-правових актів, що встановлюють правове положення цих видів державної служби і відповідних державних службовців. На думку Д. Н. Бахраха, для мілітаризованої служби характерні такі, особливі від цивільної служби, ознаки:

фаховим обов’язком службовців цей категорії є захист життя і здоров’я людей, забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління, прав людини і громадянина, громадських інтересів, матеріальних цінностей, охорона суспільного порядку і правопорядку - навіть за умови ризику для життя, у багатьох випадках із зброєю в руках;

надходження на державну службу мілітаризованого характеру здійснюється особами, які як правило, досягли вісімнадцяти років;

наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну, обумовлених специфічними особливостями посадових функцій мілітаризованих службовців;

ці службовці мають особливі умови вступу на службу, її проходження, присвоєння спеціальних звань, проведення атестації і припинення державної служби, для них установлюється спеціальна форма одягу і знаки розрізнення;

наявність встановлених у спеціальних адміністративно-правових нормативних актах особливого правового статусу мілітаризованих службовців (права, обов’язки, відповідальність, спеціальні пільги і т.д.);

встановлений ряд обмежень, що складаються в забороні користуватися деякими конституційними правами громадян; дається ряд пільг, обов’язкове державне страхування;

особливий порядок притягнення до юридичної відповідальності.

Аналізуючи принципи державної служби слід звернути увагу на те, що у світлі Конституції України і подальшого реформування системи державної служби в країні Концепція адміністративної реформи дещо по іншому визначає базові принципи державної служби ніж вони визначені у ЗУ “Про державну службу”.

2. Загальна характеристика правового інституту державної служби

Правовий інститут державної служби являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, що складаються в процесі організації системи державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедури їх реалізації, а також механізму проходження державної служби. Таким чином, правовому регулюванню підлягають три групи суспільних відносин:

а) формування системи державної служби;

б) створення статусу державного службовця та гарантій його реалізації;

в) механізм проходження державної служби.

Інститут державної служби складається з правових норм, що встановлюють різноманітні за характером і значимістю державно-службові відносини. Він об’єднує як матеріальні, так і процесуальні норми. Матеріальні норми визначають статус державної служби в цілому як інституту, її принципові риси. До матеріальних норм належать: поняття державної служби, поняття посади і класифікація посад, правовий статус державного службовця (права, обов’язки, обмеження, пільги, гарантії і компенсації, відповідальність), способи заміщення посади, випробовувальний строк, атестація, принципи добору і розстановки державних службовців, підстави припинення державної служби, управління державною службою. Процесуальні норми регулюють відносини по реальному виконанню положень, що містяться в матеріально-правових нормах.

Правовий інститут державної служби носить публічний і комплексний характер. Комплексність інституту виявляється в тому, що він складається з норм різноманітних галузей публічного права: конституційного права, кримінального правом, але особливо тісно пов’язаний із трудовим правом. Проте в основному даний інститут складається з норм адміністративного права.